КОЛИ ЩЕ ВСЕ ПОПЕРЕДУ

Про Олексія ПШЕТАКОВСЬКОГО в районі знають не з чуток. Майже щодня біля кабінету головного землеміра району – черга: кому документи підписати, кому акти на землю видати. А він, як завжди, спокійний, врівноважений, виважений. Каже, що до кожної людини має бути окремий підхід, адже хтось прийде до управління у справах, хтось влетить, аби виговоритися, покричати чи просто розказати про щось своє, наболіле. Насамперед треба вміти слухати. І він слухає, прислухається, намагається допомогти. 30 березня в.о. начальника управління Держкомзему в районі святкуватиме 40-річчя.

Хоч народився Олексій Людвігович у Кам’янці-Подільському, але майже все його дитинство пройшло в селі. Батько Людвіг ПШЕТАКОВСЬКИЙ працював головою колгоспу, тож Олексія разом з братом Валерієм брав постійно із собою. Чи жнива, чи посівна, – хлопці з батьком увесь час у полі.

Не дивно, що вибір майбутньої професії був пов’язаний із сільським господарством. Закінчивши сільгоспінститут, молодий агроном 2 роки працює в колгоспі, та тяжкі 90-ті змушують шукати іншу роботу: колгосп розвалюється на очах, а молоду сім’ю годувати треба.

Три роки на комбінаті хлібопродуктів, рік невдалого підприємництва, рік заробітків  на будівництві у Польщі. 

– Був такий час, що одні кросівки носив аж до дірок, бо не було в чому ходити, – зізнається ювіляр. – Взагалі, ми жили, ставали на ноги в часи змін, та й досі в них знаходимося. Життя – вічна боротьба, але не жалкую, – воно багато чому вчить. Польща, наприклад, навчила мене куховарити: хто мені там мав їжу готувати? Навчився виконувати всі будівельні роботи, починаючи від копання котловану під фундамент і закінчуючи оздобленням. 

Щоправда, для власної сім’ї будинку ще не побудував. Зі сміхом каже, що треба було би на роботу не ходити, та й час нині такий, що будівництво – задоволення не з дешевих.

Приїхавши з Польщі у відпустку, Олексій ПШЕТАКОВСЬКИЙ планував знову повернутися за кордон, але зупинили настанови батька. На той час його вже обрали Слобідсько-Кульчієвецьким сільським головою, і він запропонував синові йти до нього землевпорядником. 

– Батько свого часу 10 років працював землевпорядником, – каже Олексій Людвігович, – досвід мав колосальний. Навчав мене всьому. Велике спасибі батькам за те, що навернули на правильну стежку, що сьогодні я займаюся тією справою, яка приносить задоволення.

Хоч робота з людьми і вимагає додаткової енергії та сил, працівники нашого управління з нею справляються, задніх в області не пасемо, в дечому, взагалі, йдемо попереду.

На сьогодні управління Держкомзему перебуває у стадії реорганізації, яка почалася ще із середини грудня минулого року, коли Центр державного земельного кадастру припинив реєстрацію державних актів на землю і договорів оренди. Фактично, відбувся перехід повноважень від однієї установи до іншої. Планується, що Держкомзем як організація із часом перетвориться в Державне агентство земельних ресурсів, але поки що положень про його діяльність не затверджено, все перебуває у стадії зародження та обговорення. Проте наше управління першим в області відновило свою роботу.

Після трудових буднів найкращий відпочинок, за словами ювіляра, – це спілкування з дітьми. Можна, звичайно, виїхати з друзями на природу, порибалити, але той заряд позитиву та енергії, який отримуєш від дітей, ні з чим не порівняти. 

– Якщо говорити про пріоритети, які мають бути розставлені в житті, то для мене на першому місці – здоров’я дітей, сім’ї, батьків,  – зазначає Олексій Людвігович. – Я – не кар’єрист, і взагалі, вважаю, що людина має заробляти стільки, скільки їй потрібно. Має бути якась розумна межа у грошах. Добробут – так, багатство – не моя мета. 

У людях більш за все ціную правдивість і відвертість. Не терплю облесності, не розумію підлості та агресивності.

За таким принципом Олексій ПШЕТАКОВСЬКИЙ вибирає і друзів, каже, що друг, – наче брат по духу. Друг – це не той, хто скривиться, коли тобі погано, а той, котрий не скривиться, коли тобі добре. 

Щодо сімейного укладу, то він вважає, що між подружжям має бути розуміння, взаємоповага та підтримка. Корона не впаде, якщо чоловік допоможе дружині по господарству. Жінка, як і чоловік, повинна себе реалізовувати, отримувати задоволення від роботи. 

Багато скептиків говорять, що 40 років – важкий вік, святкувати не годиться, та наш ювіляр такої думки абсолютно не підтримує.

– Все це дурниця, – каже Олексій Людвігович. – Навпаки, для чоловіка 40 років – це розквіт. Та й відчуття віку має бути не у паспорті, а в душі. А всередині я молодий, 

у мене ще маленькі діти, молода дружина… Так що все попереду!