ПЕРШИЙ ДЕКАН ЕКОНОМІЧНОГО

Відомому і шанованому вченому-аграрнику, доктору економічних наук, професору Подільського аграрно-технічного університету, заслуженому працівникові освіти України, члену Всеукраїнського конгресу вчених економістів-аграрників України Івану ЛОТОЦЬКОМУ позавчора виповнилось вісімдесят. Понад сорок років учений працює у виші та, як кажуть колеги, багато води утекло з того часу, а Іван Іванович усе такий же – працьовитий, відповідальний, вимогливий, насамперед до себе, багатий на нетрадиційне мислення педагог. Свій багатогранний науковий і життєвий досвід він щедро передає молоді, плідно працює з аспірантами.

– Іване Івановичу, а де Ви розпочали трудовий шлях?

– Після Зіньківського бухгалтерського технікуму впродовж року я працював інструктором-бухгалтером Дубровицького районного відділу сільського господарства у Рівненській області. Приємно згадати, що 2005 року селище святкувало 1000-літній ювілей, на який мене було запрошено. Згодом був переведений на роботу старшого інструктора-бухгалтера Великомостівської МТС (машинно-тракторної станції) на Львівщині. Там мені як молодому спеціалісту надали 2-кімнатну квартиру.

Проходити армійську службу довелося аж у Приморському краї. Після демобілізації вступив на економічний факультет Львівського сільськогосподарського інституту (нині – Львівський державний національний аграрний університет), закінчив його 1961 року за спеціальністю «Економіка та організація сільського господарства», здобув кваліфікацію «Вчений агроном-економіст».

Потім працював агрономом-економістом міжобласного Тресту радгоспів і старшим економістом Кам’янець-Подільського територіального виробничо-колгоспно-радгоспного управління.

– Чи одразу захопилися науковою діяльністю?

– Насправді, я про це ніколи не мріяв. Та одного разу, після виступу на семінарі щодо формування й оплати праці в сільському господарстві в с.Гуменці, до мене підійшов проректор Кам’янець-Подільського сільгоспінституту Олександр Здоровцов. Попросив мій письмовий виступ та запропонував вступити до аспірантури. Так я став його першим аспірантом, а згодом і докторантом. Щодо наукових досягнень, то я опублікував понад 150 наукових праць, в т.ч. 4 монографії.

– Відомо, що Ви були одним із фундаторів економічного факультету, його першим деканом. Як відбувалось його формування?

– 1972 року при агрономічному факультеті Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту відкрили економічне відділення та здійснили набір студентів на перший курс двох груп у кількості 50 чоловік за спеціальностями «Економіка та організація сільського господарства» і «Бухгалтерський облік». Я очолював новостворене економічне відділення, а пізніше на його базі – економічний факультет. Він одразу набув популярності – були великі конкурси при вступі на навчання. Тривалий час я керував кафедрою економіки та соціально-трудових відносин, на якій працюю і досі.

– Що Ви, Іване Івановичу, можете сказати про колишніх студентів і підготовку Вами наукових кадрів?

– О-о-о, їх у мене було чимало! Нині працюють у різних галузях господарства. Серед них Герой України Іван Гута; заслужені працівники різних галузей господарства: Микола Попан, Ярослав Квасниця та інші; керівники підприємств, відповідальні державні працівники: Сергій Бондар – колишній головний бухгалтер Верховної Ради України, Володимир Гаврилюк – генерал-майор, колишній начальник управління МВС України в Хмельницькій області, Марія Грига – головний бухгалтер «Укргазвидобування», Микола Пилипенко – полковник Збройних сил РФ. Багато інших колишніх студентів є головами райдержадміністрацій різних регіонів, головними бухгалтерами підприємств. Також мої аспіранти стали кандидатами наук, цього навчального року їх аж четверо. Тепер здійснюю керівництво підготовкою кандидатських дисертацій 10-ма аспірантами. Вважаю, що створив наукову школу.

– Якими Ви бачите подальші шляхи розвитку сільського господарства та АПК в цілому?

– Один із шляхів вбачаю в розвитку фермерського господарства, яке має стати одним із способів сімейного ведення господарства. Саме фермерство в майбутньому буде все відчутніше впливати на ринок аграрної продукції та розвиток сільських територій.

У зв’язку із скороченням сільського населення, погіршенням демографічної ситуації в селі, сьогодні також конче потрібна подальша механізація сільського господарства.

Найважливішу роль відіграє надання стартової допомоги сільським підприємцям, включаючи гарантії новоствореним господарствам, а також підтримка формування виробничої інфраструктури. Реалізація цього дозволить забезпечити доступним житлом молодих фахівців у селі, створить умови для формування ефективного кадрового потенціалу АПК.

Безумовно, ситуація в українському селі непроста – поки що досягнуто деякої стабілізації та організації виробництва, відбулися певні структурування й формування продуктивних сил галузі. Проте належить запобігти розвитку небажаних процесів, що можуть негативно позначитися на сільських родинах. Вважаю, що потрібно стимулювати процеси розвитку форм господарювання в селі таким чином, аби могла ефективно функціонувати кожна структурна ланка, починаючи від фермерства і закінчуючи великими об’єднаннями на зразок сільськогосподарського підприємства «Нібулон». Лише в такому природному розвитку процесів у селі може сформуватися його стабільна ефективна основа, діючий капітал – підприємства, трудові ресурси.

При формуванні стратегії розвитку сільського господарства не зайвим буде врахувати досвід провідних країн світу.

Ірина ІЛЬНИЦЬКА.