П'ятница, 29 Березня 2024 р.

ОДНА З “РУДОКОПІВ” ІСТОРІЇ

Галина ОсетроваКраєзнавець Галина ОСЕТРОВА належить до тих науковців, роботу яких можна порівняти з роботою шахтарів: заглиблюючись у самі надра історичних джерел, вони перелопачують гори «руди» старовинних документів, по крупинці відшуковуючи факти, з яких складається цілісна картина історії нашого краю. Цій непомітній для стороннього ока праці вона присвятила все життя. Галина Олександрівна не захистила дисертацій і не написала великої кількості монографій, однак її внесок у дослідження історії нашого міста просто неможливо переоцінити. До речі, саме завдяки її кропіткій праці й наша газета з року в рік публікує найцікавіші історичні матеріали.

Галина ОСЕТРОВА народилася 16 лютого 1947 р. в Архангельській області (Росія), на станції Плесецька (нині місто Плесецьк). Походить з інтернаціональної родини – батько росіянин, а мама – українка польського походження. Сім’я ОСЕТРОВИХ невдовзі переїхала до м.Хмельницький, а згодом – до Кам’янця, де Галина Олександрівна закінчила середню школу №15. Наслідуючи приклад батька-історика (Олександр Федорович з 1963 р. був завідувачем кафедри суспільних наук Кам’янець-Подільського педагогічного інституту), Галина Олександрівна 1964 р. вступила на історичний факультет, а надалі все своє життя присвятила дослідженню історії рідного міста.

З 1978 р. вона працює в науковому відділі НІАЗ «Кам’янець», є одним з його перших працівників. Її численні статті з історії Кам’янця публікувалися як у наукових збірках, так і у місцевій пресі. Вона також є співавтором туристичного путівника «Кам’янець-Подільський» Львівського видавництва «Центр Європи», який неодноразово перевидавався, путівника по Хмельницькій

області Київського видавництва «Навчальна книга – Богдан». Минулого року видавництво «Медобори» видало брошуру Галини ОСЕТРОВОЇ «Герби в пам’ятках архітектури Кам’янця». Її захоплення – іноземні мови – іспанська, італійська та польська, які вивчила самостійно і якими проводить екскурсії.


 
– Робота в заповіднику цікава, вона мені дуже подобається, навіть захоплює, – ділиться Галина Олександрівна. – А найбільшим задоволенням завжди було працювати в архіві. Ми з колегами багато років досліджували історію пам’яток, а також житлової забудови міста, знайшли дуже багато креслень на будинки в Старому місті, більшість з яких уже зруйновані. Це було справді захопливо.

Разом із працівниками нашого відділу беру участь у наукових конференціях, публікую статті в наукових збірках університету. Також завжди із задоволенням співпрацюю з газетою «ПОДОЛЯНИН». Всього мною написано близько ста газетних статей, в яких завжди намагалася показати щось дійсно нове, «викопане» з архівів, і що досі ніколи не публі­кувалося.

– Галино Олександрівно, а які теми для Вас як для історика є найбільш цікавими?

– Мене дуже цікавить період історії України до нашої ери – всі ці переселення народів, племена, які тут жили. А також період до середини І тисячоліття – поява слов’ян (уличі, тиверці), а до того ще гуни, готи, сармати, кельти.

– А в контексті Кам’янця це якось можна прослідкувати?

– Безперечно, бо якщо поглянути на археологічну карту України, то побачимо, що на території Наддністрянщини було найбільше трипільських поселень. Тут, на берегах Дністра, прийняли останню битву готи і гуни, а ще задовго до того знаменитий перський цар Дарій також переходив через Дністер, ідучи вглиб Скіфії. Тут відбувалися найважливіші події з історії України.

Що стосується безпосередньо нашого міста, то на сьогодні існує декілька гіпотез його походження. Зокрема, римська гіпотеза Євгенії та Ольги ПЛАМЕНИЦЬКИХ і давньоруська гіпотеза, якої дотримувалися покійні професори Іон ВИНОКУР та Микола ПЕТРОВ. Але мені здається, треба ще більше заглибитися в історію, бо ж іще до слов’ян на цих землях жили різні племена і народи, й поки ніхто не може сказати достеменно, що ж у ті часи було на цьому кам’яному півострові. Адже сам півострів – це таке місце, яке не могло не привертати до себе уваги, тут могло бути якесь святилище чи поселення. На жаль, до цього часу в Старому місті не проводилось системних археологічних розкопок.

– А що є темою Ваших наукових досліджень?

– Як науковий працівник заповідни-

ка, готую історичні довідки на пам’ятки

архітектури: це і культові споруди, і громадські будівлі, і житлові будинки. От, наприклад, нині пишу довідку про садибу турецького намісника Галіль-паші. Цей будинок зруйнований під час Другої світової війни. Він був дуже цікавий, ми знайшли в архіві креслення. Може, хтось колись захоче його відбудувати. Ми з колегами визначаємо такі ділянки, пишемо на них довідки, і, згідно з ними, відновлюються будинки.

Я також займалась дослідженням геральдики і латинських написів на пам’ятках архітектури міста. Щодо гербів, то минулого року вже випустила невелику книгу, а книги з латинських написів та житлової забудови – в найближчих планах.

– У такій роботі, як Ваша, рутини, мабуть, не буває? Чи траплялися випадки, коли віднайдена інформація про будинок Вас вразила?

– Знаєте, житлові будинки якихось особливих сюрпризів не приносять, але дуже часто раптом випливає прізвище колишнього власника. Наприклад, коли я писала історичну довідку на будинок №4 на вул.Вірменській, то знайшла цікавий матеріал, що будинок належав підкоморію Подільському (це голова межового суду) Казимиру ЛІПІНСЬКОМУ, що він був прихильником короля польського Станіслава Августа ПОНЯТОВСЬКОГО, і що король дав йому приві-

лей – звільнив його садибу від військового постою. Це був великий привілей на той час. У нас є навіть копія цього документа.

І ще один випадок, який запам’ятався. Приїхав з Москви чоловік, який шукав будинок доктора ЯДЛОВКІНА. Ми знайшли йому креслення на цей будинок на Гімназійній площі. Виявляється, що ЯДЛОВКІН був дідусем письменниці Олександри БРУШТЕЙН, авторки книги «Дорога уходит вдаль», а в шкільні роки це була одна з моїх улюблених книжок. А ще з’ясувалось, що саме в цьому будинку знаходилась майстерня відомого фотографа Міхала ГРЕЙМА.

– Галино Олександрівно, адже Ви росли й виховувались ще в радянський період, а Ваш батько викладав марксизм-ленінізм. Після розпаду Союзу погляд на історію, особливо історію України, радикально змінився. Для Вас як для історика пройшов цей перелом мислення?

– Ви знаєте, для мене якогось перелому не відбулося. В нашій сім’ї не було заведено вести ідеологічні розмови – ми собі жили звичайним життям. До того ж, я не дуже піддаюсь на ідеологічну обробку, і вже у старших класах та в студентські роки слухала радіо «Свобода», читала СОЛЖЕНІЦИНА, різні літературні новинки, які з’являлися в той час. Не забувайте, тоді вже настала хрущовська «відлига», і моє покоління – це вже були зовсім інші люди. Тому всі переломи в історії нашої держави не призвели до переломів у свідомості.

– Галино Олександрівно, Ви дослідили й описали багато будинків. Зізнайтесь, адже виникала бодай один раз думка: «От у цьому будинку хотілося б жити»?

– Ви знаєте, виникала. На вул.Госпітальній була дуже цікава садиба – це невеликий будиночок, але він зберігав риси будинку XVI століття, а може, навіть більш раннього періоду. Це був кам’яний будинок, мав сходи, які наче ділили його на дві частини і вели на тераси. Він справляв на мене дуже велике враження. На жаль, власники якось так його відремонтували, що він втратив свої риси. Якби будинок належав мені, то я б зберегла його саме таким, яким він був…

У нашій короткій розмові з Галиною ОСЕТРОВОЮ ми зосередились на її науковій праці, однак Галина Олександрів-на – людина з різносторонніми інтересами: вона захоплюється літературою й має величезну бібліотеку, яка щоразу поповнюється новинками. Вона тонка шанувальниця класичної музики, а також щиро цікавиться фольклором і свого часу була активісткою культурного товариства «Подільське братство». Галина Олександрівна, до того ж, чуйна людина, яка завжди щедро ділиться і книгами, і відшуканим історичним матеріалом. А ще – дуже любить тварин і не може байдуже пройти повз голодного собаку.

Ми зичимо цій скромній та інтелігентній жінці здоров’я і наснаги й надалі відкривати для всіх нас невідомі сторінки історії міста.