Субота, 23 Жовтня 2021 р.

МЕДОВЕ ЖИТТЯ МАРІЇ ТА ОЛЕКСАНДРА

Як не дивно, у нас, україн­ців, виявляється, дуже солодке життя. Навіть не смійте обурюватися, бо так і є! За даними Між­на­род­ної федерації пасічницьких об’єднань, Україна входить до першої п’я­тірки країн світу за обсягами виробництва меду. Са­ме український мед вважається одним із найкращих. І це незважаючи на те, що держава майже не під­тримує вітчизняного виробника. А він, натягнувши крислатий капелюх,  дідів­ським методом, як і декілька століть тому, встановлює вулики, доглядає бджо­­ло­сім’ей і викачує мед. Хоч у країні не достатньо пропагується профі­лактика та лі­кування різних захворювань продуктами бджіль­ництва, всі добре знають, що найкращі ліки – природні, котрі для нас так дбайливо збирають маленькі смугасті трудівниці. 

ТО ХТО КОГО ПРИРУЧИВ?

Вітчизняних бджолярів умовно можна поділити на три групи. До першої входять селяни, котрі і є основними виробниками ме­ду. Саме ця група складає 90% (!) від усіх виробників, хоча дня них це лише додатковий заробіток. Друга група – міські жителі, які мають невелику кіль­кість вуликів на дачах. До третьої входять сцеціалізовані комплекси та окремі пасічники, котрі тримають понад 100 бджолосімей, а їхнє захоплення стало єдиним джерелом наповнення сімейного бю­джету. До цієї групи належать на­ші співрозмовники – Марія та Олександр ГОРБНЯКИ зі Старої Ушиці, родина яких має велику племінну пасіку, розділену на вісім під­роз­ділів. Сім’я розводить україн­ську степову породу бджіл.

У лісі, поблизу Старої Ушиці, знаходиться один із підрозділів пасіки. Саме там, посеред вуликів, під пташиний спів і гудіння бджіл, відбувалося наше спіл­кування. До речі, за півтори години, які ми там провели, жодна бджола не наважилася нас вкусити.

– Маріє Андріївно, Ви, напевно, приручили їх, бо в присутності господарів не наважуються жалити гостей…

– У Ваших словах є доля істини (сміється). Коли ми з чоловіком самі, то бджоли нас не дуже жаліють. Хоча я вже й звикла до укусів – вони для мене, немов комарині. Якось, коли ще працювала пасічником у радгоспі, на викачування меду прислали до мене двох контролерів, то бджоли тих жінок жалили безперервно, а мене – жодного разу. Можливо, вони звикають до одного запаху, а чужий сприймають агресивно…

– А Ваш запах для них коли став рідним?

– Тоді, коли стала пасічником, – з 1988 року. Бджолярством займаюся вже 24-й сезон.                

– Ми звикли, що пасічництвом займаються чоловіки поважного віку. Чому ж раптом у молодої жінки виникло бажання лізти у вулик?

– Його і не виникало – життя примусило. Після закінчення Ка­м’янець-Подільського сільськогосподарського інституту декілька років працювала за спеціальністю – зооінженером. Потім на­­ро­дилася донька Тетянка. Після виходу з декрету мені й запропонували місце пасічника у Староушицькому радгоспі. Спочатку трішки зам’ялася, бо в інституті хоч і проходила курс бджіль­ництва, практики не мала. Проте чоловік наполіг, щоб я погодилася. Відтоді ще жодного разу не пошкодувала про свій вибір.

– А Олександр Миколайович?..

– Ні, – посміхнувся господар. – Перші чотири роки Марія справлялася сама. Я тим часом працював на Бакотському водозаборі, а потім зрозумів, що без чоловічих рук на пасіці не обій­тися – навантаження чимале. Сьогодні наша пасіка нараховує 340 бджолосімей, в одному під­роз­ділі – від 25-ти до 76-ти вуликів. Протягом дня ми можемо обійти не більше одного під­розділу, тому вдома не тримаємо ні свиней, ні корови – ча­су на таке господарство просто не вистачить.

– А діти Вам допомагають?

– Звичайно. І дочка Тетяна, і син Олександр, і невістка Мар’я­на, і зять Юрій. Навіть онучок Юрасик у свої 6 років уже розбирається в сортах меду, вміє виготовляти рамки. Але всі вони не працюють безпосередньо біля бджіл. У сина, наприклад, алергія на бджолину отруту.

І БДЖОЛИ ПЛЕМІННІ БУВАЮТЬ       

– Маріє Андріївно, щоб утри­-мувати таку кількість бджолосімей, мають і знання від­по­відні бути…

– Першим азам мене навчили старі бакотські пасічники Петро ВАРВАРУК і Леопольд ШМІДТ. Із часом, коли почала відвідувати різноманітні виставки, знайомилася з пасічниками з різних ре­гіонів України та щоразу брала від них щось цікаве. Навіть сьогодні купую спеціалізовану літературу, щоб знати усі новинки бджіль­ництва.

– Напевно, тепер і до Вас звертаються по пораду молоді пасічники?..

– Краще сказати – пасічники-початківці, тому що, на жаль, молодь не поспішає занурюватися в цю галузь. Наша пасіка для багатьох цікава тим, що ми займаємося розведенням української степової породи бджіл. Ці комахи не дуже вибагливі, мало хворіють і добре пристосовані до наших кліматичних умов. Окрім нас, в області ще двоє бджолярів розводять цю породу. Бджолосім’ї у нас купують багато росіян.

– І як продається бджолосім’я, яка нараховує від 10 до 70 тисяч бджіл?

– Нічого складного в цьому немає. Продавець приходить із маленьким вуликом на чотири рамки і туди переміщуються бджоли. Одна сім’я в середньому важить 1,2 кілограма.

– Окрім бджолосімей, Ви, і мед, напевно, реалізовуєте?

– Не тільки мед, але й віск, пергу, маточне молоко та пилок.      

– Покупців на товар вистачає?

– Так. Ми на базарі не торгуємо. В основному, продаємо свою продукцію гуртом постійним покупцям. Особливо багато замовлень із Києва. Також реалізовуємо продукцію на спеціалізованих виставках, які часто відбуваються в області та Києві.

– То де ж кам’янчани можуть придбати Вашу продукцію?

– Насамперед на виставках бі­ля центрального корпусу ПДАТУ або на спеціальних ярмарках, котрі діють на вулиці Соборній пе­ред святами.

– Про відкриття власного магазину не думали?

– Поки що це в планах.

– Скільки меду за сезон викачуєте?

– Не стільки, скільки можна було б від 340 сімей. У середньому 20 кілограмів з одного вулика. Решту, близько 17 кіло­грамів, залишаємо у вулику бджолам на зимівлю, оскільки не підгодовуємо їх цукром. Хочеться також зауважити, що наші бджоли не збирають нектару з ріпаку, бо поблизу немає полів, засіяних цією медоносною культурою. Саме завдяки цим двом факторам наш мед дуже якісний. Цей факт щороку під­тверджують сертифікатом якості у Київському інституті бджіль­ництва. Біль­ше того, його спів­робітники постійно замовляють у нас мед та інші продукти бджільництва.

ДІТЯМ – МЕДОВИК, РЕШТІ – МЕДОВУХА

– Із цукром усе зрозуміло, а от чому медоносний ріпак краще не використовувати для збирання нектару?

– Тому що під час цвітіння цю культуру близько семи разів обробляють хімікатами! Уявіть, який «корисний» мед подарує Вам бджілка після цього! Коли ж говорити про нашу пасіку, то її підрозділи розташовані в екологічно чистих зонах, поблизу – жодного виробництва, у навколишніх сільських господарствах не сіють ріпаку та соняшнику. А от природних медоносів хоч від­бавляй: акація, синяк, буркун. У нашій зоні люди сіють на городах лікувальні трави: мелісу, нагідки, ромашку, фенхель, валер’яну та м’яту, – які вже розмножилися навіть за межі господарств, тому маємо мед і з лі­карських рослин.

– Напевно, він і найкорисніший? 

–  Мед корисний увесь: гречаний, наприклад, допомагає при лікуванні анемії, акацієвий – більш ніжний, його ще називають жіночим, адже застосовують для лікування гінекологічних хвороб, а от липовим лікуються при за­студах.

– А самі свою продукцію спо­живаєте?

– Аякже. Цукор використовуємо лише для приготування варення та компотів. Онук п’є чай тільки з медом. До речі, меду в чай не потрібно додавати, а змащувати ним хліб, адже при контакті його з гарячою водою утво­рюються шкідливі речовини. 

– Навіть не запитуємо, чи часто хворієте…

– Тьху-тьху. За стільки років роботи ще жодного разу не була на лікарняному. Мій останній візит до лікаря був 25 років тому, коли народжувала молодшого сина. Працюючи на пасіці, від-чуваєш спокій, впевненість і рівновагу, яких так бракує в цьому шаленому світі. Коли приїжджаю до міста, мені навіть ди­хати важко. 

– А дітей лікуєте продуктами бджільництва?

– Дуже люблять пергу. Вона не тільки смачна, але й надзвичайно корисна – зміцнює імунітет. Основна складова перги – квітковий пилок, який бджоли приносять у вулик на своїх ніжках. Там він змішується з різними компонентами, які виділяють бджоли для переробки меду. До речі, саме пергою бджоли годують своїх личинок.

Також унікальними природними ліками для зміцнення імунітету є маточне молочко, з’єд­нане в певній пропорції з медом. Навесні зять узяв для своїх су­сідів із Кадиївців це молочко, тому що їхній 8-річний хлопчик не переставав хворіти. Дитина в’яла, худа, постійно кашляє. Наприкінці липня в зятя був день народження, під час святкування якого ті сусіди подарували йому дуже гарну велику ікону зі словами подяки. Дитина виздоровіла, у неї з’явився апетит, по­чала набирати вагу. Вони вже й забули про лікарню. 

– Мед – незамінний помічник кулінара. Тішите внука медовими солодощами?

– Випікаю для нього медовики. А для дорослих у мене рецепт цікавіший. Гостей пригощаємо настоєм власного виробництва – не лише корисно, але й дуже смачно. До його складу входять акацієвий мед, збір трав і трішки оковитої.

ДО БДЖІЛ – ЗІ СПАРТАНСЬКИМ ПІДХОДОМ

– Маріє Андріївно, поді­літься секретами, як визначити на око, чи якісний мед?

– Насправді, це важко зробити. Деякі недобросовісні бджолярі підігрівають мед, аби надати йому свіжого вигляду, дехто годує бджіл цукром. Цієї пори продають багато білого кристалізованого меду. Більшість продавців скажуть, що то у них або акацієвий, або весняний мед. Насправді ж вони продають звичайний ріпаковий. До речі, акацієвий мед ніколи не кристалізується, тому найкращий спо­сіб ви­значити якість меду – добре знати пасічника, в якого його купуєте, та довіряти тій людині. 

– Ви працюєте, напевно, від весни до осені?

– Так. Але навіть узимку об’їжджаємо пасіки, дивимося, чи, бува, вітер не зірвав дахів з вуликів, чи миша не пробрала-ся поласувати медом. Інтенсивний період роботи розпочинається на теплого Олеся – 30 березня. Саме цього дня відбувається перший весняний обліт бджіл. А завершуємо роботу всередині листопада, обробляючи бджіл спеціальним препаратом від кліщів.  

– Бджоли схильні до бага­тьох хвороб. Ви намагаєтеся їх лікувати?

– Якщо виявляємо хвору сім’ю, то знищуємо її, тому що вона може заразити решту. В нас природний відбір – виживають силь­ніші. Тай годувати бджіл антибіотиками якось недобре, бо ж потім від них беремо мед.

– Кажуть, що у бджолиній сім’ї такий порядок, якому б не завадило і людям повчитися…

– Це правда. Кожен член сім’ї чітко виконує свою роль. Там є бджоли-розвідниці, охоронці, робітниці тощо. Цікаво, що бджілка не народжується з певно визначеною для неї роллю – вона поетапно проходить кожен щабель: спочатку чистить рамки, потім у неї – перший обліт, сторожування, далі – польоти по нектар. Якби ж і люди настільки відповідально ставилися до своєї роботи, то жили б набагато краще.

– Знаю, що підтримуєте стосунки з багатьма пасічниками в Україні. Багато жінок-колег зустрічаєте? 

– Не дуже. Бджільництвом займаються переважно чоловіки, бо справа ця не з легких. Якби мій чоловік вчасно не приєднався до мене, то не впевнена, що стільки років протрималася б. 

Р.S. «Саш, глянь, он шершень присів!», – схвильована пані Марія підбігла до якогось куща. Бачачи, що ми так і не зрозуміли її стурбованості, пояснила, що шершні поїдають бджіл, тому в жодному разі не можна допускати, аби вони літали біля вуликів. Спостерігаючи за її моторністю і тією ніж­ністю, з якою ставиться до своїх смугастих улюбленців, ми впевнилися – така протримається…