БАНКІВСЬКІ ТАЄМНИЦІ У СУПРОВОДІ САКСОФОНА
Непублічний, лаконічний і при цьому успішний Олег РОЩУПКІН про себе розповідає досить коротко: «Народився я на початку другої половини минулого століття – 11 листопада 1962 року в місті Кам’янці-Подільському.
Мати – вчителька, а батько – робітник механізаторського профілю. Після навчання в ЗОШ №15 була служба в армії, а потім – робота в банківській сфері».
Кам’янчани знають Олега Борисовича як колишнього працівника банку «Укра¬їна», а сьогодні – як начальника Кам’янець-Подільського відділення Хмельницької філії Державного експортно-імпортного банку України. І більше жодних деталей. Дізнатися трохи більше про цікаві життєві моменти, історію кар’єрного росту та життєву позицію Олега Рощупкіна ми спробували на¬передодні його 50-річного ювілею.
НА СТАРТІ – ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ ТА КРИМІНАЛІСТИКА
– Олеже Борисовичу, з чого потрібно стартувати, щоб фінішувати в кріс¬-
лі начальника відділення провідного держ¬банку?
– Почалось усе ще з вишу – юридичного факультету Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка. Сьогодні цікаво згадати одного з моїх ви¬кладачів. Ним був усім відомий Леонід Черновецький. Тоді він не справляв особливого враження – не набагато старший від нас науковий співробітник кафедри криміналістики, який проводив практичні заняття в нашій групі. А потім дивлюсь – Льоня, точніше Леонід Михайлович, так от піднявся. Незвично було бачити його через стільки років не за університетською кафедрою, а на політичній трибуні.
А кар’єра моя розпочалася з іспиту наприкінці третього курсу. Серед студентів ходила байка: хто здасть фінансове право у відомого професора Лідії Воронової, може вважати себе юристом. Складали його в дуже суворих умовах. Однак зі мною вийшла досить анекдотична ситуація. Я ніяк не міг розв’язати практичного завдання білета, але пішов відповідати разом зі зразковим студентом Литвином (не тим, що у Верховній Раді), і Лідія Костянтинівна переплутала наші заліковки. Так я, можна сказати, «автоматом» отримав «відмінно». І хоч потім однаково довелось відповідати, але наперед поставлену оцінку таки відстояв. Якби мені тоді хтось сказав, що все життя працюватиму в галузі фінансового права, я б щиро сміявся й нізащо б не повірив.
Трудова діяльність почалась із декількох підприємств господарської сфери. Наприкінці 1993 року в банках почали формуватися юридичні служби, чого раніше не було. Так я потрапив до банку «Україна» й під керівництвом відомої в місті Євгенії Новосельської пропрацював майже 6 років. 1999 року в «України» почались проблеми, що призвели до її ліквідації. Але на той момент я з частиною колективу перейшов працювати в Державний експортно-імпортний банк. Ми, власне, й були ініціаторами відкриття відділення Укрексімбанку в нашому місті. Так от з нашої легкої руки воно діє уже 12 років за своєю незмінною адресою на вул.Данила Галицького.
Спочатку я обіймав посаду юриста, що мене цілком влаштовувало. Але 2007 року тодішній керівник відділення банку Юрій Нестерук через сімейні обставини переїхав до Хмельницького. Мою кандидатуру на заміщення посади запропонувала Тетяна Лундишева, керівник нашої філії. Не скажу, що я був у захваті від такої пропозиції, але так вийшло, і нічого змінити не міг.
– Не шкодуєте, що так склалися обставини?
– Я на це дивлюсь по-філософськи. Шкодувати не треба ні за чим, оскільки все складається так, як має складатись. Нехай це звучить трохи фаталістично, але про таке говорить мені піввіковий досвід ще з початку другої половини минулого століття (сміється).
УКРАЇНСЬКІ БАНКИ ПОЧИНАЄ ЛИХОМАНИТИ
– Олеже Борисовичу, чим має керуватися людина при виборі банку?
– Як на мене, в першу чергу потрібно зважати на державні гарантії, коло власників і репутацію банку. Показовими в цьому плані є 2008-2009 роки, тобто період останньої кризи. Надійність визначається й рівнем відсоткових ставок. Сьогодні на власному гіркому досвіді дуже багато людей зрозуміли, що захмарні відсотки нічого доброго врешті не приносять. Стриманий рівень відсоткових ставок – показник того, що в банку все нормально. Я це називаю температурою банку. Чим вищі відсотки, тим вища в нього температура. Наразі всі банки на стадії підвищення температури, в тому числі й наш.
– То як сильно температурить Укрексімбанк сьогодні?
– Максимальна температура за депозитами нині – 21%. Я вважаю, що для нас це досить висока відсоткова ставка, але вона поширюється лише на традиційний різдвяний вклад. А загалом відсотки знаходяться на рівні 17-19. У людини є вибір: можна ризикувати і вкладати гроші під набагато вищий відсоток, але в результаті не отримати ні доходу, ні вкладених гро¬шей. Адже обстановка і на світових, і на українському ринках вельми напружена.
– А як Ви ставитесь до обговорюваної нині ідеї оподаткування депозитів?
– В принципі, оподаткування будь-якого доходу – це світова практика всіх ци¬вілізованих країн. Але я ще раз підкреслю – цивілізованих! В Україні цей крок передчасний. У перспективі це питання має бути вирішене, але в більш спокійній обстановці та за єдиної умови – платити повинні всі. Хоча ця проблема досить багатогранна. Адже коли депозити оподатковуватимуться, вони будуть поставлені на облік, а це далеко не всіх влаштовує. Якщо зніматимуться відсотки, то треба буде проконтролювати, з якої суми, що може викликати багато зайвих запитань. Адже нині ця інформація – банківська таємниця, і ми суворо за цим слідкуємо. Контролюють засекреченість персональних даних і служба безпеки банку, і юристи, і керівники на місцях. За запитами податкової чи міліції інформація не надається, вона закрита й охороняється законом. Винятком є лише спеціальне рішення суду.
У ЧИЇХ ЗАСІКАХ ШУКАТИ ДОЛАРИ?
– Прокоментуйте, будь ласка, сьогоднішню ситуацію з доларом. У всіх банках ця валюта стала дефіцитом. У чому причина?
– Ні для кого не секрет, що купівля-продаж валют є однією зі статей доходів банку. І я ніколи не приховував, що суть цього процесу – древнє лихварство, основною метою якого є отримання маржі. Тобто, придбавши в населення валюту за меншою вартістю, ми продаємо її іншим дорожче, отримуючи прибуток. Цей процес є взаємопов’язаним: що нам принесли, те ми й перепродали.
Але яка ситуація сьогодні? А все дуже просто: ми бачимо лише попит, пропозиції немає. Люди хотіли б тільки купувати долари, а віддавати їх не поспішають. Саме це і є причиною певного стримування валютних операцій. У вашій же газеті я прочитав анекдот про три стадії відсутності грошей в українського громадянина: 1) немає грошей; 2) немає грошей зовсім; 3) пора міняти долари. Тому поки не настане ота третя стадія і не буде взаємозв’язку купівлі-продажу, ситуація не стабілізується.
– Олеже Борисовичу, давайте відволічемось від роботи й повернемось до особистого. Розкажіть про Вашу сім’ю, дружину, дітей, хобі.
– Знаєте, до публічності я ставлюсь дуже обережно. Все, що можу сказати, – одружений, дружина працює в ЗОШ №5 вчителем української мови та літератури. Маємо одну доньку, яка закінчила факультет психології нашого К-ПНУ ім.І.Огієнка. Маємо й онучка Богдана.
Хобі теж відноситься до засекреченої категорії. Але Вам я її привідкрию. Люблю спорт і музику. Раніше серйозно займався боксом і боротьбою, а тепер лише підтримую форму. А ще граю на саксофоні, але тільки вдома, у колі близьких і рідних.