Четвер, 28 Березня 2024 р.
11 Березня 2011

МЕДИК ІЗ КОЗАЦЬКОГО РОДУ

ГОЛОВКОЙого можна назвати дитям всієї України, адже народився він на Слобожанщині, довгий час пропрацював на Прикарпатті, а сьогодні він повністю наш – кам’янчанин. Із тисяч наших земляків лікаря та кандидата медичних наук, професора кафедри анатомії, фізіології та валеології К-ПНУ ім.Огієнка Олексія ГОЛОВКА окрім життєвих здобутків та успіхів вирізняє ще і його щирість, толерантність, доброзичливість і простота. 16 березня Олексій Федорович відзначатиме свій ювілей.

Як ми вже зазначали, Олексій ГОЛОВКО народився на Слобожанщині, а саме на Сумщині, в с.Бацмани Роменського району. Взагалі, прізвище ГОЛОВКО до сьогодні одне найпоширеніших на його батьківщині. За переказами, це село заснував козак Сидір Платонович ГОЛОВКО – прадід Олексія Федоровича. Козаком вважав себе і дід Платон Сидорович. Зважаючи на це, родина ювіляра завжди шанувала козацьку добу, історію України та її традиції. Зрештою глянеш на Олексія Федоровича – справжній козак. 

– Мій батько до Великої Вітчизняної війни працював машиністом молотарки на МТС, а в липні 1941 р., як і мільйони йому подібних, був призваний до армії та відправлений на фронт, – згадує Олексій Федорович. – Упродовж 30 років він вважався таким, що пропав безвісти. Лише 1972 року в передмісті Мінська під час будівництва були виявлені останки людей, серед них був і він. 

Теплом і дитячою любов’ю проникнуті спогади Олексія ГОЛОВКА про свою матір. Марії Андріївні довелося нелегко разом із двома дітьми в ті страшні воєнні та післявоєнні роки. 

– Виручало одне – мати була гарною швачкою. Це дозволяло сім’ї якось вижити, – знову поринув у спогади наш співрозмовник. – Також вона мала прекрасний голос. Довгий час співала у церковному хорі. 

Та страшна війна мала не лише опосередкований вплив на дитячий світ Олексія. Він був одним із тих, хто намагався боротися з фашизмом. Незважаючи на те, що дитині ледь виповнилося п’ять років, маленький хлопчина у партизанському загоні виконував роль зв’язківця. Неодноразово доводилося бути й провідником…

Також малим він вирізнявся від своїх однолітків великою жадобою до знань. Коли книжки були дефіцитом і розкішшю, головним та, по суті, єдиним джерелом науки ставали вчителі. Вони для Олексія були неймовірними людьми. Любов до них, до вчительської праці відіграла велику роль у житті ГОЛОВКА. Із особливою вдячністю Олексій Федорович згадує свою першу вчительку Софію Володимирівну та найулюбленіші уроки англійської мови. 

– Наштовхнув мене на мрію стати лікарем дещо курйозний випадок, – з усмішкою розповідає Олексій Федорович. – Одного разу медпрацівники прийшли до школи, аби провести щеплення. Мені так ця процедура запала в свідомість, заворожила, що вирішив неодмінно стати лікарем. 

Після закінчення 1954 р. середньої школи Олексій Федорович вступає до Харківського медінституту на педіатричний факультет. Сумлінність і відповідальність були основними супутниками студентського життя Олексія ГОЛОВКА. Особливо майбутній лікар захоплювався хірургією. Після четвертого курсу працював, підробляючи черговим фельдшером у наркологічному відділенні Харківської психіатричної лікарні.

Згідно з направленням, молодий лікар 1960 р. потрапляє на роботу на Івано-Франківщину. Тут, на Прикарпатті, Олексій Федорович пропрацював 22 роки. Спочатку педіатром Войнилівської райлікарні, через два роки він – головний лікар Войнилівського районного туберкульозного диспансеру. З 1971 р. до 1980 р. – перший заступник головного лікаря району з медичного обслуговування населення Калуської центральної райлікарні. Понад два роки працював головним лікарем Івано-Франківського обласного онкологічного диспансеру. 

Ювіляр постійно займався вивченням проблем управління медициною, соціальними захворюваннями, передусім – туберкульозом. Цей досвід не міг так просто залежуватися – ГОЛОВКО стає аспірантом Івано-Франківського медичного інституту. А 1975 р. після успішного захисту Олексій Федорович стає кандидатом медичних наук. 

– За стільки років праці дуже полюбив цей край, – говорить він. – Гадаю, що і він мене прийняв як рідного. Нині можу по праву сказати, що є таким собі козацьким гуцулом, тим більше значна частина моєї сім’ї (дочка з родиною) живе та працює на Івано-Франківщині. 

Разом із працею Олексій ГОЛОВКО займався, як тоді було модно говорити, суспільно-корисною справою. Обирався головою райкому профспілки медичних працівників Войнилівської райлікарні, депутатом селищної ради, міської ради. Кожне таке «навантаження» сприймав як необхідність. Усе робив, щоб і тут його вважали професіоналом. 

1970 р. постановою Президіїї Вер-

ховної Ради СРСР його нагородили юві-

лейною медаллю «За доблесну працю», 

1972 р. наказом міністра охорони здоров’я УРСР – знаком «Відмінник охорони здоров’я». З кожним роком нагород ставало все більше та більше. А це, у свою чергу, означало одне – зростаючий професіоналізм лікаря, керівника та суспільного діяча ГОЛОВКА. 

1982 р. в житті Олексія Федоровича настає нова сторінка – переїзд до Кам’янця-Подільського. Саме в нашому місті він став займатися тим, про що теж мріяв у дитинстві – бути вчителем. 

Одразу після приїзду Олексія ГОЛОВКА було зараховано на посаду старшого викладача кафедри цивільної оборони та медичної підготовки педагогічного інституту. У серпні 1983 р. його обрали завідувачем цієї кафедри. Енергійно та наполегливо працював над удосконаленням навчального процесу.

– У жовтні 1990 року я, так би мовити, повертаюся до лікарської практики. Хоча слово «повернення» – це занадто сказано, 

оскільки від неї ніколи не відходив. Очолив міську дитячу лікарню, приміщення якої завершували будувати. Разом з тим, залишався доцентом кафедри анатомії, фізіології та валеології педінституту.

Після об’єднання міської дитячої лікарні з міським пологовим будинком Олексія ГОЛОВКА призначено заступником головного лікаря ОХМАТДИТу. 

У цей час він присвячує себе науковій роботі. Його дослідження різнопланові: від пульмонології, фтизіатрії – до дерматології, педіатрії та управління й організації охорони здоров’я. Низка наукових праць стосувалися навчально-методичної роботи. П’ять посібників, автором яких був Олексій ГОЛОВКО, вийшли під грифом Міністерства освіти та науки України. 

У травні 2008 р. на засіданні вченої ради університету Олексія Федоровича обрано професором кафедри анатомії, фізіології та валеології вишу.

Попри професійну завантаженість, ювіляр – турботливий сім’янин. Про це відомо всім, хто близько знайомий з Олексієм ГОЛОВКОМ. 

– Який би не був стомлений, завжди знаходжу час для сім’ї, – зізнається Олексій Федорович. – Сім’я для мене завжди була і залишається форпостом мого життя. У вільний час люблю поратися на городі, в саду. 

Окрім того, що ГОЛОВКИ козацького роду, їх нині ще по праву можна назвати династією лікарів. Дружина Людмила  Павлівна  – лікар-окуліст спеціалізованого медичного пункту УТОСу. Син Вадим закінчив Вінницький медичний інститут та історичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного університету, працює лікарем-дерматовенерологом райлікарні. З медициною пов’язала своє життя і донька Тетяна – завідувач терапевтичного відділення стоматологічної поліклініки (м.Івано-Франківськ), внучка Мар’яна – теж випускниця стоматологічного факультету Івано-Франківського медичного інституту. Лікарем-логопедом працює і невістка Катерина.

– Нас і справді можна назвати медичною сім’єю, – говорить Олексій Федорович. – І пишаюся цим, оскільки гадаю, що такому вибору посприяв і я.