ЇЇ ПОКЛИКАННЯ – ЗАПАЛЮВАТИ ІСКОРКИ В ОЧАХ ДИТИНИ

Хто краще знає та розуміє жінку, як не сама жінка. Зі схожою долею, поглядами на життя, переконаннями та прагненнями. Ні для кого не секрет, що найбільше жінок у шкільних колективах – таке собі жіноче царство. В одному з таких, а саме в міській гімназії,  працює вчитель української мови та літератури Наталія ОСАДЧУК. 

Наталія Вікторівна – надзвичайно енергійна та цілеспрямована людина, відповідальна до роботи, вимоглива до життя. Вона з тих педагогів, які ніколи не сидять на місці. Постійний учасник і призер міських та обласних форумів педінновацій, призер конкурсу «Учитель року – 2007». Завжди намагається йти в ногу з часом. 2006 р. здобула кваліфікацію магістра педагогічної освіти. Вже два роки вона – голова методоб’єднання вчителів української мови та літератури гімназії.

Народилася Наталія ОСАДЧУК у с.Малинівці. Про професію вчителя мріяла з дитинства.

– Дуже любила пізнавати щось нове, а потім розказувати про це своїм «учням»-іграшкам, – зізнається Наталія Вікторівна. – Велику роль у виборі професії відіграли мої вчителі-наставники: перша вчителька Катерина Дмитрівна, класний керівник і вчитель української мови та літератури ЗОШ №12 Зінаїда Іларіонівна, а також вчителів Гринчуцької середньої школи Людмила Афанасіївна та Надія Михайлівна, які навчали ще мою маму. 

У рідній гімназії працюю із жовтня 1995 року. Це мій другий дім, адже тут проходить значна частина робочого тижня. Моїм наставником у царині філології стала Наталія ВАСИЛЬЯНОВА. Звичайно, щоб чогось досягти у професії, потрібно мати надійних друзів-колег. Такими для мене є Світлана КОВАЛЬ, Світлана КЛИМ, Людмила ДАНИЛЕВСЬКА.

Ця на перший погляд тендітна жінка за понад 15 років зробила багато для школи та учнів, яких вона любить, наче своїх рідних дітей. Про кожного з них вона піклується, дарує їм свої щирі тепло та любов.

– Цього року моя учениця 9-Б класу Наталка ПОКОРНА здобула І місце в обласній олімпіаді з української мови та літератури. Тепер готуємося підкорювати всеукраїнські вершини, – каже Наталія ОСАДЧУК. – На мою думку, щоб досягти успіху на педагогічній ниві, в першу чергу, треба любити свій предмет і сприймати дитину як особистість, а, якщо щось не виходить, не звинувачувати в цьому учнів. Вчителю завжди хочеться йти вперед, але іноді слід зробити зусилля над собою та зупинитися, 

оглянутися назад, щось доробити. Інакше іскорки в очах дитини не запалити.

Вже четвертий рік Наталія Вікторівна – завідувач кабінету народознавства, тож як ніхто знає, яка вона – справжня українська жінка. Каже, що вона сильна та слабка, мужня і тендітна, буденна і неповторна водночас. У кожного митця, який брався за цю нелегку справу – описати справжню українську жінку, – свій образ, але в ньому беззаперечно залишаються риси ніжної, вірної, чесної трудівниці, надійної жінки-берегині, що зберігає тепло в домі. На думку педагога, жінка має бути впевненою та жити в гармонії із собою, а не намагатися постійно перекроїти себе під чиїсь ідеали.

– Моя сім’я – моя опора, – говорить Наталія ОСАДЧУК. – Чоловік Сергій терпить мою професію, яка забирає багато часу. Він завжди вислухає і дасть слушну пораду. Дякую Богу, що діти розуміють маму-вчительку, яка не завжди встигає прочитати казку чи просто поговорити. Донька Вікторія на відмінно закінчує 11-й клас, син Микола – другокласник, старанно вчиться та грає на скрипці. Наші діти – це наша втіха та розрада. 

Міцна родина. Що може бути важливіше в житті? І я вдячна своїм батькам – Галині Петрівні та Віктору Анатолійовичу і батькам чоловіка – Людмилі Степанівні та Миколі Анатолійовичу за мудрі поради та розуміння. Сила людини – в любові до оточуючих, до рідних. Як би не було, але життя прекрасне. Недарма геніальний МОЦАРТ свого часу сказав: «Життя – це завжди посмішка, навіть коли по обличчю течуть сльози».

Користуючись нагодою, хочу привітати всіх жінок зі святом і побажати, щоб сльози були лише від радості, щоб кожен день Ви зустрічали з посмішкою, а поруч нехай будуть лише гідні люди, вірні друзі та надійний чоловік, з яким не страшні будь-які труднощі.