П'ятница, 29 Березня 2024 р.

Є ТАКА ПРОФЕСІЯ – ПОЛЯТИНЧУК

Під час «Петроманії-2010»Коли мова заходить про кам’янчанина Славка ПОЛЯТИНЧУКА, то важко зробити дві речі. По-перше, називати його В’ячеславом (а тим паче В’ячеславом Володимировичем). По-друге, точно визначити, хто він? Письменник-гуморист, поет, художник, скульптор, актор, музикант, бард, фотограф, журналіст, підприємець? Бо усе це в повній мірі можна віднести до Славка. Тож, можливо, ПОЛЯТИНЧУК – це, насправді, не прізвище, а професія, не внесена в каталоги, яка розшифровується просто – різнопланова творча людина. Недарма ж, один із улюблених тостів Славка – «За БТП» (тобто за безперервний творчий процес)… А оце недавно до цих двох речей несподівано додалася й третя неможливість – повірити, що післязавтра козарлюзі Славку «стукне» 50. «Роки летять – щонайбанальніша із фраз. І все-таки – це факт: роки летять», – написав колись Роберт РОЖДЕСТВЕНСЬКИЙ. І що тут додаси до слів поета?

Сам В’ячеслав ПОЛЯТИНЧУК про свій день народження зазначив: «П’ятдесят років тому, щойно людство нарешті завершило святкувати Новий 1961 рік за новим та за старим стилями, а на Поділлі в міру негучно, винятково в сімейному колі, відсвяткувало Різдво Христове, як сталася така подія… В селі Руда, неподалік від Кам’янця-Подільського, в родині Володимира та Надії ПОЛЯТИНЧУКІВ народився я, Славко. Але оскільки в 1961 році в Руді пологового будинку не було, то на світ з’явився я в сусідньому Жванці. І хоча зовсім не пригадую того 1961 року, але про багато пам’ятних подій, які того року трапились, незалежно від моєї присутності в цьому світі, я добре знаю». Звісно, це політ Юрія ГАГАРІНА (до речі, нині Славко мешкає на вулиці імені першого космонавта). Того року київське «Динамо» вперше стало чемпіоном СРСР, а донецький «Шахтар» уперше виграв Кубок СРСР, що, цілком можливо, згодом спонукало Славковий інтерес до футболу. Тоді ж Джон КЕННЕДІ став президентом США, а нинішній американський керманич Барак ОБАМА тільки народився. З цим своїм ровесником Славко ще не знайомий (усе попереду!), а от зі знаменитим письменником Андрієм КУРКОВИМ, який теж народився 1961-го, ПОЛЯТИНЧУК підтримує міцні дружні стосунки.

З Богданом БЕНЮКОМСлавкові батьки – це сільські інтелігенти. Володимир Максимович – ветеринарний фельдшер, Надія Михайлівна (у дівоцтві – МОЗОЛЮК) – бухгалтер, 13 років була старостою в місцевій церкві. Саме мама навчила Славка грати на семиструнній гітарі, а вже пізніше Володимир БОКУЛІЧ (Славків кум) допоміг перейти йому на популярнішу нині шестиструнку.

Своїм надійним тилом ювіляр називає дружину – тернопільчанку Галину Василівну (до заміж-жя – БОЙКО), яка працює на факультеті військової підготовки нашого національного університету. Кілька років тому, відповідаючи на запитання про найщасливіший день у своєму  житті, Славко сказав, що то був день, «коли збанкрутіла фірма, в якій я працював, – і я вирвався на свободу». Сьогодні ж найщасливішими він називає дні народження своїх дітей. Старший Максим нині навчається в Харкові. Він третьокурсник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Має гарну цифрову пам’ять – міцно тримає в голові номери телефонів, машин, дати народження друзів. А загострене відчуття справедливості привело його на факультет підготовки кадрів для органів прокуратури.

Молодша Наталка – більш мистецька дитина. Навчалася в школі мистецтв, грає на гітарі, бас-гітарі, нині навчається в 11-му класі ліцею, на відмінно закінчила семестр. Максима названо на честь його прадіда, Наталку – на честь її прабабусі.

Славко ПОЛЯТИНЧУК, Лесь СЕРДЮК, Богдан СТУПКА«Славко ПОЛЯТИНЧУК – людина відома, – пише у львівському «Високому замку» журналістка і письменниця Галина ВДОВИЧЕНКО. – Йти з ним центром міста – це весь час вітатися із зустрічними. Він бере участь чи не в усіх мистецьких фестивалях Кам’янця. Грає у фільмах – художніх і документальних». Так, у «Тарасі Бульбі» Славко знявся в дев’яти епізодах, починаючи з того моменту, коли він відчиняє ворота Андрієві та Остапові, що приїхали до батька Тараса.

Не обходилося на знімальному майданчику без курйозів. Ось один із випадків. Лежать біля воза два козаки – Лесь СЕРДЮК і Славко ПОЛЯТИНЧУК. Простенький епізод перезнімають декілька разів. Усе щось режисера не влаштовує. «Та поверніть йому врешті-решт морду!» – кричить режисер Володимир БОРТКО. Від несподіванки Славко розплющує очі, вирішивши, що це про нього. Не стане ж БОРТКО таке казати про свого давнього приятеля СЕРДЮКА! Глянув – а за возом ремигає сіно бик із розкішними прямими рогами, та весь час відвертає морду вбік…

Славкові таланти розкриваються один за одним. Серед його друзів багато художників. Тож захотілось і Славкові щось намалювати. Так 2000 р. з’явилася перша картина – «Козак Мамай». Хтось покритикував, що козак у нього без чобіт – у білих шкарпетках. Домальовувати чоботи на готовій картині ПОЛЯТИНЧУК не захотів, тож з’явилася окрема картина – «Чоботи козака Мамая». Ще хтось зауважив, що негоже бути козаку без коня. Довелося продовжити серію третім твором – «Кінь козака Мамая». Після наступних порцій критики з’явилися ще дві картини: «Несе Галя піхви до шаблі козака Мамая» та «Віз коня козака Мамая».

Із письменником Андрієм КУРКОВИМСьогодні Славко бере участь у художніх виставках, навіть міжнародних. Так, на виставку в Чехії відібрали роботи 10 кам’янецьких художників усіх рівнів. І серед них був і Славко ПОЛЯТИНЧУК. Його картини прикрашають стіни в готелі «Тарас Бульба», його твір із диптиху «Сонячний вітер» потрапив на один із настінних календарів…

Одне з найсвіжіших захоплень Славка – скульптура. Зібралися три роки тому художник Андрій КЛІЩ, архітектор Вадим ПОРЧИНСЬКИЙ, художник-скульптор Сергій КЛЯПЕТУРА і В’ячеслав ПОЛЯТИНЧУК, аби обдумати, як втілити в життя ідею скульптурного фестивалю «Петроманія». Щоб не відставати від друзів, Славко теж зголосився взяти участь у цьому фестивалі, хоч сам раніше навіть інструмента в руках не тримав. І гідно вийшов із ситуації: зробив відбиток ніг, ще й підкову на щастя замовив. Брав він участь і в «Петроманії – 2010».

Щодо бардівської пісні, то Славко повідав таке: «У школі задавали вчити вірші напам’ять – ну, звичайно ж, не дуже легко вчилося, а коли береш гітару, кілька акордів, то вірш, як пісня, легко йде… У Гукові був фестиваль, де я й виконав кілька пісень, потім і на інші конкурси запрошували». Сьогодні Славко співає у церковному хорі під орудою Марії КУЗІВ – у недавно відновленому храмі Святої Трійці в Старому місті. Хор чотириголосий. Славко співає баритоном і відчуває велике задоволення від гармонійного колективного співу.

У церковному хоріПОЛЯТИНЧУК – автор трьох збірок гумору: «Нема диму без вогню» (1995), «Золото. Рекет. Кримінал» (1998), «Откровення від Степана Руданського» (2001). Після виходу останньої книжки пауза дещо затягнулася – майже 10 років нічого свіжого не видавалося, та й запаси виданих книг уже вичерпалися. Тож сподіватимемося на новий виток письменницької творчості ПОЛЯТИНЧУКА. Причому якісний, бо виїздити на старому гумористичному конику він не хоче. Є надія, що станеться так, як у знаменитих рядках киянина Миколи УШАКОВА: «Чем продолжительней молчанье, тем удивительнее речь». Тим паче, що так склалися обставини, що місяць тому Славко відійшов від підприємницької діяльності.

Перефразовуючи героїв відомого фільму, сміливо скажемо: «У п’ятдесят життя тільки починається». Тож якими гранями ще зблисне професія «ПОЛЯТИНЧУК» та якими дивовижами порадує Славко численних друзів і шанувальників його таланту, можна тільки гадати.


ІЗ ТВОРЧОГО ДОРОБКУ ЮВІЛЯРА ПІСНЯ ПРО КАРМАЛЮКА

Гей, виймайте, хлопці, плуга з ріллі,

Вже прийшла пора гострити шаблі:

Взятись до зброї вас заклика

Праведний голос Кармалюка.

Гей, чи вже козацького духу нема,

Щоби рідну землю звільнить від ярма?

Щоб кайдани власні порвать на віка,

Небо нам послало Кармалюка.

Гей, панове браття, ноша важка

Випала на долю Кармалюка.

Щоб дітей та внуків позбавить біди,

У Кармалюкові шикуйтесь ряди!

Гей, не всуне шаблі до піхов рука,

Доки б’ється серце Кармалюка.

В кожну хатину воля прийде,

Або ж за Сибіром сонце зійде.

Гей, примирить душу молитва свята,

Хто ще не відрікся віри Христа.

Коли воріженьків не стане навкруг,

От тоді вже, браття, візьмемось за плуг.

1990

КОЛИСЬ ДАВНО…

Колись давно,

Як Україна

Іще гетьманською була,

То не одна тут голова

Козацька, буйна, полягла.

За честь,

За славу,

За права,

За те,

Щоб із руки гетьмана

Не опускалась булава.

Та булаву ту підкосила

Ворожая підступна сила.

І гетьманів уже нема,

Що честь Вкраїни боронили.

Їх слава

Канула в віки.

Й забули внуки,

Де спочили

В могилах

Славні козаки.

Нема в Україні Мазепи,

Богдана нового нема.

Втомився люд,

Й чекать дарма.

Чи згояться народні рани

І чи настане тая мить,

Коли прийдуть

Нові гетьмани,

Щоб Україну

Воскресить!

1988