Четвер, 02 Грудня 2021 р.

ЗАЛІЗНИЙ СТЕРЖЕНЬ ШОУ-БІЗНЕСУ

Хто з нас не любить яскравих видовищ, від яких перехоплює дух? Хто не мріяв бодай раз колись опинитися на місці «зірки», до якої прикуті захоплені погляди публіки? І хто з нас бодай на мить замислився про те, що відбувається за лаштунками, хто у прямому сенсі будує із дротів і заліза це диво?

Андрій РАДНЮКНасправді і серед людей, котрі «роблять» шоу (продакшн-менеджерів), теж є свої, так би мовити, «зірки по ту сторону». І одним із таких відомих фахівців є колишній кам’янчанин Андрій Раднюк, котрий (приємно це зазначити) на самому початку своєї стрімкої кар’єри, протягом 2000-2005 рр., писав для «Подолянина» статті про фестивалі «Таврiйськi iгри», «Рок-Екзистенцiя», «Перлини сезону», «Просто рок», «Молодість» тощо, про подробицi творчостi груп «ВВ», «Океан Ельзи», «Плач Єремiї», «ТНМКонго»…

2005 р. він уже став продакшн-менеджером «Євробачення» в Україні, 2007 р. ми робили з Андрієм інтерв’ю як із тур-менеджером знаменитої співачки Руслани. А цієї осені Андрій побив власні рекорди – він став продакшн-менеджером наймасштабнішого в історії України танцювального шоу, що занесене до «Книги рекордів Гіннеса», – «Майданс», тож є нагода зазирнути за лаштунки цього дійства, а також дізнатися про нові проекти нашого колишнього колеги Андрія Раднюка.


– Андрію, твоя професія є рідкісною, тому попрошу для початку пояснити, в чому вона полягає.

– Продакшн-менеджмент – у двох словах, це технічне забезпечення різних великих подій. Це тонни специфічного «заліза», апаратури, сотні кіловат звуку, лебідки, світло тощо. Це фури, літаки, купа спеціалістів різного рівня і різного профілю. Артистів у моїй професії немає. Тобто, зрозуміло, що це все робиться для них, але в моїй діяльності вони не присутні.

– Але артисти тебе наймають для забезпечення своїх концертів?

– Ні, артисти мене найняти не можуть – у них замало грошей на такі проекти. В останні два роки я працюю виключно на замовлення великих корпорацій чи урядів країн. Тобто бюджет тих подій, якими я займаюся, – це «Калемегдан Бєлград», «Євробачення-2011» в Дюссельдорфі, «100 кращих пісень Казахстану» тощо – понад 20 млн. доларів.

– Раніше ти був тур-менеджером Руслани…

– З Русланою я працюю й тепер, організовую час від часу і виступи різних гуртів, але це не порівняти з тими великими проектами.

Продакшн-менеджмент – це наразі вершина моєї кар’єри, це те, до чого я довго йшов. Але починав із адміністративної роботи. Сюди входив і тур-мене¬джмент, і адміністративно-орга¬нізаційна робота, і роутінг. Зрозуміло, що ці навички допомогли мені через роботу з артистами, з концертами сформувати необхідний комплекс базових знань і розвинути специфічні навики, необхідні для роботи продакшн-менеджера. Бо на сьогодні немає жодного навчального закладу, який навчає цій професії. Можна хіба що бути біля цих спеціалістів, дивитися на них і вчитися. Але мені, мабуть, єдиному в Україні, вдалося здобути сертифікат від European Broadcasting Union («Європейська мовна спілка»). 

– Ти їздив на якесь стажування?

– Ні, я працював з ними 2005 року. Моя перша робота на посаді продакшн-менеджера – це «Євробачення-2005» у Києві. Цей сертифікат – перепустка у великі проекти, у тому числі й міжнародні. Власне кажучи, і на «Майданс» мене запросили саме завдяки цьому сертифікату, тому що для телеканалу «Інтер» «Європейська мовна спілка» – це настільки авторитетна організація, що від них вистачило б і простої записки «Ми знаємо Раднюка». Це законодавці телевізійних стандартів і телевізійної моди на планеті Земля.

– А хто до тебе був продакшн-менеджером «Майдансу»?

– На першому і другому «Майдансах» такого не було взагалі. На початку цей проект був надзвичайно масштабним і вражаючим для України, це був глобальний есперимент для всіх, і в першу чергу для телевізійної спільноти України та колишнього СНД. На майдані Незалежності в прямому ефірі синхронно рухаються 500 людей різного віку. Це просто космос!

І що найголовніше – це суто український національний телепродукт. «Х-фактор» чи «Голос країни» – це проекти, запозичені з Британії, а «Майданс» суто наш, його автором є директор групи компаній «Star Media», відомий продюсер Влад Ряшин.

У нас на майдані Незалежності – 22 тонни «заліза», близько 300 кв.м екранів, близько півтисячі фахівців, 12 найбільших підрядників, які обслуговують усе СНД: компанії «Патріот», «Операторські технології», «Біта-мюзик» і так далі. Це все – технічна глиба, яка стоїть на центральному майдані столиці України протягом трьох місяців. Це, відверто кажучи, ненормальна ситуація для будь-якої країни, але на перших двох «Майдансах» її не треба було контролювати, тому що саме явище було настільки масштабним, що це «залізо» як виставили, так більше ніхто не наважувався з цим сперечатися. 

Але на третьому «Майдансі» керівництво каналу та їхній генеральний підрядник «Стар-медіа» вже чітко знали, що не пройде все гладко. І оце «негладко» – слово, що не передає всього жаху ситуації.

Поясню на прикладі. У нас відбулося сім ефірів, і з них мирними були тільки два. Все решта виглядало приблизно так: на майдані Незалежності проходить святкування Дня незалежності під патронатом Президента України, і проводить його не хто-небудь, а «Таврійські ігри» – творець масових подій в Україні №1. Директор Микола Баграєв зі старту виставляє вимоги до телеканалу «Інтер»: «Нам заважає оце, оце і оце. Заберіть!». А концерт вони роблять не коли-небудь, а в п’ятницю, в прямому ефірі. А в суботу, о шостій ранку, до нас приїжджають півтори тисячі дітей віком від 5 до 27 років на репетицію. І коли ми частково чи повністю розбираємо конструкції, залишається лише 6 годин, щоб повернути все назад – це просто за межею фантастики. Пригадую цей жах, коли приїхала «Машина времени», і ми розібрали все під нуль…

А в мене посада стратегічна: я особисто продюсерам каналу здаю готовність для прямого ефіру. Спеціально під «Майданс» замовляється супутниковий канал – це дуже дорого, тому ефір неможливо ні відмінити, ні перенести в часі. Не мають значення ні артисти, ні сукні – лише майданчик, бо коли готовий майданчик – можна знімати хоч щось.

І так шість ефірів були під ризиком, тому «Інтеру» потрібна була спеціальна людина, яка могла б усе це «розрулити». Мені як продакшн-менеджеру потрібно було забезпечити технічну частину проекту від «а» до «я», в тому числі узгодити все із дозвільною службою, з ДАІ – потрібно було перекривати центр Києва, забезпечувати супровід, тому що в мене 22 двадцятитонні фури заїжджали і виїжджали з Києва, плюс купа спецтехніки, плюс машини прибиральні і так далі. Це реально було як будівництво єгипетських пірамід. Чого варта лише сцена, на якій танцюють 500 людей одночасно!

Усе це має бути готове так, щоб о 9.00 вже починалась репетиція, а о 12.00 режисер прямого ефіру міг провести розкадровку – прогін камер. Якщо команда «Інтера» не відпрацювала роботи камер – шоу так само не відбудеться.

– Ти й далі збираєшся працювати на «Інтері»?

– Ні, мій контракт закінчився, але цього року право на проект «Майданс» викупили французи, і вони після ознайомлення з тех¬нічною стороною проекту запросили мене попрацювати у них. Це буде п’ять передач у п’яти різних містах: Ліон, Канни, Париж тощо.

До речі, на «Інтері» мені за¬пропонували попрацювати у їх новому проекті «Червоне або чорне», що стартував 10 листопада. Це шоу рази в три гран¬діозніше за «Майданс», і я по-чесному спробував, але вже наперед знав, що це буде «ні».

Суть дійства полягає в принципі казино – учасники роблять ставки. Мій знімальний день ви¬глядав так: я привіз 64 машини «Renault» просто із заводу у Франції. Їх поставили на Хрещатику, і 64 учасники мали прибігти, розсістися по машинах та ввімк¬нути запалювання: 32 машини завелись, 32 – ні. У кого не завелись – ті програли. Наступне ви¬пробування: на мості до Рибальського острова стоять двоє чоловіків (вони потрапили до книги рекордів Гіннеса), один – червоний, другий – чорний. Обидва стрибають з мосту з парашутами, висота мосту – метрів 40. Роблять ставки: розкриється парашут чи не розкриється. І так далі. Це проект страшенно дорогий і видовищний, але ресурсна база мого організму сказала, що він мені не цікавий.

– А свій проект не хотів би започаткувати?

– Будь-який проект, у якому я працюю, – це і є «свій проект». Я особисто набираю команду топ-менеджерів, мінімум чоловік 15, під кожним з яких стоять іще по кілька десятків чоловік у підряді. Є глобальне завдання, а вже як усе спланувати, організувати і втілити – це я щоразу маю продумати самостійно. Можливостей реалізувати свої творчі амбіції – більше, ніж достатньо.

– Андрію, а чим ти займаєш¬ся поза своєю професією? Маєш якесь хобі?

– Сім’я – дружина і двоє синів. Яке мені ще треба хобі?