ПИВО З ЙОДОМ – І ЖОДНОГО ЗАРАЖЕННЯ?..
9 травня 1986 року видалося святковим не для всіх кам’янчан. Коли країна салютувала своїм переможцям, бригади пожежників на Чорнобильській АЕС виконували свій професійний обов’язок, який згодом назвуть подвигом, не менш вагомим, ніж Перемога у Великій Вітчизняній… Згадує колишній кам’янецький пожежник, нині пенсіонер, член ГО «Чорнобиль» і «Союз Чорнобиль Україна» Анатолій ЯКОВЕНКО:
– О 9-й ранку наша бригада змінилася з чергування. Я поспішав додому, бо ось-ось мали приїхати мої батьки з Кульчіївців. Ми всі разом мали йти на святкування Дня Перемоги. Тільки поснідав, як до мене забігає посильний: «На дванадцяту всіх терміново збирають у частині. Їдемо на якісь навчання». Нас зібрали дванадцятьох – два караули: начальник першого караулу лейтенант Віктор УФНАРОВСЬКИЙ, водій Анатолій КІНЦ, пожежники Михайло РОМАНОВ, Володимир АНТОНЮК, В’ячеслав ХІМ’ЯК і я; начальник другого караулу Віктор БАЧИНСЬКИЙ, водій Микола МЕЛЬНИК, пожежники Віктор КІНЗЕРСЬКИЙ, Анатолій АНАНЬЄВ, Володимир ПОХОЛЬЧУК і Микола РАЙТАРОВСЬКИЙ. Повідомили, що о 14.00 ми виїжджаємо на навчання в Київську область. Із собою необхідно мати 30 карбованців і пайок на три доби.
Ми виїхали на двох пожежних машинах. Лише коли минули Київ, нам повідомили наше справжнє місце призначення – Чорнобильська АЕС.
– Анатолію Анатолійовичу, на той час Ви розуміли всю складність ситуації?
– Більш-менш. Тоді країна вже знала про аварію. Щоправда, про її масштаби ніхто не розповідав. Їхали всю ніч. Вранці 10 травня вже були на місці. Дорогою до нас приєднався пожежний інспектор нашої частини старший лейтенант Едуард ДРУГОРУБ, який був у Києві у справах.
З нами провели інструктаж, видали хімзахисні плащі – і вперед. Завдання, яке перед нами поставили, – дезактивація території та техніки, яка виїжджала із зони зараження в Іванків (місце, де відпочивали ліквідатори). Добу чергували, добу відпочивали. В такому графіку працювали до 24 травня.
– Наскільки там дбали про Ваш захист від радіації?
– Завжди стояли квас і пиво з йодом, які рекомендували вживати. Ми майже постійно знаходилися в респіраторах, навіть спали в них. Після добового чергування в одній палатці роздягалися, в другій милися, а в третій одягали нове обмундирування – і на відпочинок в Іванків. Жили в солдатських палатках, спали на матрацах і подушках, набитих соломою. Перші дні нас годували однією кількою. Потім, коли зону відвідало московське керівництво, нам почали давати нормальну їжу.
– Якісь особливі моменти пам’ятаєте?
– Майже перед самим нашим виїздом додому сталася надзвичайна подія. Ми тільки змінилися з чергування, як нам повідомили, що під четвертим енергоблоком загорілися кабельні тунелі. Всі терміново виїхали на ліквідацію пожежі. Дорогою одна наша машина зламалася. Почали її ремонтувати. Це забрало десь півтори години часу. Так завдяки цьому випадку нам вдалося уникнути пекла. Хтозна, чи говорив би я тепер з Вами, якби ми приїхали вчасно…
– Сьогодні всі дванадцятеро ліквідаторів, які першими поїхали з Кам’янця, живі-здорові?
– Живі, але не здорові. В кожного з нас є серйозні проблеми зі здоров’ям. Та хіба тоді про це думалося? Коли своїми очима побачили справжній масштаб біди, зрозуміли, що країну, наших дітей треба рятувати.
Світлана ФЕДОРИШИНА, «ПОДОЛЯНИН».