ЛІКАРІ НЕЗВИЧНИХ ПАЦІЄНТІВ
Час зупинити неможливо. Але можна зберегти його свідчення: речі, пам’ятки та… обличчя – погляди, посмішки, які чийсь пензель кількасот років тому увіковічив на полотні. Давні картини дають змогу зазирнути у вічі людям, кістки котрих давно зітліли, і тим вони для нас особливо цінні. Проте нещадний час поступово знищує ці зображення. Вогонь, вода та банальна пліснява – ось найстрашніші вороги старих картин. І їм, як і хворим людям, потрібен лікар, тобто реставратор.
Працю реставратора за рівнем складності та відповідальності можна порівняти з роботою хірурга під час операції: він обережно по крупинці відновлює і дає нове життя безцінним творам мистецтва. Відродження одного полотна може тривати від декількох місяців до декількох років!
Наше місто, як не дивно, донедавна не мало жодного реставратора живопису. І це при тому, що фонди Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника зберігають навіть не сотні – тисячі старовинних картин, більшість із яких потребують реставрації. І саме тому знаковою подією для Кам’янця стало відкриття спеціальності «Реставрація творів мистецтва» при кафедрі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва і реставрації творів мистецтва педагогічного факультету К-ПНУ ім.Огієнка. Сьогодні, 5 років по тому, ми вже можемо говорити про перші відчутні результати і бачити перші відреставровані твори.
Мої співрозмовники – асистенти кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва і реставрації творів мистецтва Олександр ВІШТАЧЕНКО (за сумісництвом – співробітник історичного музею-заповідника ) і Тимур ТАКІРОВ. Спустившись у підвальне приміщення педфакультету, де обладнано реставраційну майстерню, одразу потрапляєш у «лазарет», де перебувають два десятки картин на різних стадіях реставрації.
– Ось, погляньте на цей портрет, яким він був до реставрації, – знайомить з першим «пацієнтом» Олександр ВІШТАЧЕНКО. – Як бачите, низу картини немає зовсім, усе зігнило, та й решта полотна була напівзітлілою. Тому ми спершу до стику приклеїли нове полотно, а тоді здублювали картину повністю на нову основу, щоб можна було натягнути її на підрамник, не травмуючи авторського полотна. Цей процес дуже трудомісткий і кропіткий, займає багато часу…
А ось ця робота реставрується вже другий рік. Вона є дуже складною навіть для знаменитих академій. Це полотно перенесло пожежу, має великі втрати і пориви, збереглося лише 40% авторського живопису, зворотна сторона закопчена. Студенти дублювали полотно до стику спеціальним клеєм і закріплювали на новий підрамник. Тепер місця втрат авторського живопису тонуються так, щоб фарба не заходила на збережений живопис.
Втім і решта робіт потрапили сюди в аварійному стані. За принципом «важко у навчанні – легко в бою» студенти-реставратори опановують тонкощі реставраційної майстерності на найскладніших полотнах.
– На фотографіях поетапної реставрації видно, що деякі портрети істотно змінюються. Чому це відбувається?
– Таке буває після зняття пізніших нашарувань. Наприклад, картина чи ікона свого часу довго експонувалася, на ній з’явилися подряпини, і її віддали на оновлення. Але досить часто майстер замість того, щоб підретушовувати пошкоджені місця, повністю переписував картину на свій розсуд, навіть змінюючи риси обличчя чи колір одягу. Тепер ми знімаємо нашарування аж до авторського живопису. Крім того, видаляємо старий лак, який із часом став жовтавим.
Буває так, що очищаючи картину, студенти роблять маленькі відкриття. Ось на цій роботі під шаром потемнілого лаку та бруду виявився підпис «Жуковський». Тобто робота, яка десятки років пролежала в музеї як «робота невідомого художника», стала авторською, і тепер уже дослідники мають зачіпку, щоб дізнатися, що це був за художник і, можливо, хто зображений на портреті.
– Звідкіля Ви знаєте, що потрібно видаляти, а що залишити?
– Ми використовуємо в роботі ультрафіолетову лампу, в її промінні добре видно, де авторський живопис, а де пізніші нашарування.
Ось, наприклад, на цьому портреті губи, з першого погляду, виглядають, наче «рідні», не помітно, що вони підмальовані. А під ультрафіолетом відразу видно, що це пізніше дописано. Але з цієї роботи ми хочемо зробити рентгенівський знімок. Полотно належить, швидше за все, до кінця XVIII ст., тоді для живопису використовували свинцеві білила, тож пігменти, що містять свинець, при рентгені будуть відображатися. На знімку буде видно два різні шари, і якщо вони не співпадають, значить, робота переписана. Ми вже зробили пробне очищення і бачимо, що знизу – зовсім інший живопис, але перед очищенням обличчя потрібно зробити знімок, адже буває і таке, що живопис у тому фрагменті міг не зберегтися, а тому повне видалення може бути зайвим.
– Яке ще обладнання Ви використовуєте?
– Це реставраційний стіл, який дозволяє якісно дублювати полотна. Такого немає навіть в академіях Києва та Львова, посприяв придбанню цього обладнання ректор університету.
Стіл, щоправда, розрахований на синтетичний клей, який склеює при температурі 60 градусів. Ми ж дублюємо на глютинові клеї: желатин, казеїновий, осетровий або кролячий, додаючи до нього антисептик. Складність роботи з ними полягає в тому, що вже при 36 градусах вони починають розтоплюватися. Ми не можемо допустити, щоб клей проступив на зворотний бік полотна, тому що це візуально зіпсує роботу, а головне, желатин – сприятливе середовище для грибків, і художній твір у музеї в умовах перепаду температур і вологості швидко зіпсується.
Сьогодні за спеціальністю «Реставрація творів живопису», крім Кам’янця, готують лише у Києві, Львові та Харкові. У нас навчаються близько 60 майбутніх реставраторів із різних міст України. Студенти, перш ніж їм довірять старовинне полотно, перші два роки опановують історичні техніки живопису та практикуються у малюванні копій робіт визначних майстрів.
– Як Вам вдалося отримати роботи із закритих фондів?
– Спочатку була велика проблема
укласти договір між музеєм та університетом. Для того, щоб довірити нам роботи, музей висунув низку вимог: решітки на вікнах, сигналізація, вентиляція приміщень. Усе було виконано.
Спершу нам дали на пробу дві картини, і співробітники музею переконалися, що реставрацію було проведено на досить високому рівні, тому поступово стали охочіше надавати нам роботи. При таких величезних фондах музей має право віддавати в науково-реставраційний центр у Києві лише одну-дві роботи на рік. А тих робіт тисячі! Тому співробітництво музею та університету взаємовигідне.
Крім того, співробітники музею час від часу навідуються до нас, спостерігають за процесом реставрації. А ми виготовляємо реставраційний паспорт за всіма вимогами. Тут є опис роботи, якою ми її отримали, перелік виконаних процесів, а також додаються фотографії всіх етапів реставрації. Тож зараз музей нам довіряє.
– А скільки коштують реставраційні роботи?
– Ми їх виконуємо безкоштовно, однак музей повинен забезпечити нас необхідним матеріалами. Потрібні також хороші музейні підрамники, які коштують досить дорого, а готові роботи треба оформлювати у гарні рами, щоб їх можна було експонувати.
Ініціатором відкриття спеціальності «Реставрація творів мистецтва» була завідувач кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва педагогічного факультету К-ПНУ доктор мистецтвознавства, професор Наталія УРСУ. Перейнявшись ідеєю створення Подільської реставраційної школи, Наталія Олексіївна ознайомилася з досвідом кращих реставраційних шкіл Польщі та України. Ректор університету академік Олександр ЗАВАЛЬНЮК охоче підтримав цю ініціативу, хоча для нової спеціальності навіть не знайшлося вільних аудиторій. Під майстерню було обладнано підвальне приміщення корпусу педфакультету.
Не одразу склалося з викладачами, але, зрештою, за рекомендацією проректора Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури Миколи ТИТОВА, на кафедру було запрошено випускників академії Олександра ВІШТАЧЕНКА і Тимура ТАКІРОВА, і Подільська реставраційна школа почала стрімко розвиватися. Самі ж молоді спеціалісти зарекомендували себе як фахівці своєї справи, люди енергійні, відповідальні та сповнені ентузіазму. В їхньому доробку – реставрації полотен художників АЙВАЗОВСЬКОГО, ВЕРЕЩАГІНА, «Панорами оборони Севастополя» РУБО. Вони продовжують підвищувати свою кваліфікацію та готуються до написання кандидатських дисертацій на базі фондів Кам’янець-Подільського музею-заповідника.
– До цього часу фонди музею були закритими для дослідників, – розповідає Наталія УРСУ. – Якщо директор музею Віктор ТРАВІНСЬКИЙ дасть нам доступ до фондів, як він обіцяв, то буде можливість не лише реставрувати роботи, а й писати наукові дослідження та дисертації, і ми прославимо Кам’янець на всю Україну.
– У фондах історичного музею-заповідника зберігаються близько трьох тисяч робіт, частина яких є спадком від давньосховища, заснованого 1890 року, – говорить головний зберігач фондів музею Лариса КРАВЧУК. – Наша колекція формувалася так, щоб показати насамперед кам’янецьких художників або тих, які писали Кам’янець. Переважна частина – це портрети XVIII-XIX століть невідомих художників, але ми сподіваємося, що у процесі реставрації можна буде атрибутувати картини. Вони для нас цінні тим, що на них зображені наші земляки. Зокрема, це роботи ЖУДІНА, ГАГЕНМЕЙСТЕРА, РОЗВАДОВСЬКОГО, ГРЕНА, БРИКА, ГАЙХА, КУКУРУДЗИ, ЯБЛОНСЬКОЇ. Є і роботи сучасних художників – НЕГОДИ, ЮРЧИКА, ПАВЛОВИЧА, БРЕНЗЕЯ. Особлива гордість нашої колекції – парсунні портрети XVIII ст. з гербами, написами, зокрема парсуна Міхала ПОТОЦЬКОГО.
Оскільки музей упродовж багатьох років не мав свого постійного приміщення, роботи перевозилися з місця на місце, то багато з них потребують реставрації. Тому ми дуже раді, що у Кам’янці з’явилися такі фахівці.
– Ми вже змогли оцінити високий рівень копій робіт відомих художників, які студенти-реставратори представили на своїй нещодавній виставці, – підтримує колегу завідувач художнього відділу музею Алла КОВАЛЬЧУК. – Нам дуже імпонує, що Олександр ВІШТАЧЕНКО запланував відкритий захист відреставрованих робіт у присутності кам’янчан та експертів із Києва. Це свідчить про те, що він впевнений і у своїх студентах, і в якості реставрації.
Директор музею-заповідника Віктор ТРАВІНСЬКИЙ обіцяє всіляку підтримку розвитку реставраційної справи у Кам’янці-Подільському. Тож сподіваємося, що невдовзі наша Картинна галерея перетвориться на подільську Третьяковку, де буде виставлено багату колекцію робіт наших художників у чудовому відреставрованому стані.