УСЕ ПОЧАЛОСЯ З КЕРМА

Транспортними артеріями міста користуються всі кам’янчани, але є ті, хто робить це, так би мовити, на професійній основі. Саме водіям доводиться ще до сходу сонця добиратися на роботу, щоб почати рух не такими вже й гарними українськими дорогами. І багато хто виїжджає на трасу з Кам’янець-Подільського автовокзалу, зовнішній ви­гляд якого останнім часом зазнав серйозних змін на краще.

Нашим сьогоднішнім співрозмовником став начальник автостанції Володимир БАЛЛА, який починав свій професійний шлях також за кермом автобуса в АТП, котре очолював Борис ФРІМЕР, а 20 років у тому ж АТП він пропрацював під керівництвом Анатолія ШЕВЧУКА.

Дружина працює разом із чоловіком, тому, певно, і на роботі він почувається як удома. Має дорослих доньку та сина, виховує двох гарних онуків. І саме 12 березня з рідними та друзями відзначатиме свій 60-й ювілей.

– Володимире Тихоновичу, вибір професії був випадковим?

– Не зовсім. Я мріяв бути інженером-механіком. Але з першого разу в наш сільгоспінститут вступити не вдалося. Тоді від військкомату направляли готувати спе­ціалістів до служби в ар­мії, і я потрапив у ДТСААФ опа­новувати професію водія. Вже повернувшись зі служби, у рідному селі Вітківці Кам’янець-Подільського району почав працювати водієм. Першим автомобілем став ГАЗ-51. Я все-таки закінчив наш сільгоспінститут і опанував спеціальність інженера-механіка. А згодом у коледжі харчової промисловості навчався за спеціальністю «Бух­галтер­ський облік і аудит».

Отже, працював водієм, потім став головним контролером в АТП. З 2004-го працював у Голов­автотрансінспекції, представником якої був у 5 районах області – Новоушицькому, Дунаєвецькому, Городоцькому, Чемеровецькому і Кам’янець-Подільському.

– А з якого року очолюєте автовокзал?

– 2008 року мені запропонували цю посаду, і я погодився.

– Майже рік автовокзал є епіцентром уваги кам’янчан через реконструкцію вокзалу. Який стан справ на сьогодні?

– З 1969 року тут якихось особливих ремонтних робіт не проводилося взагалі.

Декілька років тому ми розробили проект реконструкції автовокзалу разом із ПП «Проект-Менас», яке чудово впоралося із роботою.

Відверто кажучи, багато зусиль довелося докласти, щоб добитись фінансування реконструк­ції, адже виділити їх мав «Хмельницьктранс». Почали з другого поверху, а корпус, де знаходяться при­міські каси, перевели на індивідуальне опалення. В самій будівлі вокзалу за­мінено скляні панелі. Ще залишилося замінити плитку на підлозі та, згідно з генеральним планом реконструкції, змонтувати критий навіс до платформ. Можливо, цього року це все зробимо.

– Хоч Кам’янець-Поділь­сь­кий безпосередньо і не причетний до Євро-2012, але місто працює над тим, щоб увійти в туристичні путівники для гостей чемпіонату. Наш автовокзал готовий до зу­стрі­чі гостей? Чи передбачені кімнати матері та дитини, туалет для людей з особливими потребами тощо?

– Треба розуміти, що наш автовокзал – станція третього класу, тому відповідно облаштована. Якщо підвищувати рівень класу, доведеться підвищувати станційний збір, а квитки і так недешеві. Але ми все одно маємо кімнати матері та дитини. На території функціонують два туалети: один – платний, інший – безкоштовний. До речі, пасажири, які беруть квитки, можуть безкоштовно користуватися туалетом. На жаль, немає туалетів для людей з обмеженими мо­жливостями, та наш рівень і не вимагає надання таких послуг. Проте ми все одно не зупиняємось дбати про покращення надання послуг для пасажирів.

– На сьогодні всіх кам’янчан турбує питання зі зміною руху київського потяга. Чи відчули додаткове навантаження на автовокзал?

– Поки що ні. Взимку людей їздить небагато, і все-таки за часом на такі відстані, як Київ зручніше та швид­ше користуватися потягом.

Хоча невідомо як збільшилося навантаження на нелегалів – що­дня з вул.Північної нелегально їдуть не менше 40 рейсів. Чому люди не хвилюються за власне життя? Адже транспортний засіб не оглядає механік, а водія зранку – лікар. У них – жодної відповідальності перед людьми та від­сутність податків перед державою…

– Скільки автобусів у середньому за добу проходять через автостанцію?

– Маємо близько 400 відправлень, серед них 260 – приміських, приблизно 140 – між­міських. В основному, це автобуси на 20-40 місць. Пасажири нині уникають великих старих автобусів, їм більше до душі невеликі бусики гарних виробників, де умови кращі та телевізор є.

– Як Ви собі уявляєте ідеальний автобус для пасажир­ських перевезень?

– На сьогодні в Україні таких точно немає. На одній з робочих конференцій, що проходила нещодавно, розповідали про рейсові перевезення пасажирів у США. То там для кожного пасажира є телевізор, комп’ютер можна підключити, та й відстань між сидіннями досить зручна. Такий от, певно, ідеальний автобус в моїй уяві. Непоганими є автобуси Neoplan та Mercedes.

– На які дороги скаржаться водії, котрі обслуговують ра­йонні маршрути?

– По-різному. Здається, до Чорнокозинців, Підпилип’я та Привороття дороги робили ще тоді, коли я водієм працював.

– Стосовно нагальних проблем, які з них найбільше турбують?

– Може, і негарно так казати, але в нас є проблема з циганами. Щойно стрілки годинника добігають до 12-ї, вони починають таборитися в приміщенні вокзалу: їдять, кричать, розкидають сміття, сплять, ще й набридають іншим пасажирам, просять гроші. Через це до мене приходять громадяни та скаржаться, самому впоратись не завжди виходить. Правоохоронці якихось певних підстав їх виселити не мають. От ми і маємо таку проблему.

– У Вас дуже гарний та озеленений кабінет. Тут, напевно, вазонів тридцять. Як для чоловіка – незвично. Звідки таке захоплення?

– Коли зробив ремонт, вирішив озеленити кабінет. Одні наса­дження купував, інші – подарували на день народження близь­кі та друзі. Сам пересаджую, до­глядаю, підливаю. Захоплююся вазонами давно. Коли працював на приміських маршрутах, купував квіти і ставив у вазу. Мені та й людям приємніше їхати.

– Вдома теж така краса?

– Так, але вдома територія дружини, там вона доглядає за вазонами (усміхається).

– Всередині будівлі автовокзалу вазонів не буде?

– Чому ж ні?! Будівля в нас простора і велика, вазонів якраз не вистачає. Нещодавно знайомий показав дуже гарні пальми. Тому обов’язково займуся цим питанням.

– Хотілося б поговорити і про Ваш вільний час. Як любите його проводити?

– Взагалі я – трудоголік. Весь час на роботі. Вільні хвилини проводжу з онуками, у вихідний день йдемо з ними до піцерії. Коли є можливість, відпочиваємо на природі. Люблю посмажити шашлик у гарній компанії.

– Відомо, що всі транспорт­ники – дружні люди, завжди спілкуються. А Ви радитесь, збираєтесь десь з колегами?

– Звісно, спілкуюся. Я виріс у цьому підприємстві. Прийшов ще зовсім юним на роботу, тому з усіма підтримую зв’язки. На стан­ції працюють 35 осіб, з них 28 жінок, і до кожного потрібно знайти підхід та розуміння.

– Які найближчі плани у Вас, Володимире Тихоновичу?

– Працювати!