У ШИРОКОЇ ДУШІ – МОЖЛИВОСТІ НЕ ОБМЕЖЕНІ
Кожному з нас не завадило б повчитися в нього жити. Незважаючи на обмежені фізичні можливості й будь-які труднощі, він уміє бути щасливим і робити щасливими інших.
І це найбільше досягнення кам’янчанина Нікіти РЕЙДИ – талановитого фотографа і відданого своїй справі волонтера, котрий радіє, ризикує, творить, кохає і має жагу до життя.
«СЛОВО «ШАНС» ЧОМУСЬ КРУТИЛОСЯ В МОЇЙ ГОЛОВІ ЩЕ З ДИТИНСТВА.
НАСПРАВДІ, ЦЕ ДУЖЕ ХОРОШЕ І СИЛЬНЕ СЛОВО»
Уже шість років Нікіта Рейда займається благодійністю. Довкола цієї справи об’єднав друзів, знайомих і усіх небайдужих.
– Якось напередодні Дня Святого Миколая ми з друзями ви¬рішили купити солодощів та піти в дитячий садок №17, що в Старому місті, провідати дітей, обділених батьківським теплом. Потім почали регулярно до них приходити, діти стали нашими друзями. Пам’ятаю перші візити. То був жах. Ми бачили їхні проблеми: десь із вікон дує, десь підлога погана, а хтось із малюків, вибачте, і в мокрих колготках ходив… Власними силами ми намагалися їх підтримати – забирали в цирк, катали на конях. 2008 року провели благодійну виставку, а на зібрані кошти встановили вікна в одному садочку, через деякий час замінили підлогу в іншому. А одного разу, в день народження, я не хотів ні бенкетів, ні свята – набрав подарунків і пішов до дітей-сиріт у гості. Якби в мене була можливість вільного пересування, то я б ще частіше там бував.
Згодом Нікіта разом із друзями вирішили, що треба розвиватися в цьому плані. Тому заре¬єстрували Кам’янець-Поділь¬ський благодійний фонд «ШАНС».
– Такий-от шанс дається не тільки дітям, але й собі. Адже ти не сидиш на місці, а розвиваєшся, дивлячись трохи далі від свого носа. Десь є ще більші проблеми, ніж у тебе. І не все так весело, як інколи здається, – хтось їздить на «Бентлі», а хтось ходить у мокрих штанцях…
Як каже Нікіта, людям неможливо нав’язати благодійність. У когось є бажання цим займатися, а в когось воно просто від¬сутнє.
– Я особисто розніс 350 за¬прошень на презентацію фонду, хоча зал вміщував 100 людей. А прийшли тільки 37(!). Та я впевнений, що це саме ті, кому воно насправді потрібно.
Переважно «Шанс» опікується трьома дитячими закладами – дитсадком №17 «Світлячок» у Старому місті, ДНЗ №3 «Теремок» на Руських фільварках і обласним дитячим протитуберкульозним санаторієм на вул.Сіцінського. Чому саме садочки? Якось Нікіта вирішив: якщо дітям у такому віці вселити думку про те, що в них усе буде добре, то вони зрозуміють, що не залишені всім світом.
– Мені порадили встановити скриньки в аптеках міста для збирання коштів. Тоді кам’янчани й дізналися про те, що є такий фонд. Я, до речі, часто виставляю на сайтах і в соцмережах фото, щоб люди долучалися і бачили – ось вони, ті дві гривні, кинуті в скриньку. Ось вони – ці усмішки та щасливі очі дітей…
Та були й прикрі випадки, коли ці скриньки хтось просто викрав. Я прийшов, щоб забрати зібрані кошти – а скриньки немає. Наїв¬ний – подумав, що аптекарі за¬брали, бо вона заповнилася…
«ЗАЙМАТИСЯ БЛАГОДІЙНІСТЮ – НЕ Є ЧИМОСЬ НАДПРИРОДНИМ.
ЦЕ ТЕ, ЩО МОЖЕ РОБИТИ КОЖЕН!»
Два роки тому Нікіта Рейда спробував організувати новорічну акцію – опублікував в Інтернеті список подарунків, про які діти садка №3 написали в персональних листах до Діда Мороза. Охочі могли «забронювати» щось зі списку, щоб придбати для когось із дітей. І справді – 40 Санта Клаусів таки знайшлося. Таку акцію Нікіта проведе й цього року. Юнак зумів налагодити зв’язки з людьми, які можуть бути благодійниками для дітей-сиріт і хворих малюків.
– До фонду звертаються батьки з проханням допомогти зібрати кошти на лікування їхньої дитини. Цього літа за кошти фонду відправили дівчинку, хвору на ДЦП, в Трускавець на лікування. Збирали гроші й для хлопчика Назара, в якого аутизм і який потребував серйозного лікування. Це те, що справді важливо! Можливо, комусь спаде на думку до нас приєднатися…
«ЕСЛИ К ДВЕРЯМ НЕ ПОДХОДЯТ КЛЮЧИ – ВЫШИБИ ДВЕРИ ПЛЕЧОМ!»
Хочеш бути щасливим – поводь себе як щасливчик, хочеш жити в цьому світі – живи і радій, а не ходи з кислим обличчям! Ці слова цілком описують життєву позицію Нікіти Рейди. Не чула від нього нарікань на обставини чи життя. Всі розмови – про майбутні плани, нові перспективи і неймовірні звершення.
– Один з моїх друзів, котрий служив у повітряно-десантних військах, якось під впливом вражень від стрибка з парашутом сказав: «Нікіто, ти повинен це спробувати!». Чесно кажучи, я над цим задумувався раніше, але не дуже уявляв технічний бік такого наміру. Однак знайшов інформацію, що люди з обмеженими фізичними можливостями цілком можуть це зробити. Є така практика. Я обдзвонював парашутні клуби України, та всі відмовляли. А я думав: «Нічого! Буду дзвонити ще. Як там Цой казав: «Если к дверям не подходят ключи – вышиби двери плечом!». І я таки почув заповітне: «Приїжджай, розберемося». Нікому не сказавши про задумане, я на свій день народження поїхав до Києва, нібито просто на вихідні до друзів. Стрибав за 40 км від Києва, на дропзоні «Бородянка». Насправді страху не було. Стрибок – це драйв, адреналін.
Стрибав із парашутом Нікіта двічі. Як і двічі занурювався з аквалангом. Хлопець працює в студії веб-дизайну. Обожнює коней і захоплюється рукопашним боєм, хоча останнім часом цим займається рідше. Але не планує зупинятися на досягнутому. А кохана дівчина Іванка в усьому його підтримує.
«…ВИРІШИВ ТРОХИ ВІДВОЛІКТИСЯ ВІД ФОТОСЕСІЇ.
ВІДВЕРНУВСЯ – А ТАМ ТАКЕ НЕБО!»
Серйозно захопився фотографією Нікіта 2009 року. І став майстром своєї справи. Любить фотографувати глухі вулички нашого міста, а ще більше – дітей.
– Я знімав приміщення для фотостудії, але потім з орендою стало трохи важко, тому тепер фотографую вдома. Всі останні фото зняті ось тут – на трьох метрах площі, де я спеціально підлаштував освітлення.
Вже 6 років знімаю однією фотокамерою, яку просто обожнюю. Мені часом кажуть: «Як ти знімаєш цим старим мотлохом?». А от я просто не сприймаю цих балачок. Основні дві світлини, з яких впізнають моє авторство, зроблені випадково – коли я фотографував двох дівчат у Старому місті. Вирішив відпочити, відвернувся – а там таке небо…
«А ВИХОВАЛИ МЕНЕ БАТЬКИ, МУЗИКА ВИСОЦЬКОГО ТА ХОРОШЕ КІНО»
По-іншому жити Нікіта не вміє – без гарних справ, без жаги до відчайдушних ризикованих вчин¬ків, без фотомистецтва чи найкращих друзів, які по житті – завжди пліч-о-пліч.
– Я Нікіту знаю близько 10-ти років, – каже найкращий його друг Арсен ДАНІЛЕНКО. – За цей час він для мене став дуже важливою людиною, бо, без перебільшення, дуже вплинув на розвиток моєї особистості, за що я йому надзвичайно вдячний. Нікіта втілює в життя принципи: радіти життю вже сьогодні, ніколи не скаржитися, не пліткувати про людей, намагатися робити добро. Серед маси людей є одиниці, які впливають якщо не на хід історії, то хоча б на життя інших людей. Нікіта – саме такий…