ЯКИЙ ФІЗИК НЕ ПИШЕ ВІРШІВ?

Перед зустріччю з директором міського міжшкільного навчального-виробничого комбінату Олександром ГАЛИЦЬКИМ, який сьогодні святкує свій ювілей, з приємністю згадала заняття з машинопису та діловодства, які відвідувала на комбінаті, коли була старшокласницею. Але турбувала невиразна тривога: чи «живий» ще комбінат? Адже значну частину його території вже давно займають інші структури? 

Виявилося, комбінат, як і колись, знайомить школярів з основами професій, будує плани на майбутнє – і все це значною мірою завдяки його незмінному директору, одному з фундаторів закладу, який уже 27 років живе його турботами, успіхами та надіями.

Олександр ГАЛИЦЬКИЙ народився 24 червня 1951 р. в Кам’янці-Подільському. Закінчив ЗОШ №3, фізико-математичний факультет Кам’янець-Подільського педінституту за спеціальністю «Фізика, електротехніка». І в школі, і в інституті активно займався важкою атлетикою. 1973 р., незабаром після закінчення інституту, виграв першість України з цього виду спорту. Три місяці працював тренером у Хмельницькому спортивному товаристві «Авангард», після чого був призваний до армії. Вигравши першість Прикарпатського військового округу, направлений служити саме до цього округу, в особливий розвідувальний батальйон.

– На жаль, спортивне життя коротке, – зітхає Олександр Альбінович. – Я вже виконував нормативи на майстра спорту, коли важка травма хребта перекреслила всі плани. 1974 року демобілізувався з армії, повернувся у рідне місто та почав працювати вчителем фізики у вечірній школі, потім читав математику в ЗОШ №9, працю – в ЗОШ №13. А 1984 року мене призначили директором міжшкільного навчально-виробничого комбінату (МНВК).

Я стояв біля витоків створення комбінату 1978 року. Раніше діти ходили на виробничу практику на підприємства, а з моменту відкриття комбінату багато підприємств міста: «Електроприлад», швейна фабрика, К-ПЕМЗ, приладобудівельний завод, АТП, телефонна станція, відділ освіти, ПКБ АСУ, Промторг, три їдальні – відкрили навчально-виробничі місця на міжшкільному комбінаті. Ми охоплювали виробничим навчанням дітей старших класів. 

Комбінат розбудовувався, поліпшувалася його матеріально-технічна база. Керівництво міста нас усіляко підтримувало, бо розуміло, що дитині потрібно дати попрацювати, аби вона відчула смак до роботи, не боялася йти на завод. 1988-1998 роки – період найбільшого розквіту МНВК. Ми відкривали нові спеціальності, наші два швейні цехи обшивали всі лікарні, дитсадки та навіть санаторій у Макові. У 1994-1995 роках ми випускали продукції більше, ніж уся профтехосвіта області. На нашій базі проводили обласні семінари. 1996 року в нас було проведено республіканський семінар, 1997-го – 

Всеукраїнський конкурс «Кращий за професією». Ми відкрили дитяче кафе у приміщенні, де нині знаходиться СБУ.

Та 1998 року частину будівель комбінату передали у довгострокову оренду СБУ. Нам натомість виділили приміщення дитсадка на Польських фільварках. Та діти не дуже охоче їздили на заняття так далеко, тож 2001 року ми знову повернулися у старе приміщення, точніше в те, що від нього залишилося. До 2005-го переживали повний занепад. Тоді кожна школа хотіла бути спеціалізованою, а, відповідно, кількість годин, які виділялися на трудове навчання у старших класах, зменшилася до 1-2 годин. 

Потім нас чомусь зарахували до закладів позашкільної освіти. Був момент, коли зовсім хотіли закрити, бо ми нібито дублюємо роботу профтехосвіти. Два роки тому до нас завітали депутати міськради, котрі вивчали це питання. Я пояснив, що в нас із профтехосвітою абсолютно різні завдання. Звісно, ми не можемо дати учням такої підготовки, як профтехосвіта, але в змозі профорієнтаційно спрямувати дітей.

Сьогодні міськуправління освіти нас підтримує. Отже, будемо працювати, навіть незважаючи на те, що дехто зацікавлений у тому, щоб комбінат закрили, і тоді можна буде за безцінь викупити приміщення у центрі міста.

– Яким спеціальностям сьогодні навчаються старшокласники на комбінаті?

– Профільне навчання у нас здійснюється за такими напрямками та профілями: технологічний напрямок (кулінарія, декоративний ландшафт і дизайн, швейна справа, радіоелектроніка, металообробка, автосправа, художнє оздоблення, деревообробка, підготовка операторів з налагодження комп’ютерної техніки та офіціантів-барменів); економічний напрямок (менеджмент малого бізнесу); суспільно-гуманітарний (машинопис із основами діловодства, підготовка помічників вихователя, основи вибору професії); природничий напрямок (косметологія з елементами перукарства).

– Учні яких шкіл нині відвідують міжшкільний комбінат?

– Ми співпрацюємо майже зі всіма школами міста. 

– Олександре Альбіновичу, помітно, що Ви живете роботою, але давайте поговоримо і про особисте. От, наприклад, я маю підозру, що у Вас польське коріння.

– У мене багато родичів у Польщі, та мою родину колись дражнили «поляками», але лише тому, що всі були католиками. Усі мої предки народилися та виросли у Кам’янці, переважно на Біланівці. Наш рід тягнеться ще із ХVII ст. Батько Альбін Станіславович (його вже давно немає) і мати Валентина Михайлівна працювали на кабельному заводі. Батько був ще й гарним покрівельником. У мене є ще двоє молодших братів – В’ячеслав і Валерій – які працюють у ВАТ «Розбуд».

– Дружина не ревнує до роботи?

– Ні, Олена Іванівна працює на комбінаті психологом, тож ми часто бачимося.

– А діти?

– Вони обрали свій шлях. Син Олександр працює у рекламному бізнесі. Донька Вероніка – мандрівниця, працювала в Німеччині, Фінляндії, сьогодні – в США, у Вашингтоні.

– Чому присвячуєте вільний час?

– Колись спорт був моїм найбільшим захопленням, мріяв стати олімпійським чемпіоном… Тепер відводжу душу, займаючись садівництвом і городництвом. Побудував у Панівцях хатинку, маю 20 соток городу.

– А як же такі популярні чоловічі захоплення, як полювання та риболовля?

– Полювання – це не моє, я тварин дуже люблю. На риболовлю вибираюся зрідка. А от сад і город – то інша справа. Нещодавно захопився американським методом вирощування полуниці за допомогою тирси, торфу і спеціального полотна, яким накривають рослини. Цікаво!

А ще я дуже люблю поезію, особливо БЛОКА. Багато віршів знаю напам’ять. І сам пишу,  вже назбиралося на добру збірку. Звісно, не дотягую навіть до БРЮСОВА, але що зробиш, якщо тягне писати.

– Можете назвати найщасливіші дні свого життя?

– Дні народження дітей. Все решта – суєта суєт.

– Яких подарунків очікуєте на ювілей від рідних? 

– Теплих слів. 

– Отже, матеріальні цінності у Вашому житті займають несуттєве місце?

– В інституті я вивчав космологічні процеси розвитку Всесвіту, тож під впливом космологічної науки сприймаю тепер людство, як дрібну піщинку в просторах Всесвіту. Але ж ми, люди, все життя за чимось женемося: кар’єрою, багатством, – хочемо щось із себе вдавати. Ця метушня така дріб’язкова…

– Ви задоволені власним життям?

– Життям не можна бути задоволеним. Воно не має сенсу, але ми постійно його шукаємо.

– Кажуть, що Ви граєте на гітарі?

– Щоб фізик та й на гітарі не грав?! Гітар мав багато, та завжди хотів мати хороший інструмент і все ніяк не зберуся купити.

– От і натякніть рідним перед ювілеєм про подарунок.

– Я й сам куплю, хіба це проблема?

– Ви романтик?

– Як і всі фізики. Романтикам легше сприймати життя. Та й навіщо на нього скаржитися? Кожен сам собі його будує…