НЕЖІНОЧИЙ ХАРАКТЕР ЖІНОЧНОЇ ЖІНКИ

Чесно кажучи, коли йшла на інтерв’ю з ювіляркою, то очікувала, що побачу зовсім іншу людину. Гадала, що зустріну жінку, яка відповідатиме своєму вікові. «Це буде серйозна, поважна людина», – думала я. Яким же було по-справжньому приємним розчарування, коли переді мною стояла квітуча, надзвичайно вродлива та усміхнена, повна сил та енергії Галина КРИКУН, директор ТОВ «Торговий комплекс «Центральний», яка 18 лютого святкуватиме день народження.

– Я – не публічна людина, – щоразу переконувала мене Галина Йосипівна. – Не пишіть про мене багато. Краще про колектив. Люди, які зі мною працюють, заслуговують на це набагато більше.

І знову приємна несподіванка: люди, які працюють чи працювали з Галиною КРИКУН, у свою чергу, хотіли якомога більше розповісти про свого директора. Давно я не бачила стільки теплих поглядів, не чула стільки приємних слів, які лунали на адресу Галини Йосипівни.

…Галина КРИКУН родом з Тернопільщини. В дитинстві мріяла стати дипломатом, мала схильність до гуманітарних наук, але долю свою пов’язала з торгівлею.

– Досі іноді здається, – зізнається ювілярка, – що почуваюся ніби не у своїй тарілці, що торгівля – це не моє. Проте 29 років стажу за плечима маю. 

Після закінчення Київського торгово-економічного інституту молодого спеціаліста направили до Кам’янця-Подільського заступником директора торговельного об’єднання. Все життя – на одному місці. І в трудовій книжці тільки й записи, що переведена, підвищена, знову переведена та знову підвищена. І лише печатки одного підприємства – міськхарчоторгу. 

– Не складно, ні, – каже Галина Йосипівна про свою роботу, – складніше, коли не хочеш. Взагалі, по своїй натурі я – людина імпульсивна, навіть більше – максималіст. Якщо вже роблю, то з душею і викладаюся сповна, якщо ж робота нецікава – мене не примусиш. Я – трудоголік. Так вчили мене батьки. Власним прикладом вчили. Так вчила і своїх дітей. 

Сила духу, цілеспрямованість, наполегливість і невичерпна віра в людей не раз допомагали Галині КРИКУН пережити переломні періоди в житті. Чого лише вартували лихі 90-ті, коли все розвалювалось на очах і тут же розпочиналося з нуля. 

– Було не лише важко, – пригадує вона, – а й лячно: а що далі? Коли розпався харчоторг, я, можливо, від страху, а може, і від такої несподіванки, вчилася нараховувати зарплату робітникам. Вчилася виконувати бухгалтерську роботу. На той час під моїм керівництвом знаходилося дев’ять магазинів і я не знала, що робити і за що братися в першу чергу. Розуміла лишень, що не одна – зі мною люди. Кожному треба вижити, отримати зарплату, прогодувати сім’ю. І всі – жінки. 

Я керую жінками все життя. Вони всі імпульсивні, емоційні. Питаєте, чи складно? А Ви запитайте будь-якого чоловіка, наскільки йому складно керувати власною дружиною? (сміється). Відверто кажучи, коли була молодою, жінок взагалі не сприймала. А одного разу наш начальник відділу кадрів Людмила КУРЮМОВА, надзвичайно прониклива людина, сказала мені: «Дитинко, ти подивись на наших жінок. Подивись, що вони тягнуть на собі: і дім, і чоловіка, і дітей… Придивись до цих нещасних жінок. Просто придивись…» І, знаєте, я з того часу дивлюся на жінок по-іншому. Людмила 

Йосипівна показала мені те, чого я, молода, не могла побачити одразу. 

Взагалі, Галині КРИКУН щастило в житті на вчителів. Та найголовнішим порадником для неї залишався батько, на жаль, нині покійний Йосип Петрович. Людина надзвичайно інтелігентна та ерудована. Його настанови та поради завжди були слушними, ніколи не старіли, були таким собі зерном істини – беззаперечним і справжнім. 

– Батько з матір’ю привчали нас до праці, поваги до людей, – говорить Галина Йосипівна. –  Мрія моєї бабці, мого батька та моя й досі залишається незмінною – дожити до того дня, коли нам, нашим дітям, внукам в Україні добре житиметься. А щоб здійснилися ці мрії, потрібно не чекати манни небесної, а робити щось самому. 

За життя об’їздила багато країн, тому ніяк не могла зрозуміти, чому ми – така багата, працьовита нація – живемо так бідно? Невже це якась аномалія? Дуже сподіваюсь, що наші нащадки зуміють зламати ці стереотипи. 

Два сини Галини Йосипівни – Тарас та Арсен – втілили її дитячу мрію в життя: обидва закінчили Інститут міжнародних відносин при університеті ім.Т.Шевченка, знайшли своє місце в житті. І, як зізнається сьогодні ювілярка, діти – це найбільша гордість і найкраще капіталовкладення в житті.  

– Немає нічого ціннішого за родину, – ділиться співрозмовниця. – Це щастя, коли живі батьки, коли здорові діти, коли є розуміння та підтримка.  

Понад усе Галина КРИКУН цінує в людях щирість у стосунках. Зізнається, що не змогла би спілкуватися з людиною, яка вчинила підлість чи зрадила. Як не дивно, але, маючи за плечима такий досвід роботи з людьми, каже, що чим більше працює, тим менше розбирається в людях. Можливо, тому, що занадто вірить їм та інколи навіть ідеалізує. Ніщо так не розчаровує, як людина, що не виправдала довіри. 

А от друзі, на її думку, перевіряються не лише часом, а й бідами та радощами. Друзі – це, в першу чергу, довіра та впевненість, що тебе не підведуть. Життя дарувало Галині Йосипівні чимало вірних друзів. Хтось із них нині живе в інших містах і країнах, хтось і досі пліч-о-пліч, але всіх їх об’єднує ниточка взаєморозуміння, підтримки, а ще незламності духу. І в цій незламності – вся Галина КРИКУН.

– Я – не м’яка, – зізнається ювілярка. – Що думаю, те й кажу. В мене багато чоловічих рис. І воно й не дивно – все життя керувати жінками (сміється). Коли я дізналася, що моє ім’я означає «спокій і врівноваженість», не повірила, що таке може бути. Не люблю сидіти на одному місці, екстрим – це моє. Обожнюю гірськолижний спорт, подорожувати. Я весь час у русі. Дачу маю, 25 соток городу, біля якого, хочеш – не хочеш, а добряче попрацювати треба. Взагалі, як на мене, то робота біля землі дає людині заряд енергії, заспокоює, врівноважує.

Озираючись на прожиті роки, Галина Йосипівна відзначає, що, можливо, би й у чомусь його  і змінила, але не кардинально. 

– Якби жила по-новому, то, напевне, зробила би дві речі: була би трохи м’якшою та більше часу приділяла батькам і дітям. 

«Справжній професіонал, людина слова, надійний друг, любляча матуся, славна донечка, прекрасна жінка», – саме так говорять про Галину КРИКУН колеги по роботі та її друзі. 

– З Галиною Йосипівною ми працюємо разом понад 20 років, – каже головний бухгалтер ТОВ «Торговий комплекс «Центральний» Галина ЧАЙКА. – Надзвичайно інтелігентна, вона вміє не лише вислухати, а й дати слушну пораду. Грамотний спеціаліст, мудрий керівник, енергійна та цілеспрямована, оптимістична. Разом з таким керівником хочеться працювати. Вона – чудова подруга, завжди підтримає, розрадить. Має вірних друзів і надійних партнерів по бізнесу, як-от Олександр ШКВАРСЬКИЙ, Людмила та Ростислав СЛОБОДЯНИ, сім’я ЗАЙЦІВ, Ірина ПЕТРУК. Підтримує зв’язки з подругою з Італії Любов’ю СУХАНЕВИЧ. Незважаючи на всі складнощі, які підготувало життя, вона зуміла побудувати кар’єру, зарекомендувавши себе як справжній професіонал, виховати двох красенів-синів і залишитися при цьому вродливою, енергійною, тендітною жінкою.

– За час спільної роботи ми з колегами побачили, що Галина Йосипівна – не тільки компетентний керівник, але й справжній фахівець, – відзначають Алла СЕМЕНЧУК, завідувач відділу магазину «Магія золота», та Світлана ЧУХРІЙ, продавець ТОВ «ТК «Центральний». – Їй притаманні чуйність, сучасність, вміння вислухати й порадити та, разом з тим, принциповість і твердість характеру. Ми пишаємося тим, що нам випала можливість працювати разом з такою чудовою людиною, досягати разом професійних висот. Нехай доля шле Галині 

Йосипівні добро та щастя, міцне здоров’я та достаток, а віра, надія та любов будуть вірними супутниками на життєвому шляху.

– Галина Йосифовна – чудесное дитя природы, чистая, светлая как внешне, так и внутренне. Более 20-ти лет нас связывает дружба, – пише в листі до редакції Людмила КУРЮМОВА. – Благодарю за это Бога. Тонкая, как стебелек, а какой большой, красивой души человек! Она не умеет льстить, лгать, совершенно бескорыстная и не меркантильная. Умеет прощать и не помнит обид. Не прощает только подлости. 

А познакомил нас смешной случай. Я работала заместителем директора по кадрам горпищеторга. Галя вышла из декрета и пришла в отдел кадров, чтобы вернуться на свое место директора магазина. Узрев молоденькую девочку, я предложила ей работу продавца. Она с улыбкой в глазах сказала, что пойдет только директором и даже не согласна на зама…

Надо было видеть мое выражение лица! Но, посмотрев документы, я все поняла, оценила юмор молодой колеги и прониклась к ней большой симпатией. С тех пор мы – друзья.

Галочка умеет быть другом и в радости, и в горе. Сейчас в моем огромном, непоправимом горе я очень чувствую, спасибо Богу, ее поддержку. Поклон тебе низкий, родная, за это. С Днем рождения!