ЛЕГІОНЕР

Пам’ятаю, як років п’ятнадцять тому сусідський хлопець вирішив потрапити у французький іноземний легіон. Проте як він не старався, всі намагання поїхати до Франції, на вербувальний пункт легіону, завершувалися невдачею.

А ось іншому кам’янчанину – Андрію ПУШКАРЮ – таки поталанило 20 років бути в елітному формуванні французьких зброй­них сил, стати громадянином Фран­ції, заробити пристойну пенсію і повернутися на рідну землю.

…Сидимо з Андрієм у його щойно купленій просторій квартирі. За вікном – справжня злива.

– Як п’янко, аж голова паморочиться від природної благодаті з неба, – задоволено відзначив мій співбесідник. – Насолоджуюся і ніяк не можу намилуватися цією грозою, настільки скучив за справжніми дощами там, в Африці, де довелося служити в останні місяці.

Цікавлюся в легіонера, як же йому вдалося ще в радянські часи виїхати за кордон, що змусило піти на чужину, під прапори іншої держави, які випробування витримати, аби одягнути зелений берет?

Перед тим, як відповісти на мої запитання, Андрій зробив невеликий екскурс в історію.

Французький іноземний легіон був створений 1831 р. королем Луї-Філіппом І.

В цей час у країні, особливо в Парижі, оселилося багато іноземців. Зі створенням легіону король Луї-Філіпп міг одержати потрібні війська та скоротити чисельність «небажаних» верств населення. Тому видав закон про те, що іноземний легіон може використовуватися тільки за межами континентальної Франції. Офіцери для нового підрозділу були набрані з армії Наполеона, а в солдати вербувалися італійці, іспанці, швейцарці, представники інших країн, а також французи, в яких були проблеми із законом. Взагалі іноземний легіон брав участь у багатьох французьких війнах, пізніше – в місіях зі збереження миру. Наразі він застосовується там, де французька держава захищає інтереси в арміях НАТО або Євросоюзу, має історичні обов’язки або де піддаються небезпеці французькі громадяни. Підпорядковується він, як і 1831 р., лише одній людині – французькому главі держави, тобто президенту.

До речі, в легіоні свого часу служило багато відомих знаменитостей, письменників, державних діячів. Навіть колишній міністр оборони Радянського Союзу маршал Родіон МАЛИНОВСЬКИЙ теж проходив там вишкіл.

Про себе Андрій розповів, що після закінчення Московського інституту управління служив у Радянській армії, працював на будовах тодішньої столиці Союзу, познайомився в Москві із студенткою-німкенею інституту іноземних мов ім.Моріса Тореза, з якою і одружився. Потім разом з дружиною виїхав до Німеччини, але шлюб виявився недовгим. Повертатися на Батьківщину, де був крах ідеологічної системи, безробіття, не було сенсу. Відтак поїхав у Люксембург, де мешкала родичка, шукати кращої долі. В пошуках роботи дізнався про існування спеціальних вербувальних пунктів у французький іноземний легіон.

– Андрію, як відомо, у легіон відбирають досить прискіпливо. Які випробування довелося витримати?

– Після тестів з фізичної підготовки, на здоров’я, з психічної та емоційної стій­кості відсіваються 9 осіб з 10. Після їх успішного проходження мене було від­правлено в центр відбору під Марселем. Там знову були фізичні випробування, медичне обстеження, тести. Скажімо, давалося завдання намалювати дерево, за малюнком визначали характер «рекрута». Іноді під час тестування у вихідців з колишніх радянських республік запитували про ставлення до комуністів. Якщо кандидат у легіонери починав їх ганьбити, то одразу відсіювався. Пояснення просте: сьогодні паплюжиш їх, а завтра здаватимеш товаришів-легіонерів.

– Це правда, що в легіон приймають без документів, які б засвідчували особу?

– Ті часи давно минули. Саме за документами перевіряють, чи не розшукує того чи іншого кандидата Інтерпол, чи немає в нього взагалі проблем із законом.

– Після того, як ти пройшов усі тести, і тебе визнали придатним до служби Франції…

– Уклав контракт на п’ять років, у якому, зокрема, відзначається, що протягом цього терміну я готовий служити в будь-яких умовах і при будь-яких обставинах. Відтепер я почав повністю належати легіону.

Керівництво вирішувало за нас, коли, що і скільки їсти, скільки спати, чим займатися щогодини. Відтак мене на чотири місяці відправили на підготовку і навчання, так би мовити, в «учебку». Не всі ви­тримували навантаження: щодня підйом о шостій ранку, шикування, біг п’ятнадцять кілометрів, інші фізичні вправи тощо. До того ж, потрібно було вчити французьку мову. Але мені до труднощів не звикати, тому через деякий час успішно склав іспити і проявив бажання служити в інженерному полку.

– Потім отримав якесь військове звання?

– Спочатку був просто легіонером, піз­ніше став рядовим. Просування по службі залежить як від фізичних можливостей, так і від професіоналізму, здатності керувати людьми. Там потрібно постійно удосконалюватися, вчитися, щороку здавати іспити. Всім: від рядового – до генерала. І щотижневий крос на п’ятнадцять кілометрів також обов’язковий для всіх. Я дослужився до унтер-офіцера. Якби раніше потрапив у легіон, може, просунувся б вище. А я прийшов туди майже в тридцять.

– Андрію, про французький легіон, у тому числі й про зарплату в ньому, ходять легенди…

– Знаю. Так от: легіонери знаходяться на службі на повному забезпеченні. Їм надається безкоштовно одяг, житло, харчування, медичне обслуговування. Зар­плата залежить від звання, терміну служби, участі в спеціальних операціях і становить від близько тисячі євро до півтори тисячі. За виїзд у район бойових дій, на спецоперації вона може бути в три рази більшою. На дружину і дітей теж роблять відповідні нарахування. Після закінчення дії першого контракту легіонер може підписати наступний. Я відслужив 20 років, заробив майже 1000 доларів США пенсії, яка щороку буде збільшуватися відповідно до інфляції. Звичайно, все це було зароблено нелегкою службою, де поєднувалися ризик, сувора дисципліна і важкі фізичні навантаження.

– Чи часто доводилося бувати в «гарячих точках»?

– Перше бойове хрещення отримав че­рез два місяці після закінчення «учебки» в колишній Югославії. Півроку ми виконували миротворчу місію – відновлювали роботу електростанції, ремонтували зруйновані мости, тримали під контролем ситуацію, яка там складалася, не давали розгорятися різним міжнаціональним і міжрелігійним конфліктам. Служив на кордонах Сомалі, Ефіопії, двічі – в Джигуті, Кот-д’Івуарі, де температура була нестерп­ною, проте треба було носити бронежилет, одяг, який би повністю закривав тіло від укусів комарів, змій. Оскільки був в інженерному полку, довелося знешкодити не одну сотню вибухонебезпечних предметів. Загалом на розмінуванні провів понад двісті годин.

– Крім тебе, були ще українці в легіоні?

– В це військове формування стікаються солдати з усього світу – різного похо­дження, з різними ідеалами, віроспові­даннями. Легіон об’єднує всіх. Для легіонерів характерні згуртованість, дисцип­лінованість і солідарність.

Десь з початку 1990 року розпочався наплив колишніх радянських офіцерів і солдатів, які набули бойового досвіду в Афганістані й стали непотрібними своїй країні. Пізніше до них приєдналися ті, хто пройшов школу Югославії, Придністров’я, Чечні та Ефіопії. За різними даними, серед легіонерів більшість – слов’яни, а ви­хідців з СНД та колишнього соцтабору – дві третини. Є серед них українці та ро­сіяни, хоча в Україні та Росії існують від­повідні статті Кримінального кодексу за найманство.

– Андрію, декілька місяців тому ти демобілізувався зі служби, є громадянином Франції, на твоєму білому кітелі стільки французьких нагород. Мабуть, міг би жити небідно в стабільній країні, але повернувся до Кам’янця…

– Так, у рідне місто, де навчався, де мешкає мати, де могила батька. У французькому паспорті записано, що я народився в Кам’янці-Подільському. Я люблю це місто.

Не шкодую, що стільки років присвятив легіону. Він дав свободу, і якби нині мені потрібна була якась допомога, легіон одразу би її надав. Наведу такий приклад. Отримую нещодавно листа з Фран­ції, в якому йдеться про таке: оскіль­ки я виїхав на проживання у не зовсім благополучну країну, керівництво легіону в погодженні з Мінфіном вирішило збільшити мені пенсію на сто вісімдесят доларів. Тому я завжди пам’ятатиму слова з нашого кодексу честі, де говориться, що, ставши легіонером, ти залишаєшся ним назавжди. І я цим пишаюся.

Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ,

спец. для «ПОДОЛЯНИНА».