Субота, 23 Жовтня 2021 р.

ДВІ «ХОДКИ» КЕКСЕЛЯ

Євген КЕКСЕЛЬ (на фото праворуч)Міжнародний день миротворців ООН офіційно відзначається в Україні з 2003 р. Тисячі українських миротворців несуть нині службу в миротворчих контингентах. Сьогодні в них і ще приблизно у 35-ти тисяч їхніх колег професійне свято – День миротворців ООН. Україна – активний учасник міжнародних місій, за 18 років наші військові побували в 15-ти гарячих точках світу. Але служба там, незважаючи на небезпеку, приваблює українських вояків. Чому так, розповів нам старший сержант Євген КЕКСЕЛЬ, який двічі побував з миротворчою місією в Іраку.

Народився Євген 8 березня 1984 р. в селищі Молодіжному (Казахстан). 2001 р. закінчив обласний педагогічний ліцей, після чого його призвали на службу в механізовані війська. Військова служба хлопцю сподобалася, він вирішив залишитися в армії, підписав контракт. Відразу потрапив до Іраку, служив на посаді снайпера.

– Незважаючи на небезпеку, охочих поїхати з миротворчою місією багато. На Вашу думку, чому?

– Кожен військовий набирається там неоціненного досвіду, та й взагалі, цікаво подивитися на інше життя.

– Євгене Олександровичу, Ви двічі були в Іраку?

– Так. Перший раз я туди потрапив у лютому 2004 року. Уявіть собі: у нас – зима, а там – близько 50 градусів спеки. Вдруге я туди поїхав у квітні 2005-го. Було дещо легше, бо, напевне, психологічно був налаштований. Відслужив я в Іраку 16 місяців. 

– Ви були снайпером. Людей доводилося вбивати?

– Ні, Бог милував. Але стріляли багато. Одного разу ми охороняли адмінбудівлю, тоді довелося стріляти в повітря, аби заспокоїти натовп.

– Як зустріла Вас країна із чужою культурою?

– Гаряче. Я немов на іншій планеті побував. Усе в жовтих і чорних відтінках. 

– А Вас там добре годували?

– Дуже добре, вибрати з меню було що. Ми одного разу потрапили на Хеловін. Для нас це було досить незвично: гарно прибрана їдальня з різними опудалами… Нам тоді подали ананаси і цілу запечену свиню. А от на наше державне свято – День Незалежності – нам підготували сюрприз – величезний торт у вигляді українського прапора, борщ і вареники з картоплею. Це будо так зворушливо!

– А як Ви відпочивали?

– Нас із бази дислокації нікуди не відпускали. Проте на території було Інтернет-кафе, більярдна, спортзал. До нас приїжджала Тіна КАРОЛЬ. Власне, і розважатися ніколи було: постійні виїзди, патрулювання, охорона бази… 

– Крім досвіду та романтики, українців, напевне, насамперед вабить і фінансова складова?

– Звичайно, кожен їде на війну, а не на прогулянку, і хоче поправити своє фінансове становище. Миротворці інших держав отримують пристойну зарплату, а ми, на жаль, від 700 до півтори тисячі доларів на місяць. Але й такі гроші – для нас добре.

– Поїхав би ще раз, якби була можливість?

– Звичайно, але моя дружина категорично проти таких «заробітків». Вона вважає, що нашій донечці Полінці потрібен батько, який щодня бачить, як вона росте. 

– Де Ви служите зараз?

– Відразу після Іраку я повернувся в Десну. Після закінчення контракту я звільнився з армії, бо хотів повернутися до Кам’янця, адже тут залишилася моя матуся, чекала Оксана. 

Повернувшись додому, я знову підписав контракт і вже майже п’ять років служу в батальйоні забезпечення навчального процесу факультету військової підготовки К-ПНУ ім.Огієнка старшим механіком-акумуляторником.

Позавчора я склав останній випускний іспит за спеціальністю «Менеджер-економіст» у Тернопільському національному економічному університеті.

– Які Ваші плани на майбутнє?

– Поки продовжую служити, а там буде видно.