Іван ПОКОТИЛО: «КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ, ЗАСПІВАЙ!»

60. Аж не віриться, що вже стільки літ за плечима в Івана ПОКОТИЛА – журналіста, поета і такого собі «ковалика» зі Студениці. На жаль, село залите водами Дністра. А Ковалик – це не тільки від діда-коваля по батьковій лінії, до речі, муляра-каменяра. Не кожен знає, що й пташечка така є, ще й співає.

Про себе Іван Васильович не любить багато розповідати, хоча можна, мабуть, і не один роман написати. На його думку, краще кілька текстів опублікувати з рукопису нової збірки «Кам’янець-Подільський, заспівай!» і фотознімків із власного архіву, теж – уперше. Щодо книги, то це вже четверта книга в його творчому доробку, не кажучи про все інше написане.

Іван Васильович ПОКОТИЛО народився 21 лютого (згідно із записом у паспорті – 5 березня) 1951 р. в с.Студениця тодішнього Староушицького району (27 жовтня 1978 р. село знято з обліку як затоплене) в селянській родині. Закінчив середню школу в Старій Ушиці. Після цього навчався в ПТУ №41 в шахтарському селищі Тернівка Павлоградського району Дніпропетровської області. До армії працював електрослюсарем контрольно-вимірювальних приладів і автоматики (за шостим розрядом) на першій англійській лінії Дніпропетровського шинного заводу. В армії служив у військах зв’язку спеціального призначення (начальник апаратної ВУЗ, Північна група військ, Польща).

1978 р. закінчив факультет журналістики Київського університету. Був учасником літературної студії ім.Максима Рильського, що діяла при університеті. Працював завідувачем відділу сільського господарства районної газети в місті Золотоноша Черкаської області. У Кам’янці-Подільському працював у редакції газети «Прапор Жовтня» (завідувач відділу сільського господарства, керівник літературного об’єднання «Розмай», яке діяло при газеті). Від 1983 р. був редактором районної газети в Летичеві, у 1990-1991 рр. – редактором новоствореної газети «Кам’янець-Подільський вісник», у 1994-1995 рр. – відповідальним секретарем (по суті редактором) ще однієї новоствореної газети – «Наша справа» (Кам’янець-Подільський). Потім працював спеціальним кореспондентом при головному редакторові та редактором відділу інформації черкаської обласної газети «Село і люди» (нині – «Земля Черкаська»).

Обирався депутатом Летичівської районної ради, членом 

Летичівського райвиконкому. У 1990-1994 рр. був депутатом Хмельницької обласної ради, очолював у ній депутатську групу «Демократичне Поділля». Автор політичної концепції-проекту «Україна і світ: як вижити і жити».

Нині живе у Кам’янці-Подільському.

Друкувався в журналах «Донбас», «Ранок», «Дніпро», «Україна», «Жовтень» (нині «Дзвін»), «Прапор» (нині «Березіль»). Видав збірки поезій «Енергія» (Київ: Радянський письменник, 1983) з передмовою поетеси Ганни СВІТЛИЧНОЇ, «Чорна Україна» (Кам’янець-Подільський, 1995), «Фортеця серця» (Кам’янець-Подільський, 2008) – вибрані тексти-мотиви різних років. 

На вірші Івана ПОКОТИЛА написано низку пісень, серед них – «Срібна обручка Смотрича» Анатолія ГУКІВСЬКОГО, «Цвіте півонія у Кам’янці» Бориса ЛІПМАНА, «Квітка на камені», «Материнська криниця» Володимира ПАНЧУКА.

Здрастуй, Дністре! 

Це ти чи не ти?

Ой розливи, ой глибина!..

Вже у брід тебе не перейти

Та і де вона, та бистрина?

Ой велика вода, ой велика вода!..

Мов біда – не біда, 

мов біда – не біда.

Хай! – Аби на землі 

чи у свіжій ріллі

Не топились, бодай, 

не втопились, бодай…

Знаєш, Дністре, не той ти, на жаль,

Як і я, як і Біла гора.

А той берег такий, наче даль,

Мов літати пора чи співати пора.

Здрастуй, Дністре!

Прощай – не прощай…

Ой прощайте усі, хто на дні.

Хай на Білій горі іван-чай,

Як і біла трава, щось шепоче мені.

* * *

За селом, у полі,

Запитаю в долі:

«Як нам так би жити,

Аби не тужити?..»

А вона сміється:

«Запитай у серця.

Сам не менше знаєш,

А чомусь питаєш».

Ой, хто не орав,

Ой, хто не сіяв,

Той так, як ми,

У житті не мріяв.

А хто не збирав,

А хто й не віяв,

Той так, як ми,

Ніде не мріяв.

За селом, у полі,

Запитаю в долі:

«Як би так нам жити,

Щоб всім дорожити?..»

А вона жартує:

«Хто отак жнивує,

А то й ще співає,

Сам не гірше знає».

За селом, у полі,

Вірю тільки долі,

Що в житті не зрадить,

А в журбі й розрадить.

Весни чи завії, 

Подарує мрії,

Як би краще жити,

Жити – не тужити…

* * *

Над Смотричем-рікою,

Над кручею-горою 

До неба, мов до сонця,

Якась, неначе, мить.

Що скажеш ти, фортеце?

Аж завмирає серце,

Аж світ увесь навколо

Кудись немов летить.

Кам’янець-Подільський! –

Мов душа моя.

Кам’янець-Подільський! –

Там, де ти, там я…

Кам’янець-Подільський! –

Хай, хоча б громи…

Кам’янець-Подільський! –

Ти завжди, де й ми…

Над Смотричем-рікою,

Де виросли з тобою,

Вростали так у скелі,

Як роси чи хати.

Хай не завжди нам сонце 

Світило у віконце,

Зате над головою,

Немов пливли світи…

Над Смотричем-рікою,

Під урвищем-горою,

Де небо, як і зорі,

Де вічність, як і мить,

Тримаймося, фортеце,

Тримаймося ще, серце,

Хай навіть промінь сонця

Струною забринить.

Іван ПОКОТИЛО, м.Кам’янець-Подільський.

(Вірші надано автором із рукопису збірки «Кам’янець-Подільський, заспівай!»)