ОЛЕКСАНДР СПРАВЕДЛИВИЙ

Завтра виповниться чотири десятки років професіоналу своєї справи, люблячому сину, чоловіку та батьку, комунікабельній людині, яка шанує порядок у всьому. Він уміє знайти спільну мову майже з усіма людьми, а всю потрібну інформацію зберігає в голові, тому обходиться без комп’ютера. Колеги називають його Олександром Справедливим. А взагалі він – Олександр ІЛАШ, начальник контрольно-ревізійного відділу в Кам’янець-Подільському районі та м.Кам’янець-Подільський.

– Олександре Миколайовичу, у Вас складна робота. Ви мусите здійснювати різні перевірки, через які можуть покарати посадовців. За 18 років роботи у КРВ Ви, напевно, маєте безліч знайомих, які звертаються до Вас по допомогу?

– Спочатку – закон, а вже потім можна підказати, як у подальшому вести справи. У нашому відділі 12 працівників. Ми займаємося проведенням ревізій фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів у бюджетних установах, комунальних підприємствах та одержувачів бюджетних коштів.

– За останній час щось серйозне виявили?

– Лише з початку року виявлено втрати фінансових і матеріальних ресурсів, що призвели до збитків на суму 5006,28 тисячі гривень, а інших порушень фінансової дисципліни – на суму 8853,71 тисячі гривень. Завдяки нашій кропіткій роботі відшкодовано і поновлено незакон-

ні, нецільові витрати і недостачі ресурсів на загальну суму 3726,72 тисячі гривень. Додаткове надходження ресурсів до бюджету і бюджетних установ забезпечено на суму 339,14 тисячі гривень. Усунуто порушення, що могли би призвести до втрат фінансових і матеріаль-них ресурсів на загальну суму 3703,51 тисячі гривень.

За результатами проведених контрольних заходів з початку року до правоохоронних органів передано матеріали 11 ревізій, за якими порушено 5 кримінальних справ. За допущені порушення 48 посадовців притягнуто до адміністративної відповідальності. Сума накладених стягнень – 12 тисяч гривень, з якої сплачено винними особами в дохід бюджету 8,75 тисячі гривень. 

Крім того, складено 6 протоколів за статтею 164-14 КУпАП та 1 протокол за статтею 164-12 КУпАП, які направлено до Кам’янець-Подільського міськрайсуду. 

– Ворогів у Вас багато?

– Думаю, що вистачає, але я живу родиною і друзями.

– Що для Вас сім’я?

– Для мене мої дівчата – найголовніше в житті, за них я на край світу. І якби постало питання: «Сім’я чи робота?», то пріоритетом стала б родина, хоча робота для мене теж дуже важлива.

– Діти не планують продовжити Вашу справу?

– Можливо, це колись і станеться. Яна хотіла бути юристом, але я її переконав, що економічна наука точніша, тож вона вирішила спочатку вивчити економіку, а потім – юриспруденцію. Вероніка хоче стати стоматологом, бо вважає, що в неї вже є досвід: молочні зуби сама собі виривала. Але коли прийшла до мене на роботу, то сказала: «Хочу бути як ти: у цьому кабінеті та ще й начальником». На що я їй відповів: «Це дуже важко, бо за все і всіх потрібно відповідати». Вона подумала і запитала: «Чому жінок не ставлять начальниками?». На що отримала відповідь: «Коли я прийшов на роботу, то начальником була жінка – Марія КИРИК».

– Олександре Миколайовичу, пам’ятаєте, як познайомилися із дружиною?

– Ми жили тоді у Тарасівці. Наталя навчалася у харчовому технікумі. Разом їздили на навчання до Кам’янця. Одного разу мій погляд зупинився на тендітній дівчині, я почав за нею спостерігати. А потім все ж наважився підійти. 

– Ви в чудовій формі. Це завдяки занаттям спортом чи маєте якийсь секрет?

– Таємниць у мене немає. Харчуюся як усі, проте багато рухаюся. Щойно з’явиться вільний час – їдемо до батьків у село на агрофітнес. (Сміється).

– А як із будинком, садом, сином?

– Це все у мене ще попереду. Поки що живемо у квартирі, садом користуємося батьківським, пишаємося двома доньками, які приведуть зятів, і, сподіваюся, вони стануть нам синами. Хоча все ще може бути: і син, і будинок… (Сміється).

– Ви росли в селі, а до роботи Вас батьки залучали?

– Звичайно, ми з молодшим братом і корову пасли, і на городі поралися.

– Кому завдячуєте своєю вдалою кар’єрою?

– Марії КИРИК і Володимиру ШИБИСТОМУ. Це вони мене вчили добра і розуму. А Володимиру Олексійовичу ще дякую за те, що зробив із мене пасічника. Коли помер мій тесть, залишилися вулики, і довелося мені за ними доглядати. Нині у мене 17 бджолосімей. Мій помічник на пасіці – дружина. Більшу частину меду роздаємо родичам і друзям. 

– Назвете своїх друзів?

– Це ті люди, з якими виріс і зустрічаюся поза роботою, зокрема, Віктор ЛОТОЦЬКИЙ, Віталій ЗАМОЙСЬКИЙ, Микола ТАНАСІЙЧУК, Вадим КОНДРАТЬЄВ, Валерій КАПЕЛЮХОВСЬКИЙ, Ігор ДЕМЧИНСЬКИЙ, Сергій ГЖЕБОВСЬКИЙ та інші. Але ми відокремили дружбу і роботу.

– А як Ви відпочиваєте?

– Любимо Крим, щороку туди їздимо. А ще подобається збирати гриби. На жаль, на риболовлю не вистачає часу. Мій найбільший улов – 25 кг лящів. Ще в молодості пішов із друзями порибалити, тоді я мав міцну бамбукову вудку, встромив її в берег і сиджу, розмовляю. Глянь, – а вона вже на метрів 6 відплила. Ми – за нею. Ловили-ловили – ледве наздогнали. Коли витягли, то зрозуміли, що, напевне, якийсь «крокодил» потягнув її, бо аж гачок відкусив. Що до грибного «улову», то одного разу біля Привітного близько 200 білих грибів зібрав.

– А хто все це готує?

– Я можу приготувати чоловічі страви: шашлик і юшку, а ще щось просте для дітей, коли дружини немає. Голодні ходити не будемо. 

– Чого Ви не терпите в людях?

– Брехні, а особливо – підлабузництва та підлості.

– Найдорожчий подарунок у Вашому житті?

– Моя сім’я.

– А чого не вистачає?

– Часу.

– Олександре Миколайовичу, Ви віруюча людина?

– Так. Моя родина постійно відвідує церкву.

– 40 років – це багато чи мало?

– Це зовсім не багато, але за ці роки людина здобуває неоціненний досвід, який допомагатиме в подальшому житті.

– Кажуть, що 40 років не відзначають. А Ви святкуватимете?

– Так, але 4-го липня.