Четвер, 28 Березня 2024 р.

ГІДНІ ЖИТИ ЩАСЛИВО

ГОДНІМене завжди приємно дивували люди, яких постійно цікавить відповідь на одне й те ж запитання: а чому саме так, а не інакше? Їм важко всидіти на одному місці. Вони роблять не те, що потрібно, а те, що подобається, постійно прагнуть до активних пошуків, вражаючих рішень, нових відкриттів і реалізації найсміливіших планів. Вони креативні, веселі та непосидючі, а ще чітко знають, чого хочуть від життя. Таких зустрінеш нечасто, та от мені пощастило втричі більше за інших. Я особисто знайома з цілою сім’єю таких творчих непосид – Віктором, Аліною та маленькою Лілею. Їхнє прізвище – ГОДНІ, а отже спроможні виділятись серед інших та доводити на власному прикладі, що життя дається тільки раз і прожити його потрібно так, щоб догодити собі та допомогти іншим.

ВІД СПОКІЙНОГО ШКОЛЯРА ДО АКТИВНОГО ДІЯЧА

Віктора в місті знають як молодого керівника скаутського руху «Пласт», організатора всеукраїнських акцій та флеш-мо­бів, неординарного екскурсовода та просто цікаву людину, з якою приємно поспілкуватись. Народився наш співрозмовник у смт Антоніни Красилівського ра­йону Хмельницької області. Хоч, судячи з усьо­го сказаного, тепер його важко уявити спокійним і тихеньким хлопцем, але розповідає він про себе саме так. 

– Я був хоч і тихеньким, але допитливим. Цікавило абсолютно все. До того ж про моє село існує багато легенд, а я постійно прагнув дізнатись, що з цього правда, а що вигадка. Уважно слухав учителя на уроках історії, розповіді якого завжди захоплювали. Після закінчення школи планував здобувати вищу освіту в Тернополі, але опинився в Кам’янці, на економічному факультеті К-ПНУ ім.І.Огієнка. Хоча тепер про це зовсім не шкодую, адже під час навчання познайомився з багатьма цікавими людьми. Ми завжди активно проводили час, сумувати не доводилось, – зізнається Віктор. 

Та й часу для нудьгування не було, бо вже після першого курсу ще зовсім юний студент прагнув знайти хоч якийсь додатковий заробіток. Уночі працював, вдень навчався.

– Енергії тоді вистачало на все: на дописи в місцеву газету «Експрес Поділля», на навчання на факультеті муніципального управління при міськраді, прес-центр фестивальної агенції «Ратуша» і навіть на політику (в той час я був членом організації «Батьківщина молода»).

Як часто буває із молодими та запальними, політика таки захопила Віктора. Воно й не дивно, адже то був «помаранчевий» час, а він нікого не міг залишити байдужим. 

– Тоді я разом з іншими студентами від молодіжного руху «Чиста Україна» поїхав до Кіровограда, ми мали займатись агітаційною роботою. А там усе закрутилося: помаранчеві стрічки повсюди, агітлистівки, газети, одна квартира на двадцять чоловік, сутички з міліцією та міською владою. Було по-різному: весело, небезпечно, ризиковано, але це лише більше заводило, – розповідає Віктор.

Саме цей запал і віра в те, що можна щось змінити, повели Годного на Майдан. Ця сторінка з життя запам’ятається назавжди. Згадка про романтику революції, ейфорію єдності та потужну підтримку мільйонів однодумців і нині бентежить душу. Та після повернення з Києва довелося різко спуститись із помаранчевого горизонту на сіру землю. 

– Вже після закінчення революції ми повернулися до навчання. Почали готуватись до іспитів, наздоганяти те, що пропустили. В той час ще один із революціонерів, який навчався на фізико-математичному факультеті, Анд­рій ОВЧАРУК запропонував мені вступити до організації «Пласт». 

Тож 2004 року почалась активна підготовка Віктора до вступу в скаутський рух. Їздив на навчання до Києва, готувався вдома, адже до роботи в «Плас­ті» потрібно бути підкованим як морально, фізично, так і духовно. Після серйозного вишколу почалась активна робота. В усі вихідні розробляли програму, влаштовували різні заходи.

ВІРНІ БОГУ ТА КРАЇНІ

Як виявилось, «Пласт» – це не просто гурток, а скаутська орга­нізація, що допомагає самовихованню молоді, сприяє її всебічному та патріотичному самовихованню. 

– У нас займаються пластуни за трьома віковими категоріями: від 6 до 11, від 12 до 16 та старші як 18 років, – розповідає Вік­тор. – Організація існує не тільки в Укра­їні, а й у багатьох інших країнах. Є де­кілька основних постулатів пластового закону: кожен пластун має бути вірним Богу і країні, в якій живе; має слухатись пластового проводу; дбати про своє здоров’я та допомагати іншим. Також проводимо  багато всеукраїн­ських акцій, які несуть певний позитив: люди збираються й гарно, з корис­тю для себе і оточуючих проводять час.

Найвідоміші з пластових заходів – літні табори для дітей та юнацтва, де вони не просто відпочивають, але й вчаться пристосовуватись до умов життя в навколишньому середовищі. Як нам розповів Віктор, тут потрібно вміти розпалити вогнище, розкласти намет, зварити кашу (в таборі діти готують їжу самостійно), розпланувати свій раціон на день. 

– Саме під час цих таборів діти черпають багато знань, адже приходять ще зовсім недосвідченими. Пам’ятаю такий момент, коли один з пластунів використав багато спрею від комарів у своєму наметі, а вранці йому стало недобре. Вже наступного року цей хлопчик разом із товаришем допоміг знайти дітей, що загубилися в лісі. Тобто, зміна та вміння цих хлопців орієнтуватися на місцевості, приймати сміливі та правильні рішення помітні одразу. 

До того ж пластуни подорожують, беруть участь у різних конкурсах, організовують змагання з іншими пластунськими гуртами, акції, проводять кінні, велосипедні та гірські прогулянки. Їх виховують у повазі до ін­ших людей, вчать берегти природу, допомагати хворим, бід­ним, знедоленим. 

Цього року організація святкує по­двійний ювілей: 12 квітня від­значили 100 років скаутського руху «Пласт», а 14 жовт­ня свят­куватимемо 20 років функціонування в нашому місті.

З цих двадцяти, як зазначалося, останні півтора року «Пласт» очолює Віктор Годний. І хоч робота нова та потребує навиків, та нашому активісту вистачає часу й на інші справи.

– Спочатку важко було розібратися з документами, організаціями та установами. Але сьогодні в нас є 20-30 пластунів, – каже новопризначений керівник. – До того ж вдається поєднувати керування «Пластом» разом із роботою в історичному музеї-заповіднику, де працюю з 2008 р.: спершу – на посаді менеджера, а тепер – завідувачем навчально-технічного відділу та в товаристві «К-ПМВІТ». Але основна моя діяль­ність нині – це сім’я, кохана дружина Аліна та донечка Ліля.

Сімейство Годних як на підбір: дружина ще зі студентських років не могла всидіти на місці. Якщо десь організовується якийсь конкурс, акція чи екскурсія – Аліна перша в списку учасників. Завжди активна, невгамовна, наполеглива. А тому доля просто не могла не зіштовхнути в невеличкому місті дві маленькі частинки однієї великої ГОДНОСТІ. Тепер їх троє. Маленька Лілея така ж непосидюча. Під час інтерв’ю привертала до себе найбільше уваги: величезні сіро-блакитні очі, переповнені цікавістю, та щира усмішка в два зуби примушують усміхнутись у від­повідь. Вони ж і доводять: все, що потрібно людині для щастя, – рідні люди поруч, взаєморозуміння та щирість. Це ми побачили в Годних, а отже, можемо з упевненістю сказати, що вони щасливі.