БАЛАНСУЮЧИ МІЖ СПРАВЕДЛИВІСТЮ ТА ЗАКОННІСТЮ
Ті, кого зазвичай називають підлеглими Феміди, компань¬йонами справедливості, вершителями людських доль, рідко афішують деталі своєї роботи. Доленосні судові рішення, як правило, приймаються за зачиненими дверима й ховаються за таємницею слідства. Але напередодні професійного свята працівників суду хотілось би перетнути лінію відчуженості між нашим суспільством і правовою системою й побачити на власні очі, як живеться й працюється кам’янецьким законознавцям.
КОШТІВ НЕ ВИСТАЧАЄ, ТА НА РОБОТУ ЦЕ НЕ ВПЛИВАЄ
Непримітне приміщення на вул.Шевченка, 29 із помітною табличкою перед входом «Кам’янець-Подільський міськрайонний суд» давно стало традиційним місцем для з’ясування стосунків між позивачем та відпові¬дачем. Працюють тут 76 людей. 16 із них – професійні судді, котрі щодня зіштовхуються з людськими проблемами та суперечками. А таких за рік накопичується чимало – близько
500-700 кримінальних справ,
5-7 тис. цивільних і приблизно
5 тис. справ, які випливають з кодексу України про адміністративні правопорушення. Середньомісячне навантаження на одного суддю складає 38 справ.
І хоч на плечі працівників суду роботи покладено досить, та тішить те, що якість її виконання цілком задовольняє більшість кам’янчан. Про це свідчить опитування, проведене в червні-липні цього року ГО «Подільська правозахисна фундація», за результатами якого 74,2% респондентів оцінили якість роботи
Кам’янець-Подільського міськ¬районного суду позитивно. Як вдалося місцевим судочинцям завоювати головний трофей – довіру кам’янчан – хочемо дізнатись у голови Кам’янець-Поділь¬ського міськрайонного суду Романа САВЧУКА.
Проходимо вузькими, темними коридорами, оминаємо тісну судову залу й піднімаємось старими сходами на другий поверх. Нарешті, діставшись до дверей кабінету головного судді, в голові вимальовується дещо інше запитання: як така важлива інстанція може поміщатись у такій тисняві зі старими та незручними меблями й задовольнятись мінімальним матеріально-технічним станом?
– Проблема приміщення суду зовсім не нова і стосується не лише працівників судового апарату, а й місцевих жителів, – каже Роман Іванович. – Для нас дуже важливо, щоб люди в належних, комфортних умовах могли очікувати розгляду своєї справи. Ще з 1992 року зводиться нова будівля правосуддя, однак якихось зрушень останнім часом не видно. На жаль, цього року ми не отримали жодної копійки на завершення цього проекту. Хоча зі свого боку зробили все можливе: повністю відновили проектно-технічну документацію, провели її державну експертизу – і вже сьогодні готові до отримання й освоєння будь-яких коштів, які будуть нам виділятися. Я дуже сподіваюся, що наступного 2013 року ми зрушимо з місця цю проблему. Адже є доручення Президента, датоване ще 13 жовтня 2011 року, який доручив Кабінету Міністрів і Хмельницькій облдержадміністрації віднайти кошти для завершення цього будівництва.
– А чи вистачає фінансування на облаштування залу судових засідань огорожами із оргскла та проведення судових слухань у режимі відеоконференцій, як того вимагає чинне законодавство?
– Справді, новий кримінально-процесуальний кодекс передбачає дистанційний розгляд справи, тобто навіть за відсутності тієї чи іншої особи її можна буде опитати за допомогою відеоконференц-зв’язку, не затримуючи і не переносячи судового слухання та не позбавляючи нікого із його учасників своїх процесуальних прав. Сьогодні ми вже отримали монітори та інше технічне обладнання. Щоправда, воно ще не змонтоване та не введене в дію, але сподіваємося, що це станеться найближчим часом. А от на огорожі з оргскла коштів поки що не виділено.
ЯК ФОРМУЄТЬСЯ СУДОВИЙ ВИРОК?
– Але ж, окрім зовнішніх змін, у роботі суду відбулись і внутрішні?
– Так, судовий процес дещо змінився. Раніше до суду надходила кримінальна справа, яку розслідували в міліції, прокурор її затверджував, там уже були зібрані докази, на яких грунтувалося обвинувачення певної особи. Тепер же судді отримують лише обвинувальний акт і реєстр матеріалів, які є в провадженні того органу, що проводив досудове слідство, та підтвердження того, що обвинувальний акт був вручений обвинуваченому. Надання суду інших документів до початку судового розгляду справи забороняється. Лише починаючи з підготовчого судового засідання, обидві сторони (обвинувачення – прокурор і слідчий, захист – обвинувачений і його адвокат) можуть подавати ті чи інші докази та аргументи на підтвердження своєї правоти. Саме вони будуть згодом досліджуватися безпосередньо в залі суду. І лише свідченням, даним безпосередньо в судовій залі, суддя може дати оцінку при постановленні вироку.
– Як Ви оцінюєте заборону повернення справи на дорозслідування?
– Справу неможливо повернути на додаткове розслідування лише на стадії судового розгляду. Однак на підготовчому судовому засіданні ми можемо повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він або ж клопотання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру не відповідають вимогам нового КПК. А от під час розгляду справи суддя вже має лише прийняти одне із рішень – виправдати або засудити. Тобто, вирок тепер залежатиме лише від того, які будуть зібрані докази.
– А від чого залежить оперативність розгляду справи і на скільки довго його можна за¬тягувати?
– Є таке поняття, як розумні строки розгляду справи. Але чіткого обмеження в часі, мовляв, справа має бути розглянута за тиждень чи два, немає. Все залежить від обсягу обвинувачення, кількості осіб, які беруть участь у справі, від їх місцезнаходження та інших об’єктивних чинників, що впливають на розгляд справи. Якщо справа нескладна, то розумні строки, як на мене, не повинні перевищувати двох судових засідань, проведених впродовж місяця. А коли в ній є багато обвинувачених, велика кількість потерпілих, свідків, які проживають не в одному місці, то складність полягає і в тому, щоб зуміти зібрати всіх учасників процесу, явка яких є обов’язковою, в одній судовій залі і розпочати саму процедуру розгляду. Але і тут законодавець має дбати про те, щоб ці строки були якнайменшими.
– Сьогодні досить дискусійним є обговорення новоствореного суду присяжних. Як Ви вважаєте, чи можуть люди, кот¬рі не мають юридичної освіти, вирішувати долю довічника?
– Суд присяжних у Росії діє з 1994 року. За цей час там прийшли до висновку, що більше як 50% вироків, які виносить суд присяжних, є незаконними. Я не хочу бути категоричним, але моя думка така: селянин повинен турбуватися про землю, робітник – про те, як йому виготовити ту чи іншу деталь на заводі, економіст має вміти прогнозувати курс підприємства, бухгалтер – нараховувати заробітну плату, а судовими справами має займатися виключно юрист. Тим паче, коли мова йде про довічне ув’язнення, а, як ми знаємо, суд присяжних призначається лише в такому разі.
– Романе Івановичу, то за якою схемою – новою чи старою – суддям працюється краще?
– Давати оцінку новому КПК я поки що не можу, оскільки ми ще жодної справи за ним не розглянули. На сьогодні до нас надійшло лише 3 обвинувальні акти, суддя вже призначив підготовчі судові засідання, але процедури як такої ми ще не почали. Випробування на якість зробить лише час і прагнення пра¬цівників суду до вдосконалення.
Нам же залишається побажати всім арбітрам житейських поєдинків мудрості, виваженості та наснаги для розбудови й утвердження судової системи нового зразка, а також міцного здоров’я, спокою, злагоди та розуміння в їхніх родинах.