П'ятница, 29 Березня 2024 р.

ВОЙЦИК

Володимир ВОЙЦИКУ місті, мабуть, важко знайти дорослу людину, яка б не знала чи хоча б краєм вуха не чула про крамницю господарських товарів «Забудовник», що на мікрорайоні Жовтневому, адже це не магазинодноденка, які десятками відкриваються і закриваються у місті, а магазин-довгожитель, який вже декілька десятків років є улюбленим місцем придбання будівельних матеріалів для чималої кількості кам’янчан. 

Ось уже декілька років власником «Забудовника» є Володимир ВОЙЦИК, який 22 роки тому прийшов працювати у магазин простим продавцем. У середу йому виповнюється 50.

Володимир Іванович народився 2 лютого 1961 р. в с.Хартонівці, що на Тернопільщині. Втім цей населений пункт, у якому мати Валентина Іванівна працювала за направленням бібліотекарем, був лише тимчасовим місцем проживання сім’ї. Коли Володимиру було декілька років, сім’я переїхала до Кам’янця-Подільського, де хлопець закінчив школу №4. Вступив до Чернівецького залізничного училища, після закінчення якого недовго працював за спеціальністю, аж поки не пішов служити до лав армії. 

Повернувшись після служби до рідного міста, Володимир Іванович півтора року працював на м’ясокомбінаті, потім у магазині «Госптовари» на Довжку, згодом – у меблевій крамниці. А коли на мікрорайоні Жовтневому відкрився магазин «Забудовник» – найбільший з мережі магазинів бази «Укрторгбудматеріали» на Хмельниччині – перейшов працювати туди. Це було майже  22 роки тому. Від простого продавця Володимир Іванович із часом доріс до директора магазину. Сьогодні ж він є його власником.

– Володимире Івановичу, з того колективу, який утворився після відкриття «Забудовника», ще хтось, крім Вас, працює й досі?

– Нас було троє продавців, та хлопці потім пішли, залишився лише я. Ось уже 19 років з нами працює бухгалтер Людмила МОЇСЕЄВА та майже 10 років – моя молодша сестра Наталя, котра спочатку працювала продавцем. Їй було важко, адже не  жіноча це робота – продавати господарську групу товару (будівельні матеріали тощо). Але нічого, навчилася, сьогодні вона є старшим продавцем. Мене вже там і не треба (посміхається). Колектив у нас невеликий – усього 5 чоловік. 

– Який період був найвдалішим для «Забудовника»?

– Мабуть, період будівельного буму, який стався напередодні кризи. Тоді у нас і клієнтів було багато, і прибутки, відповідно, були гарні. Сьогодні ж у будівельній галузі затишшя, і тенденцій до покращення ситуації не видно. Мені здається, що дедалі стає лише гірше. Та й зима тепер, а це взагалі не наш період.

– Як вплинуло на Вашу діяльність прийняття нового Податкового кодексу?

Володимир ВОЙЦИК– Нас почали часто перевіряти, причому навіть ті служби, про існування яких ми донедавна навіть не знали. І ніхто не виходить без того, щоб за щось нас не оштрафувати. Є за що чи не-ма – штраф обов’язково буде. Важко так працювати. На мою думку, це не зовсім правильна політика. Але скільки ми вже пережили цих перевірок за 22 роки! Якось і цей період переживемо.

– Магазин – це Ваше єдине капіталовкладення?

– На проспекті Грушевського я колись розпочав будівництво кав’ярні,  якого не завершив. Але сподіваюся, що цього року вдасться закінчити, залишили-ся лише оздоблювальні роботи. 

А для доньки хочу аптеку відкрити.

– Хтось у Вашому роду був торговельником?

– Колись дід у Чернівецькій області торгував спиртом. Було те ще за Румунії… А більше ніхто.

– Володимире Івановичу, Ваше прізвище наштовхує на думку про польське коріння…

– У мене дід був з-під Кракова, а бабуся – українка. Наскільки мені відомо, родичів у Польщі у нас немає. 

– Помітно, що Ви дуже занурені у свою роботу, тому, мабуть, маєте дуже мало вільного часу. Але на якісь захоплення хвилинку знаходите?

– Ви праві, робота забирає майже весь мій час. Але я дуже люблю риболовлю та інколи на вихідні виїжджаю кудись повудити рибу. А ще роки три тому ми із сім’єю придбали дачу в передмісті та дуже любимо там влітку відпочивати, смажити шашлики. Посадили там невели-кий садок і всі із задоволенням його доглядаємо. Може, наступного року вже щось вродить… Моя мама дуже нам допомагає. Вона хоч уже й не має тієї сили, але дуже любить поратися біля землі.

– Мама живе з Вами?

– Ні, але її квартира поруч, на одному сходинковому майданчику з нами.

– Власний бізнес, який вимагає повної віддачі, мабуть, не дозволяє проводити з рідними стільки часу, скільки хотілося б. Вас ще не втомив такий напружений темп життя? 

– Із сім’єю ми зустрічаємося лише рано-вранці та пізно ввечері. Все запитуємо себе, коли закінчиться ця біганина? Але вже без неї, мабуть, і не змогли б, звикли до такого темпу життя.

– До речі, про сім’ю. Вона велика?

– Нормальна. Дружина Катерина Миколаївна працює головним бухгалтером підприємства «Авіс». Донька Катерина закінчила харчовий коледж, навчається у філії Національного університету харчових технологій. Син Володимир закінчує індустріальний коледж і планує вступати до  Тернопільського національного еконономічного університету.

– Задоволені, як склалося Ваше життя?

– Загалом, так. Є, звичайно, якісь дрібниці, які хотілося б змінити. Треба якось сісти та проаналізувати все, а то ніколи не вистачає часу.

– Ким мріяли стати в дитинстві?

– Вчителем фізкультури. Вступав до педінституту на факультет фізичного виховання, але не добрав балів. Тож так склалося, що пішов іншим шляхом – зайнявся торгівлею.

– Ви не виглядаєте на свій вік. Чому завдячуєте цим?

– Я 18 років займався атлетичною гімнастикою, ніколи не пив і не курив. Нині для серйозних занять спортом часу не вистачає, але намагаюся підтримувати форму, систематично роблю зарядку. Хоча вік таки нагадує про себе: здоров’я вже не таке відмінне, як колись, – то голова інколи болить, то ще щось.

– Володимире Івановичу, про що мрієте сьогодні? 

– Мрію знайти час і можливість, щоб покататися світом. Цього року ми із сім’єю відпочивали в Єгипті, декілька років тому побували у Туреччині. Нам дуже сподобалося подорожувати. Хотілося би побачити ще якісь країни, ми всі про це мріємо. Та не знаю, чи вдасться здійснити цю мрію, бо завжди чимось заклопотані. От незабаром, дасть Бог, доведеться справляти якесь весілля, адже діти вже дорослі. Та нічого, у нас ще все попереду.