МІСТЕР ФОГЕЛМЕН ЗІ ШТАТУ КЕНТУККІ
У грудні маленькі школярі СЗОШ №14 радісно ділилися з батьками новиною: уроки англійської у них тепер проводить справжній американець – містер Курт. А незабаром новий вчитель уже ганяв з дітлахами м’яч у дворі школи під час післяобідньої прогулянки та невимушено спілкувався з ними англійською, задоволено посміхаючись щирокою американською посмішкою.
24-річний Курт ФОГЕЛМЕН зі штату Кентуккі, що в США, – один з 400 волонтерів Американського Корпусу Миру, які працюють в Україні. Курт працюватиме в СЗОШ №14 з поглибленим вивченням англійської мови два роки.
Як для людини, яка ще декілька місяців тому не знала жодного українського слова, містер ФОГЕЛМЕН досить добре спілкується українською мовою. І все ж ми не обійшлися без допомоги вчителя англійської мови школи Марини МЕЛЬНИК, яка допомагала нам порозумітися з Куртом.
– Містере Курт, як Вам вдалося так добре опанувати українську мову?
– За програмою Корпусу Миру ми перші три місяці перебування в Україні вивчали українську мову в Київській філії Корпусу. У нас було 20 годин занять на тиждень, нас навчали мінімуму, який необхідний для виживання у країні, словам і фразам, необхідним у повсякденному житті.
– Яку освіту Ви отримали в Америці?
– Я закінчив університет, отримав спеціальність вчителя фізичної культури. Рік працював директором дитячого спортивного табору. А потім подав документи до Корпусу Миру. Деякий час за однією з програм Корпусу викладав англійську як другу мову дорослим, які приїжджали до США з іспаномовних країн і не знали жодного слова англійською.
Корпус Миру працює у 70-ти країнах світу. Він направляє різних фахівців у ці країни: вчителів, інженерів тощо. Україна хотіла, щоб їй направили саме носіїв мови, тому що в переважної більшості українських дітей немає іншої можливості спілкуватися з такими людьми.
– Чому Ви вирішили працювати у Корпусі Миру?
– Перші 10 років свого життя я провів у Кенії, де працювали лікарями мої батьки. Вони – теж волонтери Корпусу Миру. Мабуть, ці 10 років посприяли тому, що я люблю подорожувати, знайомитися з культурами різних народів, допомагати людям. Я навчався у Таїланді, був у Мексиці, тепер знайомлюся з Україною.
– Ви самі обрали Україну місцем своєї роботи?
– Ні, ми не маємо змоги обирати країни. Куди нас буде направлено, вирішує Корпус Миру, який керується девізом: «Не ти обираєш роботу, а робота обирає тебе».
– Ви отримуєте гарну зарплату?
– Я не отримую зарплати. Корпус Миру оплачує квиток туди і назад і виділяє певні кошти на прожиття у чужій країні. Це невеликі гроші, їх вистачає, щоб заплатити за житло, сплатити за комуналь-ні послуги і ще залишається на харчування.
– Де Ви мешкаєте в нашому місті?
– На Польських фільварках. Родина, в якої я мешкаю, має власний будинок. У родині четверо дітей. Є собака, з яким я люблю гратися. Я багато спілкуюся з моїми господарями українською мовою, чим дуже задоволений.
До того я мешкав у селищі Смирнова. У мене була чудова господиня Ліда, з якою ми дуже швидко знайшли спільну мову, але побутові умови були не дуже задовільні, зокрема, кухня була спільною, тож мені довелося змінити місце проживання.
– Які Ваші враження від України, Кам’янця-Подільського?
– Мені подобається Україна! І я щасливий, що потрапив саме до Кам’янця-Подільського! Мене приваблює гостинність українських людей. А їжа! Мені дуже подобається зелений борщ, а ще вареники з картоплею, полуницею. Деякі українські страви я вже й сам навчився готувати. Американці не дуже люблять готувати, вони йдуть найлегшим шляхом, харчуючись переважно напівфабрикатами чи у закладах швидкого харчування.
– Що встигли побачити у Кам’янці? Що сподобалося?
– Старе місто дуже гарне! Фортеця – чудова! А ще кожної суботи я буваю на базарі. Мені подобається ходити на базар, торгуватися. Я вже придбав там туфлі та куртку.
– Іноземці часто звертають увагу на похмурі заклопотані обличчя українців. Вам теж вони такими здалися?
– У Корпусі Миру нас попереджали, що в Україні серйозні люди, вони не так відверто, як ми, виражають свої емоції. Американці часто посміхаються. У нас, якщо людина всміхається, це означає, що вона налаштована дружньо. Але якщо дівчина всміхається незнайомому хлопцю в Америці, це можуть розцінити, як і в Україні, не лише як вияв ввічливості. За час, що я в Україні, бачив багато людей, які часто посміхаються. Вчителі школи щоранку зустрічають мене посмішками, діти постійно посміхаються мені.
– А чи помітили Ви суттєву різницю між системами освіти в наших країнах?
– Наші системи освіти майже однакові, але мене дуже здивувало, що в Україні другу мову вивчають з такого раннього віку і в такому об’ємі. Я веду уроки в учнів, починаючи з другого класу, але вчителі запрошували мене на уроки й до першого класу. Мене вразило, що першокласники можуть уже будувати простенькі речення англійською. В Америці як другу мову вивчають іспанську, але в меншому обсязі. Більш поглиблено іспанську вивчають у вищій школі.
В Америці кожна школа – молодша, середня і вища – мають свої окремі приміщення, немає з’єднаних в одній будівлі кількох шкіл. Кількість дітей в американських класах така ж, як і в українських. І в нас теж є недисципліновані учні. Але у нас немає щоденників, є лише щось на кшталт ваших табелів, в яких виставляються оцінки з предметів у кінці семестру. Якщо учень не складає іспитів з певної дисципліни, він вивчає її курс повторно, аж доки не складе іспиту.
Щодо виховного процесу, то він у нас побудований так: спочатку з дитиною працює вчитель, якщо це не допомагає, залучається адміністрація школи, і лише у крайньому випадку до школи запрошують батьків учня.
– Містере Курт, Ви два роки не бачитиметесь із батьками. Це, мабуть, важко?
– Моя родина звикла до такого життя. Наступного року батьки поїдуть працювати до Судану, молодший брат – до Мексики. Вдома залишиться лише 19-річна сестра, яка є прийомною донькою моїх батьків: вони удочерили її в Кенії, коли їй був лише рочок. Тому я не сумую за родиною – звик. Я більше сумую за своїм 13-річним лабрадором Бандитом, з яким дуже люблю гратися. Але у нього є компанія – безпородний кіт Смокі.
– Чи знаєте Ви походження Вашого прізвища?
– Так, шість поколінь тому мої предки переїхали до Америки з Німеччини. «Фогель» у перекладі з німецької – пташка, «мен» з англійської – чоловік.
– Чи не розглядаєте Ви варіанту одруження з українкою?
– Якщо зустріну в Україні САМЕ ТУ дівчину, чому б і ні?
– А що Ви знали про Україну до свого приїзду сюди?
– Я знав лише три факти: Шевченко, Чорнобиль і брати Клички. Коли я приїхав сюди, в мене склалося дуже позитивне враження про вашу країну. Я побачив тут не зовсім те, що нам розповідають в Америці. Коли повернуся додому, я повезу у своєму серці трохи України. Вдома я буду розказувати правду про неї. А ще я дуже хочу привезти сюди своїх батьків.