МОВА – ЦЕ СВІТ НАВКОЛО ТЕБЕ

Професія вчителя вимагає всебічних знань, безмежної душевної щедрості та мудрої любові до дітей. Тільки щодня з радістю віддаючи себе дітям, можна наблизити їх до науки, заохотити до праці, закласти непорушні моральні основи. Сьогодні нашою співрозмовницею стала Наталія ПІЩУК – заслужений вчитель України, яка багато років викладає анг­лійську мову в Кам’янець-Подільському ліцеї. Наталія Андріївна – корінна кам’янчанка. Навчалася в середній школі №9. Студентські роки пройшли у Луцькому університеті на факультеті іноземних мов. Цікава, неординарна та вражаюча жінка, котра викладає англійську мову вже 30 років. Її методика та знання не перестають дивувати. Все ж таки вона не зупиняється на досягнутому і вважає, що завжди потрібно самовдосконалюватись. Навіть на відпочинок ніколи не їде без книг з англійської мови. Робота Наталії Андріївни заслуговує поваги та визнання. Темою нашої розмови був не тільки цей факт, а й те, що 3 січня вона святкуватиме своє 50-річчя.

– Наталіє Андріївно, чому саме вчитель англійської мови? Не думали про іншу професію?  

– З дитячих років батьки прищепили любов до мови, адже самі були вчителями. Батько знав 5 мов, успішно викладав у сільськогосподарському та педагогічному інституті, мама впродовж 37 років працювала у ЗОШ №9. Спочатку мені було важко, але потім дуже сподобалося опановувати іноземні мови. Взялася одразу за три – французьку, німецьку та англійську. Дві з них відійшли, проте англійська залишилася. Саме тому вибором професії завдячую батькам.  

– А подальшою освітою – Луцькому університету?

– Тоді він називався Волинським національним університетом ім.Лесі Україн­ки. Залишилися дуже гарні спогади про студентські роки та викладачів. Досі па­м’ятаю всіх, а особливо тепло Діонізію ЯРЕМУ. Якщо тато прищепив любов до мови, то пані ЯРЕМА – вміння працювати, правильно викладати, вдосконалювати методику. На вигляд дуже сувора жінка, але по-справжньому справедлива, правильна та ідейна, знавець граматики, в чому і я намагаюся виділятись у роботі з учнями.

– Де починалася Ваша викладацька діяльність?

– Робоча практика починалась із моєї улюбленої школи №5, де пропрацювала 10 років. Думаю, саме там сформувалась як викладач. 1992 року пішла у декретну відпустку, адже на світ з’явився син Анд­рій. Народився в один день з моїм батьком, на його честь сина і назвала.

– А далі?

– Прийняла пропозицію директора лі­цею №18 Валентини МИКОЛАЙЧУК, з якою були давно знайомі, й до сьогодні тут працюю, тепер його директором є Тамара КОВАЛЬСЬКА.

Цікаво, що я сьогодні працюю в кабінеті, де колись жила мама із сім’єю. Ліцей розташований у колишньому приміщенні школи №9. Раніше деякі вчителі жили при школах. І стався неймовірний збіг – саме цю кімнату мені запропонували для кабінету англійської мови. Нині це методично наповнений, дієвий і в той же час затишний кабінет.

– Ваш син теж обрав учительський шлях?

– Ні. Хоча змалку, від трьох років, учила його англійської за системою батька. Додатково Андрій вивчив німецьку. Тепер йому дев’ятнадцять, і він вступив до Національного медуніверситету ім.О.О.Богомольця в Києві. Думаю, лікар зі знанням двох мов – це чудово. Пишаюся сином, у нас близькі стосунки. І який би шлях він не обрав, я його завжди підтримаю.

– Всі учні, які у Вас навчалися, з повагою і теплими словами згадують роки навчання в ліцеї. Непросто, напевно, Вам це далося?

– Потрібно закохатись у свою справу і на­магатись усе життя вчитися, прагнути вищого. Навіть те­пер не можу сказати, що знаю мову ідеально. Близькі друзі підтвердять, що весь час у сумці тримаю словник чи довідник з граматики. Обов’язково маю ручку чи маркер і відзначаю нові для себе явища. Коли збираємось на відпочинок, Андрій не запитує, чи взяла я квитки, паспорти, документи, а з усмішкою дізнається, чи часом не забула книгу з англійської мови.

– Що можете сказати про свою методику викладання? Чим вона від­різ­няється від інших?

– Ознайомилась у житті з багатьма методиками викладання. Вважаю, що найголовніше – це система роботи. Ви­вчення граматики має відбуватися системно. А щодо письмового мовлення, я не ставлю дітям завдання одразу писати твори, спочатку даю готові тексти

опрацювати, вичитати, вивчити, а потім настає момент, коли вони вже не хочуть працювати з готовими творами та пишуть свої. Багато уваги приділяю перегляду відеофільмів, де також є своя

система. Спочатку раджу подивитись фільм рід­ною мовою, а далі – мовою оригіналу.

– З навчальною літературою нині ж проблем немає?

– Ні. Використовую зразки навчальної літератури Оксфордського та Кембридж­ського університетів, відшліфовуючи мов­ні аспекти. Завжди не тільки шукаю щось нове, а й розробляю посібники з колегами. Нещодавно вийшла моя книга «Промови великих людей» у співавторстві з Максимом БУДЗІНСЬКИМ і колегою Наталією ПАЛАДІЙЧУК. Книгу залучаю до навчальної програми, учні опрацьовують поради відомих людей: Барака ОБАМИ, Стіва ДЖОБСА, Мартіна Лютера Кінга. Діти слухають їхні промови, вивчають напам’ять. Активно використовую в роботі рольові ігри. Маю зошити для учнів власного видання, які завжди присвячені батькові. При нагоді запрошую до нас на лекції іноземців, носіїв англійської мови, які можуть розповісти щось цікаве.

– Знаємо, що Ви видали свій підручник для хіміко-біологічного профілю в ліцеї. Як взагалі з’явилася ця ідея?

– Можна сказати, що до цього мене спонукав син, коли вступив до медичного університету. Сказав, що класно знає англійську, але не вистачає знань медичної лексики. Ми з колегою Олександрою СОБОЛЬ почали створювати серію посібників спеціально для майбутніх медиків – «Анатомія англійською».

– Не думали викладати в університеті?

– Особливо над цим не замислювалася. Скажу чесно, пропозицій було чимало і не тільки в нашому місті. Та я дуже люблю своїх учнів, поважаю колектив і філософію ліцею. Я пишаюся тим, що працюю там, де і мої батьки.

– Ви навчали чимало учнів, багато з них досі не забувають Вас і завдячують тим, що мали змогу вчитися саме у Вас. Як часто спілкуєтеся з випускниками?

– Дуже часто. Мої двері завжди відчинені як для друзів, так і для учнів. Вони навідують мене і ніколи не забувають, запрошують у гості, багато хто з них ви­їхав жити за кордон.

– Чи встигаєте спілкуватись із друзями?

– Друзі відіграють важливу роль у моєму житті. Я дуже їх люблю. Це люди, які завжди поруч. Хтось може сказати, що жіночої дружби не існує, але не в моєму випадку. Я маю подруг, які пройшли зі мною через усе життя, – Ірина Ярова,

Оксана Антонюк. Завжди зі мною родини Гордійчуків, Пілатів, Черниш-Чаба­нів, Говоровських.

– Наталіє Андріївно, а що можете по­радити учням, студентам та іншим лю­дям, які прагнуть вивчати англійську?

– Для вивчення мови у першу чергу має бути мотивація. Потрібен хороший учитель, який надихає учня і підштовхує йти далі. Вважаю, що діткам та учням

2-3-х класів не варто вивчати граматику, а слід звернути увагу на вивчення лексики – світ навколо нас. Мене так учив батько. В сім років, коли я йшла до школи, то знала англійською назву кожної дрібнички, всього, що нас оточувало. Далі, коли вже є невеликий запас лексики, варто переходити до граматики.

Для викладача ж дуже важливо бути експертом у своїй справі та взірцем для учнів. І пам’ятати, що діти мають тебе сприймати не тільки як учителя, але як товариша, а найкраще – як друга. Най­більше ціную в професії можливість, працюючи вчителем, залишатися вічним учнем.