КРИХКІ СКАРБИ З ВІДБЛИСКОМ СВЯТА

Сьогодні, в час Новорічних та Різдвяних свят, мабуть, кожну оселю прикрашає ялинка або принаймні ялин­кова гілочка. А от у домівці кам’ян­чанки Тетяни КАРПОВОЇ, заступника директора державного історичного музею-заповідника, красується ялинка заввишки в три метри, прикрашена півтора сотнею іграшок. І не простих, а старовинних.

Тетяна Михайлівна ось уже понад 20 років завзято колекціонує ялинкові прикраси: іграшки, гірлянди, а також новорічні листівки та маски. На сьогодні її приватна колекція налічує понад 1,5 тис. предметів, невелика частина яких нині представлена в Картинній галереї в експозиції «Різ­двяно-Новорічна феєрія» (там їх можна оглянути до 1 березня).

– Ялинка стоїть у нас вдома, як правило, близько місяця, і які б гості не приходили, вони не йдуть до столу, доки не порозглядають прикраси на ялинці, – розповідає Тетяна КАРПОВА. – Щороку я вивішую інші іграшки.

– Тетяно Михайлівно, а чи не шкода їх так використовувати, адже скляні прикраси б’ються?

– Справді, дуже б’ються. На­віть коли готували цю виставку, в мене розбилося три раритетні іграшки. Та з цим нічого не вдієш. Б’ються навіть тоді, коли запаковані у коробки. Але насправді ще більше мені прикро, що люди не розуміють цінності цих речей і просто викидають їх на смітник, купуючи натомість нові, красивіші іграшки. Старі прикраси дійсно не такі гарні і, можливо, самі по собі не є цінними в плані грошей. Але вони мають велику моральну цінність.

– А з чого почалося збирання колекції і чому саме новорічних прикрас?

– Я не можу відзначити якийсь переломний момент. Мені завжди подобалися Новорічні свята, люблю прикрашати не лише ялинку, але й оселю. Колекція розпочалася з декількох предметів, але поступово у процес її створення втягнулися мої друзі. Спершу вони позносили мені «зі скринь» те, що якимось дивом вціліло. Тепер знайомі (а їх маю дуже широке коло) знають, що найкращий подарунок для мене – це якась рідкісна, незвичайна ялинкова прикраса.

Донедавна в мене була одна мрія: іграшка, яку пам’ятаю ще з раннього дитинства. Тоді ялинки були досить бідні, не такі, як нині. І в нас була паперова сніжинка з глиняним личком посередині (на фото). Я любила нею гратися і зіпсувала. Всі ці роки намагалася таку відшукати. І ось, цього року мені її таки подарували!

– Де Ви зберігаєте свою колекцію? Просто в коробках, чи десь виставляєте?

– У мене є велика шафа. Я спершу одну полицю в ній звільнила для іграшок, потім другу, третю… А потім сказала рідним «вибачайте» і зайняла цілу шафу. Всі предмети у мене, звичайно, каталогізовані, записані під номерами, за різними категоріями: звірі, персонажі, рослини тощо. Тому навіть коли готували цю виставку, було досить легко відібрати експонати.

– Які з іграшок у Вашій колекції є найбільш раритетними?

– Ну, звичайно, ватні іграшки ХІХ ст., іграшки з пресованого картону. Особливо рідкісними є іграшки періоду Другої світової війни – їх тоді майже не виготовляли. Є раритети і серед сучасних іграшок, наприклад, куля із написом «2000» – її випустили один раз обмеженим накладом. Також куля 2004 р. з періоду Помаранчевої революції з підковою та написом «Так!». На жаль, вона в мене одна, тому дуже її бережу – тепер це вже історія. А найновіша річ, і та­-

кож уже раритет – це куля з логотипом «Євро-2012».

P.S. Звичай прикрашати на Новий рік ялинку настільки вкорінився, що тепер уже важко уявити, що може бути якось інакше. Та насправді історія новорічної ялинки в Україні дуже непроста та навіть драматична. Про тернистий шлях лісової красуні від «попелюшки» до «принцеси» читайте нижче, у статті Тетяни КАРПОВОЇ.