П'ятница, 29 Березня 2024 р.

МАРАФОНИ I ЩАСТЯ ТРЕНЕРА НАЗАРА

2 сiчня 50-рiччя святкуватиме надзвичайно цiкава та неординарна людина, яка все своє життя присвятила спорту i виховала не одне поколiння вiдомих як в Українi, так i за її межами «качкiв», пробiгла вдвiчi довшу за довжину екватора Земної кулi вiдстань, а також…

Про решту цiкавих фактiв розкаже i сам ювiляр – викладач фiзкультури коледжу ПДАТУ, майстер спорту з легкої атлетики, президент обласної та мiської Федерацiї бодибiлдингу, суддя нацiональної категорiї, який за розвиток цього виду спорту в Українi був нагороджений почесним знаком Нацiональної федерацiї, Навазiр КУЧУМОВ, або просто «тренер Назар», як дуже часто з великою повагою вчорашнi та сьогоднiшнi вихованцi називають Навазiра Назiфовича.

– Народився i вирiс я на Пiвденному Уралi, в Башкирiї, неподалiк вiд Уфи, – розповiдає ювiляр. – З раннього дитинства захоплювався спортом, багато часу проводив у спортивних залах. Займався гiмнастикою, боксом, греко-римською боротьбою. Але знайшов себе в легкiй атлетицi, а саме – в забiгах на середнi та довгi дистанцiї. Причому робив це досить успiшно – рекордiв, установлених понад 30 рокiв тому, нiхто з учнiв моєї школи ще досi не побив…

…Закiнчивши десятирiчку, пiшов служити в армiю: в спортроту в Угорщинi, де продовжив займатися бiгом i виступав на змаганнях…

Пiсля армiї часто доводилося змiнювати мiсце проживання. Спочатку я жив у Костромi, згодом – в Уфi, а потiм був Саратов…

Вступивши в Костромський технологiчний iнститут, почав займатися марафонським бiгом. У цей час я вже став членом збiрної команди Росiї з легкої атлетики серед юнiорiв i по 3-4 мiсяцi проводив на спортивних зборах. Тому менi довелося обирати мiж навчанням i спортом. Перемогла любов до спорту…

…Серйознi тренування i пiдготовка до численних змагань продовжилися в Уфi. Там нам доводилося пробiгати по 800-900 кiлометрiв щомiсяця: щодня декiлька кросiв загальною довжиною 20-30 кiлометрiв i щотижня – один 40-кiлометровий (!). Бiгали ми i в 30-градусну спеку, i в 40-градусний мороз (!).

Усього ж, за моїми пiдрахунками згiдно з тренувальними щоденниками, за роки занять легкою атлетикою я пробiг вiдстань, удвiчi довшу за екватор Земної кулi (приблизно 80 тисяч кiлометрiв (!).

– Навазiре Назiфовичу, в скiлькох марафонах Ви брали участь?

– У 18-ти (!). Перемогу здобув у п’яти з них, а срiбло та бронзу – в семи. Три марафони пробiг за нормативом майстра спорту (вперше 1984 року пiд час Ашхабадського марафону). Найкращий мiй результат – 2 години 18 хвилин i 52 секунди (!). I хоч марафон – завжди справа нелегка (за одну дистанцiю я втрачав по 3-5 кiлограмiв при загальнiй вазi 58 (!), однак найважчим для мене став Московський марафон 1985 року, в якому стартувало 5000 тисяч учасникiв. 

Надворi стояла нестерпна спека, повiтря було дуже вологим, дихати було надзвичайно важко. Майже щомитi «швидка» пiдбирала дорогою спортсменiв, якi непритомнiли або вiд перевтоми починали бiгти у зворотньому напрямку. Перших 30 кiлометрiв я бiг у групi лiдерiв. Але на одному з харчових пунктiв хтось iз обслуговуючого персоналу вилив на нас вiдро холодної води. Найбiльший «душ» дiстався менi, тому вже за мить я вiдчув, що м’язи нiг скрутила судома. Це був перший i останнiй марафон, з якого менi довелося зiйти…

…1987-го я закiнчив сiльгоспiнститут у Саратовi. Там же познайомився iз чудовою дiвчиною Валею, котра стала моєю дружиною. Невдовзi ми переїхали до Кам’янця, який став для мене рiдним. Нинi дружина Валентина Василiвна працює старшою медсестрою в мiськiй полiклiнiцi. Разом ми виховали двох прекрасних доньок: Юлю, яка нинi навчається на IV курсi К-ПНУ, та Еллу – 8-класницю «Антея»…

…Зрозумiвши, що працювати за здобутим у Саратовi фахом зооiнженера менi не до душi, знову повернувся у спорт, цього разу в якостi старшого спортiнструктора на «Електроприладi», де здобув надзвичайно великий досвiд роботи з органiзацiї спортивних заходiв. А пiсля вiдкриття заводом клубу «Атлант» ще й захопився новим для себе та дуже цiкавим видом спорту – бодибiлдингом. Уже 10 рокiв очолюю мiську та обласну федерацiї.

Менi приємно, що за цей час iз «Атланта» вийшло чимало нинi вiдомих спортсменiв-переможцiв i призерiв чемпiонатiв України, Європи та свiту. Працюючи за покликанням, 1996-го закiнчив факультет фiзичної культури нашого пед-iнституту i з 2000 року працюю викладачем фiзкультури в коледжi ПДАТУ.

– А зараз спортом займаєтесь?

– Так. В основному в «Атлантi»: тричi на тиждень тренуюся разом зi своїми учнями. Iнодi бiгаю невеличкий крос. Узимку з друзями щотижня граю у волейбол. А влiтку разом iз сiм’єю вiддаю перевагу роботi на дачнiй дiлянцi у Великiй Слобiдцi та риболовлi на Днiстрi. Сiм’я, улюблена робота, друзi, хобi – що ще треба чоловiковi для справжнього щастя?!