П'ятница, 22 Жовтня 2021 р.

ЖИТИ, ЩОБ БАЧИТИ ПЕРСПЕКТИВУ

Сергій ШУТЯК«Принциповий, справедливий, цілеспрямований», – так говорять про ювіляра ті, хто хоч раз із ним зустрічався. «Турботливий, люблячий, надійний», – так кажуть рідні та найближчі йому люди. 

Категоричний до підлабузників, цінує щирість і відданість роботі. Його енергійність та активність заражає. 14 червня начальник управління МВС України в Хмельницькій області полковник міліції Сергій ШУТЯК святкуватиме ювілей.

– Сергію Олександровичу, бути міліціонером – мрія дитинства?

– Ні. В дитинстві мріяв бути військовим, але так склалися життя й обставини, що після армійської служби вступив на історичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. Не шкодую, адже саме тут познайомився зі своєю дружиною Іриною, яка навчалася на факультеті фізичного виховання. Кам’янець став для мене другою домівкою.

– Пам’ятаєте свій перший робочий день у міліції?

– Ні (сміється). Починав я з інспектора інспекції у справах неповнолітніх міськвідділу міліції, довгий час працював у розшуку. З ранку до ночі – на роботі. Так було завжди, проте не шкодую. Хоч, може, і кажуть, що в міліції робота невдячна і не всім підходить, та для мене служба стала невід’ємною частиною життя.

– Ми постійно вчимося, когось навчаємо, а хто був Вашим вчителем в житті?

– Однозначно, це мої батьки. Вчителем і мудрим наставником досі вважаю легенду карного розшуку Йосипа ЖЕЗІЦЬКОГО. Взагалі, життя саме по собі – мудрий учитель, але за умови, якщо ти хочеш вчитися. Якщо ні, воно тебе змусить якимись ситуаціями, уроками, словами, вчинками інших людей.

Сергій ШУТЯК– Сергію Олександровичу, на Вашу думку, якою повинна бути сучасна міліція?

– В першу чергу, вона має бути європейською. Вже давно час відійти від функції каральної та робити акцент на профілактиці. Наше основне завдання полягає аж ніяк не в залякуванні, а навпаки, – у роз’яснюванні громадянам їхніх прав та обов’язків. Сьогодні міліціонер – це захисник. Його призначення – допомагати. Наша діяльність має бути максимально відкритою та прозорою. Міліція повинна не лише повернутись обличчям до народу, а й бути гідним його представником, щоб будь-яка людина могла звернутися до нас і бути впевненою, що ми саме та структура, яка допоможе, захистить.

– У 90-ті роки Кам’янець називали не інакше, як українське Палермо. Чи зберегло наше місто цю «підпільну» назву донині?

– Сьогоднішня криміногенна ситуація не лише у Кам’янці-Подільському, а й загалом по області, звичайно, не йде ні у яке порівняння з дев’яностими. Тоді, коли ми опинилися практично на руїнах однієї з найбільших держав світу, особливого поширення набув бандитизм. З’явилося таке поняття, як «рекет». Ситуація була майже неконтрольована. Владі, правоохоронцям доводилося докладати чимало зусиль, аби зробити міста країни безпечними для життя, а їхніх жителів захищеними.

Нині називати туристичну перлину Поділля – Кам’янець-Подільський – маленьким Палермо немає жодного сенсу. 

– Як начальник обласного управління, поблажку рідному відділові даєте чи питаєте з усією суворістю? Взагалі, який стиль керівництва Вам імпонує?

– Поблажок не роблю нікому, і про це знають усі. Заслужив – обов’язково похвалю, десь недопрацював – вкажу на недоліки. І все це незалежно від того, хто на якій посаді працює. Зізнаюсь, до кам’янецької міліції ставлюся навіть дещо прискіпливіше, адже вона забезпечує порядок у місті, яке щодня відвідує велика кількість туристів, у тому числі й іноземних. Тож ми, як-то кажуть, повинні бути на висоті. 

А взагалі-то, не дуже люблю сваритися і ніколи не підвищую голосу на підлеглих. Вважаю, що всі ми дорослі досвідчені люди, і якщо працівник на своєму місці, то він має все розуміти без крику. Якщо вже доводиться на когось підвищувати голос, то слід замислитися, чи відповідає та людина посаді, яку займає.

– Ваша робота забирає, напевно, всі 25 годин на добу. На сім’ю часу вистачає?

– Звичайно, ні. Проте сподіваюся, що рідні мене розуміють. 

– Якщо вже мова зайшла про сім’ю, то розкажіть, будь ласка, про неї.

– Дружина Ірина – мій надійний тил, моя підтримка. Підтримання сімейного вогнища – то її неоціненна заслуга. Багато років вона працює на одному місці – в коледжі харчової промисловості – керівником фізичного виховання. Минулого року стала заслуженим вчителем України.

Сергій ШУТЯК

Син Дмитро має дві вищі освіти – економічну та юридичну. Розпочав роботу в Хмельницькому центрі підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників та кінології Державної митної служби головним спеціалістом відділу інформаційно-технічного забезпечення. На сьогодні переведений в організаційно-розпорядчий департамент Державної митної служби. 

Він дуже спокійний, врівноважений, виважений. Протилежність його – донька Олександра. Самостійна, бойова, активна. Поки що вона не визначилася, ким хоче стати, лише закінчує 9-й клас. Займається танцями, дев’ять років – в ансамблі танцю «Сяйво». От на останньому із конкурсів, який був у Києві, їхній колектив зайняв І місце.

– Діти батька слухаються?

– Так. Я з ними не сварюся, не кричу, просто розмовляю. До дітей ставлюся, як до дорослих.

– Сергію Олександровичу, хто для Вас справжній друг і чи маєте таких? 

– Справжній друг – це той, хто вміє розділити радість, надійний, який вислухає, порадить. У мене такі друзі є.

– Відпочинок для Сергія ШУТЯКА – це…

– Активний. Гірські лижі, Карпати… Якби була можливість, їздив би щодня. На морі не можу просто лежати на пляжі, постійно хочеться кудись піти, подивитися щось нове.

Одне з моїх захоплень, на яке також часу не вистачає, – рибальство, – передалося сину. Діма малим, як відвозили в село на літо, ще в школу не ходив, а вставав зранку, аби порибалити на ставку. 

В дитинстві любив фотографувати і грати на гітарі, тепер теж на це не вистачає часу. Проте фотографією захопилася Саша, і мені приємно, що діти розділяють мої захоплення. 

– Героїня одного з відомих радянських фільмів казала, що в 40 років життя тільки починається. Це правда?

– Я знаю одне, що в кожному віці свої переваги та родзинки. В юності нам не вистачає життєвого досвіду та мудрості, у зрілому віці часом хочеться юнацької безтурботності. Проте кожен вік прекрасний по-своєму. І потрібно жити так, щоб, дивлячись у майбутнє, бачити перспективу, а, оглядаючись у минуле, не соромитися своїх вчинків. 

– Який подарунок буде найкращим у Ваш день народження?

– Я не матеріаліст. Для мене найкращий подарунок – це коли разом зберуться люди, яких я люблю, поважаю і ціную.