КСЕНІЯ – ЗНАЧИТЬ «ГОСТИННА»
Коли Галина ЛОКАЙ ішла в декрет з третьою дитиною, вона була директором магазину. Та коли через рік поверталася з декрету, з’ясувалось, що працювати їй практично ніде. Але підприємлива жінка не розгубилась і вирішила розпочати власну справу. Так 20 років тому з’явилось приватне підприємство «Ксенія», котре тепер знають не тільки на Кам’янеччині, а й у всій Україні та за кордоном. Відтоді 6 лютого, в день святої Ксенії Петербурзької, у Галини Адамівни подвійне свято: день народження наймолодшої доньки Ксенії та її тезки – готельного комплексу «Ксенія». Символічно, що це ім’я в перекладі з грецької означає «Гостинна».
– Це були важкі дев’яності, – пригадує Галина Локай. – Тодi, пiсля розвалу Союзу, валилося все. Магазини то розформовували, то приватизовували, багато людей стали безробiтними.
Я була розгублена: що далі?
Документи перебували у виконкомі – я ж директор у декретній від¬пустці. Що хочеш, то й роби – хоч забирай їх собі.
Але врешті був розділений магазин №52/56, що на Під¬замчі, директором якого я йшла в декрет, і мені дістався 56-й. То був хлiбний магазинчик з двома продавцями і жахливими умовами: збитий з дощок прилавок, опалення немає, все навколо чорне, без ремонту, замiсть директорського столу i стiльця – де-рев’янi ящики. Ось у таких умовах я опинилася після стількох років роботи в торгівлі.
Це було неприємно, адже я мала вищу торговельну освіту, працювала заступником директора куща магазинiв Харчоторгу, заступником директора, а в деяких – директором: у магазинах №21 (теперiшнiй «Вогник»), у «Тутраканi», №11 (тепе¬рiш¬ньому «Центральному»), №30 (нинi «Ромашка»). Тобто, у великих гарних магазинах. І ось мені таке, за всі труди…
Побачила, що виходу немає, і звернулась до міської влади з проханням виділити мені землю для будівництва приватного магазину – я живу на Підзамчі, люди мене знають, от і буду працювати. Важливість магазину для Підзамча нині, може, ніхто і не зрозуміє, бо тепер у нас їх тут п’ять чи навіть більше, а тоді не було жодного. Міст закритий, автобус їде в об’їзд, а щоб купити буханець хліба, треба їхати в місто, бо в моєму магазині взимку все замерзало.
На сесії міськради розгорілися палкі баталії, бо словосполучення «приватний магазин» декого лякало, проте були і далекоглядні люди, 
котрі мене підтримали. Ось так я і розпочала власну справу.
– Галино Адамівно, а де ж Ви взяли стартовий капітал?
– Продала свою хату. В мене був гарний триповерховий будинок на вул.Свідницького, я його продала і залишилась фактично на вулиці. В цьому будівництві, на Жванецькому шосе, зробила кімнату, де ми й жили.
– А Ви не побоялися залишитися з дітьми без даху над головою?
– Ні, я була впевнена і вірила в свої сили. Завжди знала, що зможу просуватися вперед. Згодом придбала з аукцiону зане¬дбаний унiвермаг, де відкрила магазин і ресторан.
Пригадуючи власний досвід роботи в ресторані «Стара фортеця», я не дуже хотіла мати свій: гучна музика, робота вночі тощо, проте доля розпорядилася інакше. Щодо ідеї створення готелю, то це все завдяки моїй гості – була одна канадійка українського походження Орися, котра декiлька разiв на рiк привозила в Україну групи канадських туристiв. Iноземцi зупинялися в чернiвецькому «Черемошi», до Кам’янця приїжджали на екскурсiю і харчувалися у нас. Якось Орися менi сказала: «Кам’янець – дуже гарне мiсто, але ми не встигаємо все оглянути, тому що ввечерi треба поспiшати назад у Чернiвцi. А якби Ви мали готель, ми би у Вас зупинялися». Тодi я вирiшила, що це гарна iдея. Хоча скiльки ж працi коштувало втiлити її в життя!..
– Дивлячись на Ваші звершення, пригадується прислів’я «очі бояться – руки роблять»…
– І таке бувало (сміється). Пригадую, навеснi 2004 р. в нашому готелi мала проводитись мiж¬народна конференцiя. Я пообiцяла протягом місяця реконструювати примiщення. За три днi до події, раненько у п’ятницю, до нас завiтала комiсiя на чолi з мером, щоб перевiрити готовнiсть до прийому високих гостей. А на подвiр’ї – бетоно¬мiшалки, в при¬мiщеннi – риштування. Мер до мене: «Нам, мабуть, потрiбно тепер шукати iнше примiщення для конференцiї…». А я сама налякана, але твердо вiдповiдаю: «До понедiлка все буде готове, можете не турбуватися». Як сказала – шлях назад собi вiдрiзала. За три днi ми закiнчили рекон-струкцiю, все гарно облаштували, прикрасили. Мер був здивований, та й я сама не могла повiрити, що ми встигли.
Відтоді у нас відбулося чимало конференцій, в тому числі медичних працівників, страхових компаній. А в ресторані проводиться багато корпоративних вечірок відомих брендів.
– Ваш готель не обминають і відомі люди?
– Навіть більше. Декілька років у «Ксенії» знімався художній фільм «Мости сердечні», в якому одну з головних ролей зіграв Богдан Ступка. Вся знімальна група фільму жила в моєму готелі.
Комплекс відвідали чимало відомих акторів, співаків, телеведучих, спортсменів, політиків, серед них: Богдан Ступка, Таїсія Повалій, Яна Клочкова, Юрій Луценко, Володимир Литвин, Михайло Боярський, Володимир Бортко.
– Минулого року «Ксенії» довелось нелегко – велика пожежа ледь не звела нанівець працю 20 років. Багато ходило чуток про причини її виникнення. Як Ви ставитесь до різноманітних версій з політичним підтекстом?
– Це однозначно був нещасний випадок. Жодних підпалів і «заказух». Раптове загоряння запасного генератора сталося просто на очах, тому іншої причини пожежі не потрібно шукати. Просто, на мою думку, таких збитків можна було б уникнути, якби пожежники спрацювали професійніше. Спеціалісти мені потім пояснювали, що потрібно було відкривати дах, під який пішов вогонь, проте рятувальники цього не зробили.
Як би там не було, але я усвідомлюю, що в людей є набагато гірші проблеми й біди, тому не впадаю у відчай. Від моєї пожежі ніхто більше не постраждав, а найважливіше – що всі залишилися живими.
– А як Вам вдалося так швидко «реанімуватися» після пожежі?
– Тільки завдяки людям, котрі простягнули мені руку допомоги. Сама пожежа сталася 28 квітня. Наступного дня зранку встала, їду на Підзамче (ночувала я у врубловецькій «Ксенії») і розумію, що сьогодні неділя, далі – травневі свята, у людей вихідні, і моя зневічена «Ксенія» буде ще стояти руїною, і як усі фотографувалися на фоні пожежі, так будуть фотографуватися на фо¬ні обгорілих стін…
Під’їхала я о годині дев’ятій до готелю, вся спустошена, на¬віть не уявляла, з якого боку взятися. Аж бачу: стоять кран, вантажна машина, і якісь хлопці все там розгрібають, робота кипить. І тут чую: «Галя, что ты спишь, я тут у тебя уже с семи утра работаю!». Це на допомогу прийшов один з моїх друзів – будівельник Олександр Кондратов, котрий зібрав своїх п’ятнадцять чоловік. Як згадаю цей момент, у мене завжди сльози на очі навертаються…
Тиждень працювала його техніка, потім приїхала техніка Олек¬сандра Конюшенка. І так усе пішло. Приходили родичі, сусіди, допомагали всі, хто чим міг. Хіба я могла зупинитися? Майже одразу почала працювати і сауна з басейном. Позичила гроші, почала ремонт, і вже 15 липня у відновленій «Ксенії» відгуляли перше весілля.
– Що стало Вашою відрадою в цей період?
– «Ксенія» врубловецька, яку побудувала 2009 року. Тут я почуваюся щасливою. Коли дивлюся на цю перлину, то розумію, що в житті чогось таки досягла. Багато людей, які сюди приїжджали, знову хочуть приїхати, бо їх тягне – настільки тут позитивна енер¬гетика! Можливо, тому, що у XVIII столітті тут, біля річки, був монастир. Дуже легко дихається, відчувається внутрішній спокій і рівновага. Крім того, річка, ліс, є можливість покататися на катері, а ще – оздоровитися. Буквально декілька місяців тому у Врублівцях запрацювали «Дністровські чани» – аналог відомих лумшорських чанів, купання в яких дуже позитивно впливає на організм людини, особливо судини.
– А які плани у «Ксенії», що розміняла вже третій десяток?
– Планів багато, і я сподіваюсь, що Господь допоможе втілити їх у життя. Зокрема, до літа хочу зробити у Врублівцях відкритий басейн, де наші гості зможуть купатися у чистій воді, насолоджуючись повним комфортом.
Я маю дітей, маю онуків, сподіваюся, що Господь пошле мені ще. А також допоможе втілити плани в життя, бо мені завжди є на кого покластися і є заради кого жити.