ЖИТИ, ЩОБ БАЧИТИ ПЕРСПЕКТИВУ

«Принциповий, справедливий, цілеспрямований», – так говорять про ювіляра ті, хто хоч раз із ним зустрічався. «Турботливий, люблячий, надійний», – так кажуть рідні та найближчі йому люди. 

Категоричний до підлабузників, цінує щирість і відданість роботі. Його енергійність та активність заражає. 14 червня начальник управління МВС України в Хмельницькій області полковник міліції Сергій ШУТЯК святкуватиме ювілей.

– Сергію Олександровичу, бути міліціонером – мрія дитинства?

– Ні. В дитинстві мріяв бути військовим, але так склалися життя й обставини, що після армійської служби вступив на історичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. Не шкодую, адже саме тут познайомився зі своєю дружиною Іриною, яка навчалася на факультеті фізичного виховання. Кам’янець став для мене другою домівкою.

– Пам’ятаєте свій перший робочий день у міліції?

– Ні (сміється). Починав я з інспектора інспекції у справах неповнолітніх міськвідділу міліції, довгий час працював у розшуку. З ранку до ночі – на роботі. Так було завжди, проте не шкодую. Хоч, може, і кажуть, що в міліції робота невдячна і не всім підходить, та для мене служба стала невід’ємною частиною життя.

– Ми постійно вчимося, когось навчаємо, а хто був Вашим вчителем в житті?

– Однозначно, це мої батьки. Вчителем і мудрим наставником досі вважаю легенду карного розшуку Йосипа ЖЕЗІЦЬКОГО. Взагалі, життя саме по собі – мудрий учитель, але за умови, якщо ти хочеш вчитися. Якщо ні, воно тебе змусить якимись ситуаціями, уроками, словами, вчинками інших людей.

– Сергію Олександровичу, на Вашу думку, якою повинна бути сучасна міліція?

– В першу чергу, вона має бути європейською. Вже давно час відійти від функції каральної та робити акцент на профілактиці. Наше основне завдання полягає аж ніяк не в залякуванні, а навпаки, – у роз’яснюванні громадянам їхніх прав та обов’язків. Сьогодні міліціонер – це захисник. Його призначення – допомагати. Наша діяльність має бути максимально відкритою та прозорою. Міліція повинна не лише повернутись обличчям до народу, а й бути гідним його представником, щоб будь-яка людина могла звернутися до нас і бути впевненою, що ми саме та структура, яка допоможе, захистить.

– У 90-ті роки Кам’янець називали не інакше, як українське Палермо. Чи зберегло наше місто цю «підпільну» назву донині?

– Сьогоднішня криміногенна ситуація не лише у Кам’янці-Подільському, а й загалом по області, звичайно, не йде ні у яке порівняння з дев’яностими. Тоді, коли ми опинилися практично на руїнах однієї з найбільших держав світу, особливого поширення набув бандитизм. З’явилося таке поняття, як «рекет». Ситуація була майже неконтрольована. Владі, правоохоронцям доводилося докладати чимало зусиль, аби зробити міста країни безпечними для життя, а їхніх жителів захищеними.

Нині називати туристичну перлину Поділля – Кам’янець-Подільський – маленьким Палермо немає жодного сенсу. 

– Як начальник обласного управління, поблажку рідному відділові даєте чи питаєте з усією суворістю? Взагалі, який стиль керівництва Вам імпонує?

– Поблажок не роблю нікому, і про це знають усі. Заслужив – обов’язково похвалю, десь недопрацював – вкажу на недоліки. І все це незалежно від того, хто на якій посаді працює. Зізнаюсь, до кам’янецької міліції ставлюся навіть дещо прискіпливіше, адже вона забезпечує порядок у місті, яке щодня відвідує велика кількість туристів, у тому числі й іноземних. Тож ми, як-то кажуть, повинні бути на висоті. 

А взагалі-то, не дуже люблю сваритися і ніколи не підвищую голосу на підлеглих. Вважаю, що всі ми дорослі досвідчені люди, і якщо працівник на своєму місці, то він має все розуміти без крику. Якщо вже доводиться на когось підвищувати голос, то слід замислитися, чи відповідає та людина посаді, яку займає.

– Ваша робота забирає, напевно, всі 25 годин на добу. На сім’ю часу вистачає?

– Звичайно, ні. Проте сподіваюся, що рідні мене розуміють. 

– Якщо вже мова зайшла про сім’ю, то розкажіть, будь ласка, про неї.

– Дружина Ірина – мій надійний тил, моя підтримка. Підтримання сімейного вогнища – то її неоціненна заслуга. Багато років вона працює на одному місці – в коледжі харчової промисловості – керівником фізичного виховання. Минулого року стала заслуженим вчителем України.

Син Дмитро має дві вищі освіти – економічну та юридичну. Розпочав роботу в Хмельницькому центрі підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників та кінології Державної митної служби головним спеціалістом відділу інформаційно-технічного забезпечення. На сьогодні переведений в організаційно-розпорядчий департамент Державної митної служби. 

Він дуже спокійний, врівноважений, виважений. Протилежність його – донька Олександра. Самостійна, бойова, активна. Поки що вона не визначилася, ким хоче стати, лише закінчує 9-й клас. Займається танцями, дев’ять років – в ансамблі танцю «Сяйво». От на останньому із конкурсів, який був у Києві, їхній колектив зайняв І місце.

– Діти батька слухаються?

– Так. Я з ними не сварюся, не кричу, просто розмовляю. До дітей ставлюся, як до дорослих.

– Сергію Олександровичу, хто для Вас справжній друг і чи маєте таких? 

– Справжній друг – це той, хто вміє розділити радість, надійний, який вислухає, порадить. У мене такі друзі є.

– Відпочинок для Сергія ШУТЯКА – це…

– Активний. Гірські лижі, Карпати… Якби була можливість, їздив би щодня. На морі не можу просто лежати на пляжі, постійно хочеться кудись піти, подивитися щось нове.

Одне з моїх захоплень, на яке також часу не вистачає, – рибальство, – передалося сину. Діма малим, як відвозили в село на літо, ще в школу не ходив, а вставав зранку, аби порибалити на ставку. 

В дитинстві любив фотографувати і грати на гітарі, тепер теж на це не вистачає часу. Проте фотографією захопилася Саша, і мені приємно, що діти розділяють мої захоплення. 

– Героїня одного з відомих радянських фільмів казала, що в 40 років життя тільки починається. Це правда?

– Я знаю одне, що в кожному віці свої переваги та родзинки. В юності нам не вистачає життєвого досвіду та мудрості, у зрілому віці часом хочеться юнацької безтурботності. Проте кожен вік прекрасний по-своєму. І потрібно жити так, щоб, дивлячись у майбутнє, бачити перспективу, а, оглядаючись у минуле, не соромитися своїх вчинків. 

– Який подарунок буде найкращим у Ваш день народження?

– Я не матеріаліст. Для мене найкращий подарунок – це коли разом зберуться люди, яких я люблю, поважаю і ціную.