ПОГЛЯД ЮРІЯ САВІНА

Фотографа Юрія САВІНА кам’янчанам зайвий раз представляти не треба. Його роботи можна бачити на більшості збірних міських фотовиставок, двічі відбувалися його персональні виставки. Про його творчість неодноразово писалося в місцевій пресі, а нині ім’я Юрія САВІНА тісно пов’язане з Кам’янець-Подільським фотогра­фічним клубом «Погляд», головою і співзасновником якого він є. 

Юрій Олексійович по праву вважається одним зі старійшин фотомистецтва у нашому місті. Його юні роки припали на еру розквіту плівкової фотографії. Почавши із по­дарованого батьками простенького фотоапарата «Школьник», Юрій роками від­шліфовував мистецтво малюнка світлом, у його арсеналі з’являлися все більш доско­налі апарати та навіть кінокамера. Сьогодні його «зброя» – цифровий «Nikon».

Розпочавши своє творче зростання ще зі шкільного фото-гуртка, Юрій САВІН про­йшов школу легендарної народної кіно-

фотостудії «Кадр» на кабельному заводі, вивчав фотосправу в заочному народному університеті мистецтв у Москві. Він ніколи не минав нагоди взяти уроки майстерності у визнаних метрів фотосправи та до сьогоднішнього дня відвідує пленери, семінари та майстер-класи з фотографії.

– Юрію Олексійовичу, як воно – змінити плівку на «цифру»? І з чим більше подобається працювати?

– Цифровою камерою, на перший погляд, працювати легше, але насправді вона зовсім не розслабляє. Звісно, в аналоговому апараті ти маєш свої 36 кадрів і повинен добре подумати, перш ніж натиснути спуск. Цифровиком можна зробити велику кількість дублів та одразу побачити результат. 

Зате технічно плівка краще передає об’єм і кольори. Чорно-біла фотографія – вза­галі окремий жанр, вона має здатність передавати саму суть речей. У Києві досі багато людей працюють за цією технологією. Вони принципово знімають на плівку, самі їх проявляють і вручну друкують фотографії. На жаль, у нашому місті вже не купити ані плівки, ані реактивів. Утім творчий фотограф однаково успішно зніматиме як на звичайний фотоапарат, так і на цифрову камеру.

На жаль, сьогодні в місті бракує виставкових зал, бо у нас є достатньо цікавого матеріалу, і чимало фотографів з інших міст і країн мали б за честь показати свої роботи у Кам’янці, але немає, де розмістити виставок. Сьогодні наша база – невеличкий зал у підлітковому клубі «Сатурн», де можна показати вузькому колу глядачів лише невелику кількість робіт.

– Юрію Олексійовичу, чому стався розкол клубу?

– …Важко сказати. Можливо, у нас різна мета. Можливо, хтось вважає, що рівень його робіт є вищим і вони затерлися в «сірій масі». Проте сьогодні ми нормально спілкуємося з Фундацією незалежних фотографів, котрі раніше були членами клубу «Погляд». Вони запрошують нас на свої виставки, ми їх – на наші. У вересні планується спільна поїздка на Міжнародний фотосемінар «В українській Венеції»: у Вилкове з’їдуться фотографи з України, Прибалтики, Білорусі, Росії. 

– Яку мету Ви ставите перед собою? 

– По-перше, навчити молодь фотографувати, бачити кадр. Хочеться, щоб приходили до нас у клуб, щоб їм було цікаво, щоб учились, росли… Хотілося би зробити спільний проект із коледжем культури та мистецтв. Є ідея об’єднати творчі спе­-ці­альності – режисерів, хорео­графів, фотографів – і зробити спільну пре­зентацію, пов’язану з фотографією. 

У 80-х роках на кабельному заводі діяла кінофотостудія «Кадр», яка здобула звання народної. У цьому творчому казанку «варилося» чимало відомих особистостей: Геннадій БІЛИК, Василь ВАВРИЧИН, Віктор ОСИПОВ та ін. Було знято чимало ігрових і документальних фільмів – безцінні кам’янецькі хроніки, які зберегли для нас Кам’янець нашого дитинства та юності… 

– Я прийшов на завод після служби в армії – 1983 року, – згадує Юрій САВІН. – Там потрапив до студії «Кадр» і вперше почав знімати кіно, придбав собі кінокамеру 1х8 «Super». Ми знімали фільми, слайд-фільми, які були на той час популярними. Жанри були різноманітні: і комедії, і різні постановочні фільми, і документальні. Порушували різні актуальні проблеми. Наприклад, зберігся наш фільм «Сльози кань­йону» про забруднення річки Смотрич людьми та підприємствами. Ці фільми показували в клубі кабельного заводу, в Будинку культури під час деяких заходів. Ми також брали участь у багатьох конкурсах обласного та республіканського рівня. Наш фільм «Тема для органа» здобув І місце.

Нещодавно на міських форумах було ви­кладено деякі фільми студії «Кадр». Це фільми, які збереглися. Час, вологість у підвалі гуртожитку кабельного заводу, де зберігалися фільми, більшу їх частину знищили. Лише деякі Василь ВАВРИЧИН встиг урятувати, і тепер їх можна знову побачити в Інтернеті. 

З Юрієм САВІНИМ марно розмовляти про нього самого – таких скромних людей, як він, зустрінеш нечасто. Щоразу наша розмова звертала на тему фотоклубу, його планів і проектів. Лише майже під кінець інтерв’ю ювіляр зізнався у двох речах. По-перше, він… колекціонує гроші, причому оригінальним способом. Гострий погляд фотографа час від часу помічає на землі, у траві загублені монетки – ось це і є об’єк­ти колекціонування. Монетки трапляються і сучасні, і радянські, а, якщо пощастить, то і більш давні – навіть XVII ст.

А по-друге, досвідчений фотограф бавиться у так звану «ломографію». Це коли знімок робиться навмання, не зазираючи в монітор. Такий метод зйомки завжди готує для фотографа сюрпризи: чудернацький ракурс чи несподівану композицію. А ще свідчить про те, що у свої 50 Юрій САВІН залишається молодим, відкритим для творчих експериментів і готовим до подарунків долі!