ЖИТТЯ НА ТВЕРДУ ЧЕТВІРКУ

І в новому році ми продовжуємо розповідати читачам про села нашого району. За 27 кілометрів від міста в Орининському напрямку розташувалося невеличке село Дубинка. На перший погляд село ніби й непримітне, не є центром сільської ради, але, як кожен населений пункт, має свою історію та самобутність.

ДАЛЕКО ЧИ БЛИЗЬКО?

Не секрет, що однією з головних ознак привабливості того чи іншого населеного пункту є відстань від центру. Чим ближче, тим краще. Таким центром для нашого регіону є, безперечно, Кам’янець-Подільський. Саме відстань від нього до того чи іншого села і визначає, наскільки останнє є зручним і привабливим для проживання. Як ми вже зазначили, відстань у 27 кілометрів від Дубинки до міста несе в собі для села як позитив, так і негатив. Чого більше – важко сказати, адже на сьогодні зі збільшенням кількості транспорту в громадян відстань у майже три десятки кілометрів не здається такою вже й великою. Тим паче, що понад дві третини цієї дороги становить траса міжнародного та державного значення. 

Лише декілька кілометрів сільської дороги потрібно подолати, аби дістатися до Дубинки. Можливо, саме вони роблять «погоду» для села та його жителів у плані комфорту транспортного сполучення з містом. Але, з іншого боку, саме ці 27 кілометрів роблять село затишним і по-сільському сільським. На відміну від приміських сіл, тут менше живуть проблемами міста, тут не відчувається ажіотажу навколо будівництва чи придбання оселі. Взагалі, життя тут тече по-своєму «дубинському» часу. 

Є, АЛЕ НЕ ПРОДАЄТЬСЯ

Село Дубинка входить до складу Заліськодругої територіальної громади. Назва його народна та цілком закономірна, адже поблизу села знаходиться дубовий ліс. Хоч до цього село на себе приміряло декілька інших назв: спочатку було Великими Армянами, потім – Костянтинівкою (на честь поміщика), згодом, під час колективізації, Морочками (на честь вбитої активістки).

Сьогодні воно складається із 69 дворів. Усього тут проживає 201 людина. Якщо враховувати вікові параметри, то більше за все тут людей середнього віку. Про Дубинку аж ніяк не скажеш, що це село пенсіонерів. Хоча, якщо взяти до уваги те, що тут проживає 13 дошкільнят і 16 школярів, на перший погляд може скластися саме така думка. 

Взагалі, за історію свого розвитку село не зазнало якихось значних трансформацій. Тут не відбувалося ні демографічних вибухів, ні спадів. Кількість населення, яке проживає в Дубинці, завжди коливалося в межах 200. Наприклад, максимальна кількість жителів тут сягала позначки майже 230. 

Як зазначає сільський голова Станіслав НАДОЛЬСЬКИЙ (на фото), жителі Дубинки вирізняються своєю дружністю та готовністю допомогти один одному. Досить часто тут практикують такий метод, як толока. 

І не важливо, чи весілля, чи похорон, чи інша урочиста і не дуже подія, – люди намагаються допомогти один одному та підтримати. 

Лише декілька хат у Дубинці сьогодні пустують, проте й вони не продаються. Господарі не поспішають розлучатися зі своєю малою батьківщиною. Планують, що сюди переїдуть жити, коли підуть на пенсію. 

Комфорту в селі додає й те, що вже два роки, як Дубинку газифіковано. А ще тут немає жодних проблем із питною водою, попри те, що, з якої сторони не заїжджай у село, все одно підніматися вгору. Криниці тут неглибокі, є навіть такі, глибина яких складає всього-на-всього 5 метрів. Можна сказати, що село дещо обділене об’єктами соціальної інфраструктури. Тут немає ні дитячого садка, ні школи, ні Будинку культури. Діє лише ФАП і дві торгові точки. Як і для більшості сіл 

району, з невирішених досі залишаються проблеми стану під’їзної і сільських вулиць, а також їхнє освітлення. 

Як зазначив під час розмови сільський голова, до речі, виходець із Дубинки, в майбутньому громада села планує збудувати невеличку капличку та започаткувати храмове свято. Щодо релігійних уподобань, то серед жителів Дубинки є представники як католицької, так і православної релігійних громад.

БРИГАДНЕ СЕЛО ІЗ ЗАДАТКАМИ ЛІДЕРА

Попри відсутність соціальної інфраструктури, в Дубинці не так уже й сильно відчутна проблема з працевлаштуванням. Можливо, така тенденція пояснюється близькістю до територіального центру (с.Залісся Друге), а можливо, тим, що, за словами Станіслава НАДОЛЬСЬКОГО, хто хоче працювати, той роботу завжди знайде. Принаймні лише декілька жителів села подалися на заробітки за кордон. Більша частина працездатного населення трудиться в освітніх закладах 

Залісся Другого. 

Допомагає прожити і ведення підсобного господарства. Несподіванкою для нас стало те, що в такому, здавалося, невеличкому селі утримується більше восьми десятка корів. Практично в кожному дворі є не одна корова, а, відповідно, є що їсти: молоко, сметанка, домашній сир тощо. Молоко у переважній більшості здають заготовачеві, який закріплений за цим селом. Щоправда, ціна сьогодні не дуже задовольняє селян.

Землі, які належать жителям села, вважаються одними із найкращих у районі. Правда, нині таким благом не дуже можна скористатися. Паї дубинчан знаходяться в оренді ТОВ «Стіомі-Холдинг». Останнє, у свою чергу, стало проблемою в плані розрахунків за оренду паїв і сплати податків як для жителів села, так і для місцевої влади. 

А колись його можна було назвати бригадним селом, адже в сусідньому Заліссі Другому розміщувався спочатку колгосп, а потім навчальне господарство Кам’янець-Подільського сільгоспінституту. Як із ностальгією згадує той період колишній завідувач його гаражів Станіслав Станіславович, Дубинка мала одні з найкращих показників урожаю, сюди приходила найкраща техніка, що колись була в Радянському Союзі. Більше, ніж вісім років, тоді техніка не експлуатувалася… 

ЛЮДИ, ЯКИМИ ПИШАЮТЬСЯ

Свідченням дружності села є не лише взаємодопомога, а й радість і гордість за односельчан, які досягли в цьому житті певних вершин. Вже давно прославила Дубинку далеко за її межами родина МАТКОВСЬКИХ. Анатолій Борисович – заслужений працівник промисловості України – деякий час працював на нашому Довжоцькому спиртозаводі головним інженером, а потім – директором Борщівського тютюново-ферментаційного заводу. Неодноразово обирався депутатом Бучацької та Борщівської міських рад, Борщівської районної ради.

Його дружина Віра – відома не лише в Україні майстриня, котра займається вишиванням. У її колекції – понад 5 тисяч різноманітних виробів. Крім того, МАТКОВСЬКІ – відомі меценати, які своєї благодійності не дуже афішують. У Борщові за сприяння Анатолія Борисовича споруджено цілий скульптурний ансамбль фігури Матері Божої, у Мельниці-Подільській встановлено каплицю пам’яті жертв Голодомору, а землякам він допоміг із виготовленням церковних дзвонів.

Олександр МАТКОВСЬКИЙ шість разів був депутатом міської ради, а Йосип  пройшов усю війну, звільняв Берлін, на пенсію вийшов у званні полковника запасу. 

Нещодавно 90-річчя відсвяткував Олег ІОГАНСЕН, уродженець села Сербіна-Горіна Калінінської області, який нині проживає в Дубинці. Олег Іванович пройшов війну, дійшов до Берліна. За мужність і героїзм нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки, орденом Слави ІІІ ступеня, медалями «За визволення Варшави», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною» та іншими. Після війни його доля закинула в Дубинку. Працював спочатку шофером у колгоспі, згодом – у навчальному господарстві Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту с.Залісся Друге. Досі він має гарну пам’ять і веселу вдачу.

Ніхто й не сподівався, що з босоногого хлопчини з бідної родини колись вийде капітан І ранга далекого плавання. Віктор КУТОВИЙ – також уродженець  Дубинки. Він вийшов на пенсію у званні адмірала. Нині проживає в Москві, займається журналістикою. Серед відомих жителів Дубинки – і Віктор АФІЦЬКИЙ – заслужений працівник сільського господарства. Славиться Дубинка військовими, правоохоронцями та бізнесменами.

…Зазвичай, описуючи те чи інше село, ми не торкаємося характеристики діяльності сільського голови, адже це люди, які тимчасово знаходяться на цій посаді, проте добродушності та відкритості Станіслава НАДОЛЬСЬКОГО неможливо не відзначити. Він не лише усіляко допомагав у зборі матеріалу про село, а й підключив до цього процесу всіх односельчан. Вони із задоволенням поділилися спогадами, фотографіями, які Станіслав Станіславович передав нам.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Кожне село, в якому ми побували, оцінюємо за якістю тамтешніх умов життя, враховуємо перспективи, інфраструктуру та даємо свою дещо, можливо, суб’єктивну оцінку за 12-бальною шкалою. Поставити якусь однозначну оцінку Дубинці виявилося складно. З одного боку, бали відбирали відсутність соціальної сфери, дещо віддаленість від міста, відсутність підприємств, а з іншого боку, увесь цей мінус ставав для села плюсом, зберігаючи його автентичність, компактність і справжність. За всіх вище перерахованих умов життя в Дубинці можна оцінити на дев’ятку (або, як колись, – на тверду четвірку).

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Дубинка – (Дубина Армянская, Константиновка) между Армянами и Жердемъ, основана въ 1820 г., на грунтахъ с.Большихъ Армянъ, владельцемъ сихъ наследныхъ Корковскимъ и названа Константиновкой въ честь его сына, но это названіе за поселеніемъ не удержалось, а стало называться Дубинкой, какъ лежащее на краю дубового леса. Теперъ здесь дворовъ 26, жителей 226. Кроме владеній Казиміра, здесь есть владеніе армянскаго т-ва крестьянъ (7 домохозяевъ), купившаго у г.Казиміра въ 1893 г., – 32 дес.

Юхим СІЦІНСЬКИЙ, «Приходы и церкви Подольской епархии».