П'ятница, 29 Березня 2024 р.

ВЧИТЕЛЬ ВІД БОГА

Петро ПЕНЬКОВ (на фото праворуч)Вчителями все ж таки народжуються. Принаймні саме цю істину впродовж життя довів болгарин Петро ПЕНЬКОВ. Його сім’я приїхала на Україну (в с.Жванець) на початку минулого століття, за часів НЕПу. Сім’я на новій землі прижилася, обросла українським корінням. Саме тут, на Кам’янечинні, 18 жовтня 1911 р. народився Петро Братованович. 

Життя своє Петро ПЕНЬКОВ вирішив пов’язати із вчительською справою. І не помилився, ос­кільки вона була не просто професією, а покликом душі. Ще задовго до Великої Вітчизняної війни Петро ПЕНЬКОВ закінчує вчительський інститут у Житомирі. Одразу йде працювати в рідну Жванецьку школу вчителем математики. 

Як розповідає про свого наставника Віталій ПОПЕЛЬ, таких вчителів і справді можна зараховувати до касти вчителів від Бога. Не знати в нього предмета – математики, фізики – було неможливо. 

– У нього був дар, – каже Віталій Олександрович. – Здавалося, важкі предмети, точні науки, але Петро Братованович умів так пояснити, що все видавалося елементарним і логічно простим. Освічений, інтелігентний… Діти любили його. Також учнів і просто співрозмовників заворожували розповіді їх вчителя про історію краю та держави. 

Воєнні роки змусили Петра Братовановича взятися уже не за звичну крейду чи підручник. Він був одним із перших, хто потрапив у гирло воєнних баталій. Декілька разів був поранений, але йому вдалося головне – пройти всю війну і залишитися живим. 

Після Перемоги Петро ПЕНЬКОВ повертається у Жванець, до сім’ї, адже тут його чекала дружина та діти. Також на нього тут чекала улюблена робота, якій він віддавав усього себе. 

Окрім власне педагогічної справи, ювіляр дуже любив поратися на городі: вирощувати помідори, капусту, перець тощо. 

Рано залишився вдівцем. Та попри все жителі його села були вражені господарським хистом Петра ПЕНЬКОВА. 

Цікаво, що навіть коли вчителеві було за 90, дітлахи бігали до Петра Братовановича, аби він допоміг розв’язати задачку. 

Нині Петро ПЕНЬКОВ мешкає біля однієї з дочок в обласному центрі. Саме там зустрічатиме він свій столітній ювілей. Хоча ще років три-чотири тому Петро Братованович уміло порався по господарству, садив городину, доглядав її.