СИВОЧОЛИЙ ЗАВОД ІЗ МЕТАЛЕВИМ СЕРЦЕМ

80 років тому в Кам’янці-Подільському з’явилося підприємство, котре можна назвати комплектувальником автомобілів-велетнів. Бо з самого початку створення автоагрегатний завод ремонтував, а згодом і виготовляв запчастини та комплектуючі до різноманітної сільгосптехніки і великих машин. Цей сивочолий, чи не єдиний у регіоні, завод такого типу працює й сьогодні, переживши і злети, і нелегкі випробування. А за верстатами в цехах стоять майстри своєї справи, котрі рік за роком тримають підприємство на плаву.

90-ТІ НЕ СКОСИЛИ, НА КРАЗИ ПОПИТ ДОДАВ СИЛИ

Нинішній ПАТ «Кам’янець-Подільськавтоагрегат» розпочав своє життя як машинно-тракторна станція. 21 грудня 1932 р. – перший день роботи 32-х її працівників, що займалися капітальним ремонтом двигунів тракторів, комбайнів, радіаторів та інших вузлів сільгосптехніки. В лютому 1947-го МТС переростає в міжрайонну майстерню, а через 11 ро¬ків стає ремонтним заводом. 1959 р. підприємство отримує офіційну назву – «Кам’янець-Подільський завод «Автозапчастина», на якому вже працюють понад 140 осіб під керівництвом Віктора ФРОЛОВА. Саме тоді на заводі, крім власне ремонту, повномасштабними кроками починають виготовляти окремі запчастини до автотранспортних засобів.  

 А вже 1966 р. наказом Міністерства автомобільної промисловості підприємство реорганізовують у «Кам’янець-Подільський автоагрегатний завод» на чолі із директором Ігорем БЕЛІНСЬКИМ. Саме тоді завод робить перші кроки до налагодження співпраці з Кременчуцьким об’єднанням «АвтоКраз». 1976-го завод, очолюваний Йосипом ДОБРОВОЛЬСЬКИМ, входить до складу цього об’єднання. 

Один з найпрогресивніших періодів для заводу припадає на 80-ті роки, коли директором був Анатолій КАРПОВ. На підприємстві працюють 800 робітників, у виробництво запускаються нові лінії. Та 90-ті, що розвалили СРСР, мало не скошують і автоагрегатний завод – безперебійні замовлення зменшуються, а згодом і зникають. 

Найбільш відчутно криза б’є саме з 1996 до 2003 р. Але тодішній директор Анатолій КАРПОВ і головний інженер Володимир КУШПІЛЬ уберігають завод від найгіршого – на відміну від багатьох підприємств міста, його не розпродають частинами. Велика заслуга в цьому й робітників – люди працювали фактично на одному ентузіазмі.

 Поштовх для реінкарнації заводу стався в 2003-2005 рр. – стабілізується економіка в країні, зростає попит на автомобілі, в тому числі й вантажні. І ось нарешті – серйозне замовлення від Міністерства оборони на 2,5 тис. вантажівок, яке отримує 2004 р. Холдингова компанія «АвтоКрАЗ». Інший важливий момент – повернення кваліфікованих кадрів і перехід на відроджений ВАТ «Кам’янець-Подільськавтоагрегат» частини працівників з інших підприємств:  

К-ПЕМЗу, приладобудівного заводу та «Електроприладу». До 2007 р. підприємство очолює Юрій РОЗАНОВ. Після нього директорами стає Василь БОЖУК, а згодом і Сергій БУРИХ.

З 2012 р. завод стає незалежним від ХК «АвтоКрАЗ». Нині ПАТ «Кам’янець-Подільськавтоагрегат» продовжує працювати на чолі з молодим директором Максимом ОСТРОВСЬКИМ.

ЗАВОД ЧЕКАЄ ПРОЕКТІВ – СОЦІАЛЬНИХ І КОМЕРЦІЙНИХ 

Як розповів директор, досі основним замовником заводу залишається ПАТ «АвтоКрАЗ» (Кременчуцький автомобільний завод). Підприємство виробляє запчастини для великовантажних автомобілів (зокрема КрАЗів) та окремі вузли й агрегати. А з 2007 р. – освоїло виробництво нових видів продукції для автобусів ЛАЗ, тролейбусів «Skoda» й автомобілів ГАЗ. Завод має ще один напрям роботи – продає свою продукцію. 

І наразі основний ринок її реалізації – Росія.

 – Максиме Ігоровичу, скільки ж нині людей працює на ПАТ «Кам’янець-Подільськавтоагрегат»? 

 – Через фінансово-економічну кризу з кінця 2008 року зменшилися обсяги виробництва, до 2010 року фактично не було замовлень, підприємство пережило велике скорочення працівників – із 240 залишилося 85.  

 Сьогодні, згідно зі штатним розписом, працює 81 людина. Нам такої кількості достатньо. Щоправда, багато з них – люди старшого віку, котрі на підприємстві по 30-40 років, і хочеться, щоб їм була гідна заміна. 

 До речі, варто згадати людей, які нині займають керівні посади на підприємстві: це головний інженер Володимир КУШПІЛЬ, головний бухгалтер Тамара КОХАН, начальник меха¬носкладального цеху В’ячеслав ПОГРЕБНЯК, голова профкому Анатолій МИШЛЯКОВСЬКИЙ. 

 – А взагалі, чи є в місті фахівці, яких потребують заводи такого типу?  

– На підприємстві, мабуть, як і по всій Україні, – гострий дефіцит саме молодих хороших спеціалістів, як-от токарів, зварників, фрезерувальників, заточувальників, налагоджувальників. На жаль, у молодих людей інші пріоритети – після вишу спеціалісти їдуть за кордон, йдуть працювати у фінансові установи, торговельні мережі тощо, і в останню чергу – на промислові підприємства, тому основним джерелом постачання фахівців залишаються суміжні підприємства міста.  

– Розкажіть, що встигли зробити за 9 місяців керівництва, а що ще в планах директора. 

– Перше – розробили цільову програму, розраховану на 5 років, з модернізації підприємства. За дев’ять місяців зусиллями колективу виконано оптимізацію основних виробничих потужностей, сформовано нові технологічні лінії, придбано сучасне компресорне обладнання, частково виконано підготовку адміністративно-побутового та основного виробничого приміщення. А найголовніше – отримали економічний ефект. 

Також освоїли нову продукцію: підсилювач вимикання зчеплення, складний і універсальний виріб, що застосовується і на КрАЗах, і на імпортних великовантажних автомобілях «Mercedes», «Volvo», «Renault». Це дасть можливість розширити споживчий ринок підприємства та збільшити доходи.  

 Передбачено й розвиток соціальних програм для працівників: налагодити комплекс із харчування та невеликий спорткомплекс на базі підприємства. Крім цього, в планах – і комерційні проекти, що дадуть заводу додатковий прибуток. Скажімо, спорткомплексом користуватимуться не тільки працівники, а й інші мешканці міста. Думали і про облаштування кімнат для проживання, адже поблизу – залізничний вокзал, автостоянка, тому це актуально.   

РУКИ КАМ’ЯНЧАН ПРАЦЮЮТЬ ДЛЯ КрАЗів, ЛАЗів І ГАЗів

А в самому серці підприємства – механоскладальному цеху – неспокійно. Та це гарна ознака, бо гул обладнання і скрегіт металу свідчать про те, що завод не стоїть, і КрАЗи, ЛАЗи та ГАЗи потребують того, над чим трудяться руки його працівників. До речі, не тільки чоловічі – за верстатами працюють і жінки. Зі слів начальника цеху В’ячеслава ПОГРЕБНЯКА, тут працюють майже 50 людей, які виготовляють близько 36 найменувань продукції.

А механік транспортної дільниці Анатолій ПІДРУЧНИЙ, який працює на підприємстві вже 24 роки, показує нещодавно висаджений яблуневий сад на території заводу. 

– Головне – що наш завод зберігся, – каже Анатолій Володимирович. – Я працюю тут з 1984 року, тому добре пам’ятаю важкі 90-ті. Ми мусили шукати іншу роботу. Але потім все одно поверталися сюди.

 Пам’ятаю, підприємство виготовляло предмети широкого вжитку, або, як ми казали, «ширпотреб» для народного господарства: оригінальні підсвічники, возики, відомі як «Кравчучки», спортінвентар. Так у той час робили всі заводи. 

У нас робота не з легких – з металом, емульсією, за металообробними верстатами. Але люди, які тут працюють, люблять свою справу й своє підприємство, тому бачать сенс присвячувати йому життя.