З ТАКОЮ ВЧИТЕЛЬКОЮ ХОЧ У РОЗВІДКУ

Останнім часом стало модно віддавати дітей до школи в 6 років, інколи й неповних. При цьому батьки хочуть, щоб їхній малюк уже вмів читати, писати і рахувати. Та чи зростають від того дитячі можливості й бажання вчитися? В епоху комп’ютеризації наших діток усе важче чимось зацікавити. Хотілося б запитати в спеціаліста, як батькам боротися з такою проблемою?

Людмилі Петрівні ФУТУРЯК досвіду в таких питаннях не бракує, адже вона вже 33 роки працює в школі. Крім того, розробила інноваційні методики проведення уроків з розвитку навичок швидкочитання в молодших школярів.

– Людмило Петрівно, як би Ви радили батькам заохочувати дітей до навчання?

– На батьківських зборах я постійно запитую, хто карає діток за погані оцінки. Насправді чимало піднімають руки, але, на мою думку, це не правильний підхід. Заохочувати можна й подарунками: художніми книгами, цікавими енциклопедіями. Найкраще ж пообіцяти дитині прогулянку містом, екскурсію, туристичний похід – те, що принесе їй користь. Взагалі, батькам варто проводити більше часу з дітьми, постійно розмовляти з ними. Ви би бачили радісні очі хлопців, які розповідають, як тато допомагав їм робити уроки чи розповідав цікаву історію!

– Чи не здається Вам, що нині все-таки занадто велике навантаження на дітей у школі?

– Так, якби Міністерство освіти запитало нашу думку, то вчителі б радили програму навчання трохи послабити. На жаль, самі батьки форсують підготовку дітей до школи – уявіть собі, навіть наймають репетиторів. Через це діти після садочка не хочуть іти до школи, оскільки бояться навантажень.

Але цього зовсім не потрібно! В садочку дитина максимум повинна навчитися рахувати до десяти, знати поняття «більше-менше-порівну», розрізняти кольори та елементарні геометричні фігури – трикутник, квадрат, прямокутник. Якщо ще й вивчила букви – то дуже добре, однак вчити дитину писати в жодному разі не треба, бо перевчати потім дуже важко. Шановні батьки, для того ж і є в школі ми, вчителі, щоб навчити Ваших дітей усього, що потрібно.

– Людмило Петрівно, Ви можете порівняти дітей 30 років тому і нині? Можливо, методи роботи з ними потрібно змінювати?

– Так, однозначно. Я не можу сказати, що дітки сьогодні стали кращими чи гіршими, вони – інші. Так, раніше діти більше читали, але нині вони цікавіші, допитливіші. Їхні вчинки стали більш неординарними. Хоча все залежить від набору. З одним класом ми весь час читали енциклопедії, з іншим – полюбляли писати твори. Але в будь-якому разі я намагаюся з ними постійно розмовляти, бути не лише вчителем, а й другом, щоб діти відкривалися. Насправді, рекомендації для вчителів залишились майже незмінними, але з кожним роком, з кожним класом ми самі змінюємося.

– Ви розробили цикл занять з розвитку прискореного читання. В чому полягає ця методика і яка її мета?

– Така методика навчає дітей, та й дорослих також, динамічному читанню як мовчки, так і вголос. За допомогою спеціальних вправ ми розвиваємо кут зору, увагу та пам’ять. Ця методика розроблялася спеціально для радянських розвідників, я адаптувала її для роботи з дітьми. Володіючи нею, можна швидко опрацьовувати великі обсяги інформації.

– Ви навчаєте швидкочитанню своїх учнів?

– Починати навчання можна тоді, коли дитина читає за хвилину 95-120 слів, тому працювати з дітьми 1-3-х класів трохи зарано, хоча я розробила для них декілька легших вправ. А вже з 4-го класу їм стає цікаво, дітки чекають на такі уроки, адже вони проходять у формі гри. В цій методиці має бути системність, та зважаючи, що є основна навчальна програма, я використовую по 15 хвилин уроків читання.

– А чи можна детальніше про вправи для швидкочитання?

– У мене є спеціально розроблені для кожного учня папки, які містять різні трафарети, таблиці, лінійки, книжечки, розрізні картки. Щоб виготовити розрізні картки, беремо будь-який текст з газети чи книги, розрізаємо його чи по діагоналі, чи просто на дві або три частини, клеїмо довільно на кольоровий картон і вчимося так читати, не слідкуючи пальцем. Діти часто гублять наступний рядок при читанні й витрачають час на його пошук, а така вправа розвиває кут зору й увагу та навчає швидко знаходити потрібний рядок.

Згодом завдання ускладнюється: кладемо поряд два тексти – і дитина читає їх по черзі, переходячи за моїм сигналом дзвінка з одного на інший. Після цього вона має переказати зміст обох текстів.

Також беремо непрозору лінійку, щоб, закривши частину тексту по вертикалі, діти здогадувалися, які склади заховалися. Ще можна закривати лінійкою горизонтально нижню половину рядочка і так читати – нам насправді достатньо лише верхніх частин літер, щоб зрозуміти, що написано, і це прискорює читання.

Також на кожному уроці ми вчимо скоромовки, аби працювала артикуляція.

– Де Ви цього навчилися?

– Свого часу я жила в Одесі, де працювала завучем школи. Професор Постолоцький, котрий за своє життя встиг ще й побувати у концтаборах, зібрав завучів з усієї області й безкоштовно провів місячні курси з розвитку динамічного читання, щоб передати свої знання. Чесно зізнаюся, що спочатку всі досить скептично поставилися до такого навчання, бо після уроків не хотілося витрачати свого часу. Але до кінця курсів були вражені результатами – я читала 500 слів за хвилину! Стільки емоцій і задоволення від цього отримувала!

Переїхавши до Кам’янця (бо чоловік у мене військовий), я проводила дуже багато відкритих уроків, тренінгів. Тоді ж і розробила першу книгу «Цикл занять з розвитку прискореного читання». Взагалі елементи таких методик я зустрічала в декількох виданнях, але вони часткові, неповні.

За допомогою розвинутого кута зору я відразу можу віднайти потрібне слово в тексті, тільки поглянувши на листок. Сам текст читається блоками. Щоб зрозуміти суть речення, нам потрібні головні члени речення, тобто його основа. Так і з абзаців ми вибираємо головне. Тоді зі всієї сторінки залишається невеликий інформаційний вузлик, який дає нам змогу зрозуміти суть. Це непросто і потребує постійного тренування. Я вважаю, що в епоху інформатизації такі навички дуже важливі і для Вас, журналістів.

– Як воно – бути вчителем у наші часи?

– Мені дуже подобається вчителювати. Коли я переїхала до Кам’янця, то хотіла працювати тільки з дітьми. Так, щоранку дівчатка чекають, коли я похвалю їхні зачіски та погладжу по голівці, хлопці ж, наприклад, сьогодні хотіли, аби я помітила їхні нові кросівки на фізкультурі. І я отримую від цього величезне задоволення. Кожна дитина особлива, але всі хочуть уваги. Діти також помічають, якщо в мене інколи сумні очі, відразу підбігають, обіймають. Ну, як можна їх не любити?

– Людмило Петрівно, що б Ви побажали колегам з нагоди професійного свята?

– У першу чергу, здоров’я, терпіння в школі та вдома, хороших діток, добробуту та благополуччя в родинах, бо сім’я – це наш тил, від якого багато чого залежить. Ну і, звичайно, професійного зростання.

Ірина ІЛЬНИЦЬКА.