САМ БРЕЖНЄВ КОМПЛІМЕНТИ ГОВОРИВ

У 70-ті роки минулого століття слава про Кам’янець-По­дільський кабельний завод гриміла на весь Радянський Союз. Особливо пам’ятним для трудового колективу, очолюваного енергійним і ерудованим Юрієм КУПРИКОВИМ, стало 25 жовтня 1976 року. Цього дня генеральний секретар ЦК КПРС Леонід БРЕЖНЄВ, виступаючи на пленумі ЦК КПРС, серед трійки підприємств, що випускали найякіснішу в СРСР продукцію, назвав і кам’янчан: «Более 80% продукции со Знаком качества выпускает бакинский завод «Азэлектросвет», почти 79% – Каменец-Подольский кабельный завод, свыше 73% результат перехода ряда министерств на новые методы управления научно-техническим прогрессом в отрасли».

Тож є що пригадати Юрієві КУПРИКОВУ, який 20 найпродуктивніших років життя віддав заводу, з них 10 – на посаді директора. Сьогодні 75-річний Юрій Михайлович мешкає в Москві.

Народився майбутній директор кабельного заводу 27 березня (згідно з офіційним запи-

сом – 5 квітня) 1937 р. Закінчивши 1959 р. Томський політехніч­ний інститут, відпрацював три роки як молодий спеціаліст на Томському кабельному заводі.

А в Кам’янці-Подільському в цей час кабельний завод, започаткований постановою Вінницького раднаргоспу від 19 грудня 1960 р., тільки спинався на ноги. 1962 р. підприємство розпочало серійний випуск одножильного алюмінієвого проводу у віні­ловій оболонці. Тож заводу-новачку ой як були потрібні грамотні фахівці, як досвідчені, так і молоді. Одним із них став Володимир ГУР’ЯНОВ, який упродовж багатьох років працював на кабельному заводі в Томську.

5 листопада 1961 р. Володимира Олександровича призначили головним технологом Кам’янець-Подільського кабельного заводу.

У серпні 1962 р. 25-річний Юрій КУПРИКОВ відгукнувся на пропозицію Володимира ГУР’ЯНОВА підкласти молодече плече під становлення нового під­приєм­ства і переїхав із Томська до Кам’янця. Прибув на нове місце роботи і вжахнувся, побачивши, в яких умовах виготовляють кабельну продукцію, на­віть таку «делікатну», як монтажні проводи. Але заповзяття маленького колективу вдихнуло на­дії, що спільними зусиллями ці негаразди можна здолати.

Молодий майстер дільниці Юрій КУПРИКОВ одразу ж зарекомендував себе як людина компетентна в кабельній справі. Сталося так, що на заводі то одна, то інша ізоляційна машина раптово виходила з ладу. Вона стоїть, не подає розплавленого пластикату, а ізоляційники сидять на затяжному перекурі і кожному з начальників про причину несправності відповідають: «Не знаємо». Пі­дійшов до них і КУПРИКОВ і теж запитав: «Чого стоїте?». Ізоля­цій­ники вчергове стенули плечима: «Звідки нам знати?». Молодий майстер, недовго думаючи, попросив халат і з головою пірнув у машину, трішки покопався і докірливо запитав: «Навіщо ж перекрили от­вір? Думали, що обманете?». А ізоляційники зробили логічний висновок: «З ним, хлопці, жарти погані! Та­кого не проведеш».

Дружина Юрія Людмила Георгіївна теж працювала на заводі технологом. Сини КУПРИКОВИХ навчалися в 9-й шко­лі. Старший Євген вибрав військову кар’єру, і у 1977-1981 рр. навчався у нашому військовому училищі. Молодший Михайло закінчив Московський авіаційний інститут. Нині він – відомий фахівець у

галузі системного аналізу ве-ликих і складних технічних систем, доктор технічних наук, професор.

Але повернемося до КУПРИКОВА-старшого. У ті часи кар’єр­не зростання без партквитка було неможливим. 1970 р. Юрія Михайловича приймають, не без проблем, у члени КПРС. Перед початком засідання бюро міськ­кому партії Юрієві Михайловичу повідомили про те, що йому відмовлять у прийомі. Проте пер­ший секретар міськкому Олек­сандр ЛЄСОВОЙ уважно вислухав ухвалу ко­місії, виправдання КУПРИКОВА на висунуті звинувачення – і бюро проголосувало за те, щоб Юрій Михайлович поповнив лави КПРС. «Цим рішенням Олександр Миколайович дав мені путівку в життя», – напише згодом КУПРИКОВ у спогадах про ЛЄ­СОВОГО.

31 травня 1972 р. директорові кабельного заводу Дионисієві ТКАЧУКУ виповнилося 60 років. Напружена праця при становленні електромеханічного, а по­тім кабельного заводу підірвала його здоров’я, тож він вирішив передати стерно влади в надійні руки і обрав своїм наступником КУПРИКОВА. 22 грудня 1972 р. Юрій Михайлович, відповідно до наказу по Головному управлінню кабельної промисловості Мі­ніс­терства елетротехнічної про­мис­ловості СРСР, приступив до виконання обов’язків директора під­приємства.

Завод працює ритмічно. Так, за під­сумками ІІІ кварталу 1973 р., він посідає перше місце в соціалістичному змаганні серед під­приємств міста. Все частіше КУП­РИКОВУ випадає прийма-

ти високих гостей. Так, 31 січня 1974 р. підприємство відвідав кандидат у члени Політбюро Компартії України Яків ПОГРЕБНЯК, 27 листопада 1975 р. – другий секретар ЦК КПУ Іван ЛУТАК. Не забувають про завод і телеві­зійники. 21 грудня 1975 р. Юрій КУПРИКОВ і опресувальник Олександр СОРОКАТЮК узяли участь у передачі Українського теле­бачення «Назустріч XXV з’їзду КПРС. Хмельницька область».

Про стиль роботи директора КУПРИКОВА розповідає Віктор КРІЛЬ, тодішній голова міської планової комісії, заступник голови міськвиконкому: «Юрій Михайлович добре розумів, що досягти мети, виконати поставлені урядом завдання можна тільки спираючись на розуміння та під­тримку колективу. Тому підбір кадрів, правильна їх розстановка, виробниче навчання, відповідне виховання стало повсякденною турботою директора. А його ставлення до людей, де би хто не працював, увага, повага, доступ­ність для спілкування, щирість, готовність допомогти, якщо це було можливо, викликали у від­повідь не просто повагу, а захоплення – яка людина! Він був Лідером з великої літери».

«Підтримка людьми його дій не була автоматичною – з ним можна було і посперечатися. Але він умів переконувати, а потім під­тверджувалося, що його думка була слушною», – згадує колиш­ній начальник планово-економічного відділу заводу Зінаїда КОС­ТИШИНА.

Юрій Михайлович обирався депутатом міської ради, членом міськвиконкому, міського комітету, партії його бюро.

Внесок КУПРИКОВА в розвиток інфраструктури міста і під­при­ємства був суттєвим: збу­довано тепломагістраль «ТЕЦ –

Кабельний завод», дитячий до­шкільний комбінат, оздоровчий та­бір для дітей на березі Дніст­ра, базу відпочинку на березі Чорного моря. Відчутною була допомога заводу у фінансування будівництва ЗОШ №14 і добудову приміщень ЗОШ №13.

Комплімент Брежнєва на адресу кам’янецьких кабельників надав нових імпульсів життю заводу. «Ця радісна, ще незбагненна звістка, несподівано випурхнувши з великого Кремлівського палацу, бурхливою хвилею блискавично сколихнула трудовий колектив заводу, виповнила серце кожного», – писав журналіст Михайло СЛОБОДЯН. На завод зачастили гості для ви­вчення досвіду кам’янецьких кабельників. 8 лютого 1977 р. тут відбувся Всесоюзний семінар газети «Труд» із питань обміну досвідом роботи з випуску продукції найвищої категорії якості.

Москва взяла на замітку тямущого кам’янецького директора і 1982 р. переманила його до себе. Юрій Михайлович працював одним із заступників міністра електротехнічної промисловості СРСР.

Хоч спливло вже 30 років, як Юрій КУПРИКОВ покинув місто над Смотричем, кам’янчани його пам’ятають, щиро вдячні за зроблене ним для добробуту міста, традиційно зичать ювілярові довгих років, здоров’я та щастя.