ВІДДАЮ ПЕРЕВАГУ ЛЮДЯМ, ЯКІ ЩОСЬ РОБЛЯТЬ ДЛЯ МІСТА

Нагодою для спілкування з міським головою Михайлом СІМАШКЕВИЧЕМ стала доволі скромна дата – два роки перебування на посаді міського голови. Що думає перша особа міста про його життя, про себе як політика, про свою команду, успіхи та невдачі – в ексклюзивному інтерв’ю для «ПОДОЛЯНИНА».

– Михайле Євстафійовичу, з понеділка розпочнеться третій рік Вашого перебування на посаді міського голови. То Вам сподобалось бути мером?

– Запитання десь риторичне, адже громада мене обрала на цю посаду, тому не годиться думати про те, подобається бути мером чи ні. На керівних посадах у державних службах я пропрацював не один рік, але відверто і щиро можу сказати, що найважча робота, яка була в моєму житті, – це на посаді міського голови. Адже ти відповідаєш не тільки за себе, за свою сім’ю чи невеличкий колектив – ти несеш відповідальність за все місто, за його життєдіяльність, імідж.

– Чим Ви пишаєтесь за два роки роботи, а про що хотіли б забути?

– Пишаюся тим, що протягом цих двох років при такому скрутному фінансовому становищі в країні, коли всі міста пригальмували розвиток інфраструктури тощо, вдалося залучити до співпраці наших під¬приємців, меценатів. Попри всі труднощі багато людей надавали фінансову підтримку всім проектам, котрі сприяють розвитку нашого міста. Це відобразилося і на Лебединому озері, і на тротуарах, і на роботах у міському парку, і на інших проектах.

А забути хотілось би про даремно витрачені зусилля на спілкування з людьми, котрі нічого не роблять для нашого міста, а тільки безпідставно все критикують. Я – така людина, котра швидко забуває погане, ось і це сподіваюсь забути.

– То за що Вас найбільше критикують?

– Як не парадоксально, найбільше дістається за те, що зроблено. Якщо Лебедине озеро – то янголята не такі, якщо зроблена доріжка – то неправильно вибраний колір, якщо утеплений будинок – то чому одна стіна, а не всі.

Я дуже розраховував на те, що за допомогою абонентської скриньки для міського голови, котру роз¬міщено на першому поверсі міськвиконкому, ми зможемо отримувати якісь пропозиції від громади. На жаль, вона звелася до анонімних скарг на все і всіх, проте надії на покращення зворотного зв’язку я не втрачаю.

Взагалі вдячний людям, які висловлюють зауваження в очі, а не поза них. Сам так роблю і поважаю відвертість інших.

– А за що хвалять?

– Люди похилого віку, та й не тільки, хвалять за комунальні автобуси, молодь – за спортивний майданчик у парку, за його розчищення тощо. Ну, в місті ніби не прийнято приходити і хвалити мера чи його команду, а ось коли я зустрічаюсь із колегами з Асоціації міст України, то вони з інтересом розпитують про зміни, дають їм позитивні оцінки. Всіх цікавить, як ми освоювали кошти Світового банку. До речі, на сьогодні міжвідомча комісія поки що тільки в нас при¬йняла звіт про використання коштів і затвердила його. Цікавить колег, як вдається залучати спонсорські кошти тощо.

Хоча сторонньої похвали як такої, в принципі,

не потребую: для мене найкращий критерій оцінки своїх дій – моя совість. І повірте, що я хочу спати спокійно.

– У Вашій команді за два роки не виявилось людини, яка, так би мовити, випадає з ансамблю?

– За два роки колектив сформувався. Можливо, не так, як би нам хотілося, бо кожна людина має недоліки, в тому числі і я. Довго притиралися, але, думаю, на сьогодні команда є, і вона життєздатна.

Плануємо певні кадрові перестановки, проте це не стосується заступників. Є при владі люди, котрі багато років працюють, але не виконують своїх обов’язків належним чином. Цього бути не повинно.

– Минулого року в інтерв’ю «ПОДОЛЯНИНУ» Ви сказали, що наступний рік стане роком старих мікрорайонів. Як впоралися з обіцянкою?

– Працюємо над цим. Усім відома проблема з опаленням селища цукрозаводу.

Перше, що ми зробили, – замінили 2,5 кілометра теплотраси. Через технічні особливості та витратність ТЕЦ запускають останньою, відповідно останнім доходило тепло до мешканців селища. Виділили 150 тис.грн. з міського бюджету, щоб побудувати там окрему котельню і не залежати від ТЕЦ.

Також облаштовано частину пішохідної доріжки на вул.Фрунзе.

Нещодавно в Старому місті було каналізовано вулицю Вірменську. Люди щиро дякували, адже думали, що приречені на зручності в дворі. Відновлено в бруківці провулок, що веде до історичного факультету, працюємо над ремонтом вулиці Зарванської, яка буде пішохідною.

Щодо Черемушок, то там відкрито амбулаторію сімейної медицини, в будинках почали промивати внутрішні мережі теплопостачання. Наступного року цей мікрорайон підлягає першочерговому ремонту внутрішньобудинкових проїздів.

– Над яким стратегічним питанням сьогодні працює мер?

– Усі стратегічні питання пов’язані з «Міськтепловод¬енергією». Незважаючи на те, що протягом цих двох років у модернізацію підприємства та мереж було вкладено близько 70 млн.грн., цього недостатньо, щоб відновити повну потужність підприємства. Все гостріше постає питання доцільності існування ТЕЦ. Плани 30-річної давнини передбачали, що Кам’янець до 2015 року буде мати 250 тисяч населення, але цього не сталося. І такий гігант, як ТЕЦ, сьогодні тільки виснажує місто, тому, я думаю, за 2-3 роки ми зможемо побудувати близько 5 котелень і закрити ТЕЦ. Звичайно, що без фінансової підтримки держави цього не зробити, і ми вже ведемо переговори з профільними міністерствами.

Найбільша проблема для міста – це наповнення бюджету. Річний бюджет Кам’янця складає близько 300 млн.грн., але ми заробляємо тільки 72 млн.грн. з них, решта – державні дотації. В 2000-х роках був період, коли бю¬джет розвитку складав від 14 до 32 мільйонів. Цього року нам вдалося поповнити бю¬¬-

джет розвитку за рахунок приватизації тільки на

1 млн. 100 тис.грн., а всі міські проекти фінансуються з бюджету розвитку.

– Скільки своїх обіцянок щодо Кам’янця виконав Президент?

– З чотирьох основних позицій доручень Президента, підписаних ним після візиту до Кам’янця в жовтні минулого року, зрушення є щодо двох. Частково ви¬ділені кошти на реставрацію аварійного будинку на Нігинському шосе, 1а – надійшов 1 млн.грн. із дев’яти, також ми отримали 2 млн.грн. з обіцяних 3,5 млн.грн. на реконструкцію Нової Західної башти. Питання фінансування ремонту МБК і Будинку правосуддя поки що відкрите. Проте ми зустрічалися з людиною з Адмі¬ністрації Президента, яка курирує Кам’янець і вже підготувала листа щодо невиконання доручення Президента. Сподіваємось, наступного року гроші до Кам’янця таки надійдуть.

– Ви відбулися як політик?

– Хоча мені політика й не до душі, усвідомлюю, що нею займатися таки необхідно, але не політизуватися і не займатися політиканством. Для мене політика – це злагодженість роботи різних політичних сил. Мрію, щоб у нашому місті була одна об’єднана позиція – працювати для міста.

Звичайно, як політику, мені ще варто вчитись. Проте, як відомо, в політиці потрібно бути трохи інтриганом, а в мене це не виходить. Завжди опираюся на факти і реагую за фактом, а з політичними маніпуляціями виходить не дуже.

– Яку оцінку своїй діяльності за два роки Ви б поставили за 12-бальною шкалою?

– Я б краще оцінював не як у школі, а як в університеті. І обрав би оцінку «добре»…

Можу обгрунтувати. Коли порівнювати, що відбулося з містами України, де населення складає від 50 тисяч і більше, то в Кам’янці-Подільському найбільше позитивних змін у соціальній сфері, комунальному господарстві тощо. І саме до нас постійно їздять пере¬ймати досвід делегації з інших міст, зокрема, Бердянська, Вознесенська, Слов’янська. Ось нещодавно приїжджали кримчани – обмінюватись досвідом у галузі туризму.

– Вибори до Верховної Ради України засвідчили, що більшість кам’янчан підтримує опозиційні сили, а Ви в своєму коментарі після виборів зазначили, що голосували за Партію регіонів. Михайле Євстафійовичу, не боїтеся, що це стане перешкодою у боротьбі за крісло мера через 3 роки?

– Вважаю, що міський голова має бути менш залежний від політики. У коментарі мав на увазі, що будь-якій політичній силі потрібен час, аби проявити свої можливості. А взагалі-то віддаю перевагу тим людям, котрі щось роблять для Кам’янця. Щодо Вашого запитання, то думаю не стільки про те, що робитиму через три роки, а що маю ще зробити за ці три роки.