Вівторок, 29 Вересня 2020 р.
4 Березня 2011

Іван ПОКОТИЛО: «КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ, ЗАСПІВАЙ!»

Іван Васильович ПОКОТИЛО60. Аж не віриться, що вже стільки літ за плечима в Івана ПОКОТИЛА – журналіста, поета і такого собі «ковалика» зі Студениці. На жаль, село залите водами Дністра. А Ковалик – це не тільки від діда-коваля по батьковій лінії, до речі, муляра-каменяра. Не кожен знає, що й пташечка така є, ще й співає.

Про себе Іван Васильович не любить багато розповідати, хоча можна, мабуть, і не один роман написати. На його думку, краще кілька текстів опублікувати з рукопису нової збірки «Кам’янець-Подільський, заспівай!» і фотознімків із власного архіву, теж – уперше. Щодо книги, то це вже четверта книга в його творчому доробку, не кажучи про все інше написане.

Іван Васильович ПОКОТИЛО народився 21 лютого (згідно із записом у паспорті – 5 березня) 1951 р. в с.Студениця тодішнього Староушицького району (27 жовтня 1978 р. село знято з обліку як затоплене) в селянській родині. Закінчив середню школу в Старій Ушиці. Після цього навчався в ПТУ №41 в шахтарському селищі Тернівка Павлоградського району Дніпропетровської області. До армії працював електрослюсарем контрольно-вимірювальних приладів і автоматики (за шостим розрядом) на першій англійській лінії Дніпропетровського шинного заводу. В армії служив у військах зв’язку спеціального призначення (начальник апаратної ВУЗ, Північна група військ, Польща).

Іван ПОКОТИЛО (крайній праворуч) на Чорнобильській АЕС під час навчання в університеті. Ліворуч - поет Петро ОСАДЧУК, у центрі - комсорг будови1978 р. закінчив факультет журналістики Київського університету. Був учасником літературної студії ім.Максима Рильського, що діяла при університеті. Працював завідувачем відділу сільського господарства районної газети в місті Золотоноша Черкаської області. У Кам’янці-Подільському працював у редакції газети «Прапор Жовтня» (завідувач відділу сільського господарства, керівник літературного об’єднання «Розмай», яке діяло при газеті). Від 1983 р. був редактором районної газети в Летичеві, у 1990-1991 рр. – редактором новоствореної газети «Кам’янець-Подільський вісник», у 1994-1995 рр. – відповідальним секретарем (по суті редактором) ще однієї новоствореної газети – «Наша справа» (Кам’янець-Подільський). Потім працював спеціальним кореспондентом при головному редакторові та редактором відділу інформації черкаської обласної газети «Село і люди» (нині – «Земля Черкаська»).

Обирався депутатом Летичівської районної ради, членом 

Летичівського райвиконкому. У 1990-1994 рр. був депутатом Хмельницької обласної ради, очолював у ній депутатську групу «Демократичне Поділля». Автор політичної концепції-проекту «Україна і світ: як вижити і жити».

Нині живе у Кам’янці-Подільському.

Павло ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ: автограф на згадку. Кам’янець-Подільський педінститут,  29 березня 1983 р.Друкувався в журналах «Донбас», «Ранок», «Дніпро», «Україна», «Жовтень» (нині «Дзвін»), «Прапор» (нині «Березіль»). Видав збірки поезій «Енергія» (Київ: Радянський письменник, 1983) з передмовою поетеси Ганни СВІТЛИЧНОЇ, «Чорна Україна» (Кам’янець-Подільський, 1995), «Фортеця серця» (Кам’янець-Подільський, 2008) – вибрані тексти-мотиви різних років. 

На вірші Івана ПОКОТИЛА написано низку пісень, серед них – «Срібна обручка Смотрича» Анатолія ГУКІВСЬКОГО, «Цвіте півонія у Кам’янці» Бориса ЛІПМАНА, «Квітка на камені», «Материнська криниця» Володимира ПАНЧУКА.


Здрастуй, Дністре! 

Це ти чи не ти?

Ой розливи, ой глибина!..

Вже у брід тебе не перейти

Та і де вона, та бистрина?

Ой велика вода, ой велика вода!..

Мов біда – не біда, 

мов біда – не біда.

Хай! – Аби на землі 

чи у свіжій ріллі

Не топились, бодай, 

не втопились, бодай…

Знаєш, Дністре, не той ти, на жаль,

Як і я, як і Біла гора.

А той берег такий, наче даль,

Мов літати пора чи співати пора.

Здрастуй, Дністре!

Прощай – не прощай…

Ой прощайте усі, хто на дні.

Хай на Білій горі іван-чай,

Як і біла трава, щось шепоче мені.

* * *

За селом, у полі,

Запитаю в долі:

«Як нам так би жити,

Аби не тужити?..»

А вона сміється:

«Запитай у серця.

Сам не менше знаєш,

А чомусь питаєш».

Ой, хто не орав,

Ой, хто не сіяв,

Той так, як ми,

У житті не мріяв.

А хто не збирав,

А хто й не віяв,

Той так, як ми,

Ніде не мріяв.

За селом, у полі,

Запитаю в долі:

«Як би так нам жити,

Щоб всім дорожити?..»

А вона жартує:

«Хто отак жнивує,

А то й ще співає,

Сам не гірше знає».

За селом, у полі,

Вірю тільки долі,

Що в житті не зрадить,

А в журбі й розрадить.

Весни чи завії, 

Подарує мрії,

Як би краще жити,

Жити – не тужити…

* * *

Над Смотричем-рікою,

Над кручею-горою 

До неба, мов до сонця,

Якась, неначе, мить.

Що скажеш ти, фортеце?

Аж завмирає серце,

Аж світ увесь навколо

Кудись немов летить.

Кам’янець-Подільський! –

Мов душа моя.

Кам’янець-Подільський! –

Там, де ти, там я…

Кам’янець-Подільський! –

Хай, хоча б громи…

Кам’янець-Подільський! –

Ти завжди, де й ми…

Над Смотричем-рікою,

Де виросли з тобою,

Вростали так у скелі,

Як роси чи хати.

Хай не завжди нам сонце 

Світило у віконце,

Зате над головою,

Немов пливли світи…

Над Смотричем-рікою,

Під урвищем-горою,

Де небо, як і зорі,

Де вічність, як і мить,

Тримаймося, фортеце,

Тримаймося ще, серце,

Хай навіть промінь сонця

Струною забринить.

Іван ПОКОТИЛО, м.Кам’янець-Подільський.

(Вірші надано автором із рукопису збірки «Кам’янець-Подільський, заспівай!»)