МИКОЛА ТИХОЛІЗ: МИТЬ У ЖИТТІ – ПІВВІКУ НА СЦЕНІ

Тихого вечора 25 березня 2011 р. сотні прихильників духової музики завмерли в очікуванні. Не міг поворухнутись і сивочолий диригент духового оркестру, навіть досі невтомна паличка враз втихла в руках маестро. Тиша навкруг вслухалась у голос столичного гостя, який несподівано завітав на обласний конкурс духових інструментів у Кам’янці-Подільському. «Художньому керівнику та диригенту муніципального духового оркестру Центру культури і мистецтв «Розмай» присвоїти звання заслуженого діяча естрадного мистецтва України», – пролунало вмить з тісної сцени.

Сьогодні заслужений діяч естрадного мистецтва України, лауреат міжнародних, всеукраїнських, обласних конкурсів і фестивалів, засновник та багаторічний художній керівник і диригент муніципального духового оркестру Микола ТИХОЛІЗ має ще один красномовний привід для власного свята. Цьогоріч талановитий митець, наполегливий педагог і невтомний маестро кам’янецьких духовиків відзначає 50 років на сцені.

Яскравий талант, завзята молодість, пульсуюча енергія та невичерпність творчих задумів – саме так описують легендарну для Кам’янця постать Миколи Тихоліза його друзі та близькі. Навіть не віриться, що за плечима цього неймовірно харизматичного чоловіка вже півстолітня історія неперевершених тріумфів, перемог і визнань на сцені.

А починалось усе, як завжди, з дебюту, якого, втім, могло не відбутись, якби не його величність випадок…

ПЕРША ТРУБА ДЕБЮТНОГО СОЛО

Народився Микола Васильович у с.Соколів Тернопільської області. Там минуло і дитинство хлопчика, кожну мить якого той і досі згадує крізь призму звуків його музики. Спочатку любов до української пісні прищеплювала мати Ірина. Вона ж відвела хлопчика до шкільного дитячого хору, де він уперше познайомився із величними мелодіями духових інструментів. І знайомство це виявилося більш ніж доленосним.

Адже, потрапивши до свого першого шкільного дитячого оркестру, Микола Васильович познайомився із талановитим капельмейстером і духовиком із Санкт-Петербурга В’ячеславом ЛЮБАРЦЕВИМ. Волею повоєнної долі колишній військовий диригент опинився в невеличкому тернопільському селі, де вже за декілька днів створив власний дитячий оркестр. До нього капітан-лейтенант запросив і маленького Миколу Тихоліза.

Відтоді, взявши до рук важелезну мідну трубу, хлопчина щодня першим бігав на заняття невеличкого оркестру. Завзяття та невтомний азарт маленького трубача не пройшов повз пильне око досвідченого диригента – вже за декілька репетицій Миколі доручили відповідальну роль першої труби.

А вже 1957 р. юний Микола їхав до Москви. Сюди музиканти-духовики прибули супроводжувати фольклорний дитячий танцювальний ансамбль «Сонечко», який брав участь у VI Всесвітньому фестивалі молоді й студентів. Саме тут Микола Тихоліз вперше в житті почув знамениті «Подмосковные вечера» композитора Василя Соловйова-Сєдого. Повернувшись додому, ноти цієї пісні Микола передав і своєму диригенту В’ячеславу Любарцеву, який розписав їх для всього складу духового оркестру.

Та вже за декілька років російський диригент і перший педагог Миколи Васильовича таки покинув своїх вихованців. Замінити капельмейстера оркестру в селі було нікому, тож тимчасовим керівником шкільних музик Любарцев призначив улюбленого учня Миколу Тихоліза. Йому ж він подарував свій улюблений інструмент. Чарівливі мелодії труби військового диригента й досі живуть у серці заслуженого маестро.

– Ми, – згадує Микола Тихоліз, – зберігали всі ті традиції та надбання, що залишив В’ячеслав Павлович. Я брав до рук подаровану ним на прощання трубу, виходив на подіум біля школи і сурмив сигнал з опери Верді «Аїда».

Заміни керівнику дитячого оркестру так і не знайшли. Та й, вочевидь, і не шукали – школяр Микола Тихоліз, як ніхто інший, справлявся з обов’язками вимогливого керівника зразкового оркестру.

ТРИ ОРКЕСТРИ ТИХОЛІЗОВОЇ СИМФОНІЇ

1960-го Микола Тихоліз вступає на оркестрове відділення Тернопільського музичного училища та розпочинає роботу в обласному музично-драматичному театрі. А вже згодом, успішно подолавши конкурсні випробування, вступає до престижної Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка. Вступний іспит у майбутнього диригента приймав відомий український композитор Анатолій КОС-АНАТОЛЬСЬКИЙ. Він екзаменував Миколу з теорії музики, гармонії та музичного аналізу твору.

– Навчатись у консерваторії було дуже-дуже цікаво, – згадує тепер Микола Васильович. – Систематичні відвідування концертів, вистав, безкоштовний вхід до легендарного театру та, звичайно ж, щоденні опери геніїв світової класики.

Були в долі Миколи Васильовича й роки служби в Радянській армії. Проте і тут щоденні концерти, фестивалі та виступи не обминали молодого й енергійного музиканта. Адже службу він проходив в ансамблі пісні й танцю Прикарпатського військового округу м.Львів. Та й гастролювали військові музики чимало.

Одного разу з черговим концертом військового оркестру молодий духовик Микола Тихоліз побував і в Кам’янці-Подільському.

– Мені дуже сподобалось місто. Особливо до душі припали пейзажі дивовижного каньйону. Вразили мене й концертна зала та неймовірно вдячні слухачі. Не знав я тоді, що згодом місто назавжди ввійде у моє життя, що я стану кам’янчанином… – згадує перше знайомство з тепер уже рідним містом Микола Васильович.

Паралельно службі музикант продовжував навчатись у консерваторії, після закінчення якої почав працювати в Кам’янці-Подільському. Тут він влаштувався на посаду викладача культурно-освітнього училища (тепер коледжу культури і мистецтв) по класу духових інструментів. Довгий час маестро працював на посаді головного диригента зразкового студентського духового оркестру, а згодом очолював кафедру естрадно-духового відділення.

Гарно послужив своїй музі Микола Тихоліз і на посадах заступника директора з навчальної частини, а згодом і директора Кам’янець-Подільської районної дитячої музичної школи, випускники якої свого часу вибороли чимало перемог на різноманітних музичних конкурсах і фестивалях.

А перед тим у Миколи Васильовича здійснилась нова мрія – власний духовий оркестр. Ідею створення оркестру підхопив тодішній начальник міліції, однак врешті формувати його довелось таки із цивільних. Так, 1972 р., за пропозицією міського відділу культури, Микола Тихоліз створює в місті перший аматорський духовий оркестр. Тоді його учасниками стали педагоги музичних шкіл, студенти і викладачі культосвітнього училища та педагогічного інституту, а також солісти-вокалісти Володимир Гуров, Юрій Баландін, Анатолій Ляпота, Мирослав Тиш, Марія Крута і Віра Тазетдінова.

Одним із дебютних для новоствореного оркестру став концертний майданчик обласного фестивалю. З нього нікому досі невідомі музиканти невеличкого оркестру повертались уже з чималим оберемком нагород і першими відблисками променів слави – зйомки на центральному українському телебаченні, численні виступи на міських урочистостях і відкритих літніх майданчиках міста. Не обминав колектив Миколи Васильовича і десятки міжнародних концертних майданчиків. Сцени Росії, Грузії та Європи вмить підкорював лише один помах диригентської палички Миколи Тихоліза.

Побував кам’янецький оркестр і на далекій Кубі, де 1978 р. взяв участь в ХІ Всесвітньому фестивалі молоді й студентів у Гавані. Серед запрошених на фестиваль учасників були і відомі співаки Йосип Кобзон, Лев Лещенко, Ірина Понаровська, Роза Римбаєва, Євгеній Белов, Ренат Ібрагімов, Володимир Висоцький й поети Олександра Пахмутова та Роберт Рождественський.

– Леніна я не бачив, – сміється Микола Тихоліз, – та натомість бачив чимало політичних лідерів і легендарних революціонерів. Фідель Кастро, Че Гевара, Луїс Корвалан, Сальвадор Альєнде – всі вони свого часу побували на наших концертах.

А вже 1980 р. під звуки духовиків Миколи Тихоліза кам’янчани зустрічали вогонь ХХІІ московської Олімпіади.

– Миколу Васильовича я знаю давно, – згадує колишній викладач культосвітнього училища Анатолій Федорів. – Разом ми працювали багато років. Усе його свідоме життя пов’язане з чарівним світом музики, зокрема з духовим оркестром. Розпочавши свій щасливий мистецький шлях музиканта зі шкільних років, Микола Васильович ніколи не зупинявся. А ми, його колеги, були свідками щоденної наполегливої праці та невтомних пошуків митця. Важко й сказати, скільки зусиль і часу віддав він кожному учаснику оркестру.

І ЗНОВУ НА СЦЕНІ МАЕСТРО ТИХОЛІЗ

Новий оркестр у житті Миколи Тихоліза з’явився вже 1996-го. Саме тоді в нашому місті народився муніципальний духовий оркестр відділу культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації. Тепер його неповторні марші кам’янчани впізнають уже з перших акордів.

– Тодішнє керівництво району поставило завдання відновити на Кам’янеччині духові оркестри, які ще в недалекому минулому діяли чи не в кожному селі району, – згадує тодішній керівник районного відділу культури Антон Малик. – Така відповідальна місія покладалась саме на новостворений музичний колектив під керівництвом Миколи Тихоліза.

Його керівником Микола Васильович залишався аж до 2012 р. За роки виступів оркестр не лише здобув статус музичної візитівки нашого району, але й добряче поповнив власну творчу скарбничку – тепер у ній не лише понад 150 концертів, але й титул одного з найкращих колективів Хмельниччини.

– Після закінчення Кам’янець-Подільського училища культури, – згадує один з ветеранів духового оркестру Іван Прокопов, – я з чималим ентузіазмом прийняв пропозицію Миколи Васильовича увійти до складу муніципального духового оркестру. Мешкаю за межами міста і щоразу із задоволенням приїжджаю на репетиції та концерти. Радий, коли оркестр виїжджає в райони області на фестивалі та конкурси. І все це завдяки невтомній праці нашого керівника Миколи Васильовича, його ерудиції, терпінню, вимогливості та доброзичливості.

Кожен виступ духового оркестру під керівництвом Миколи Тихоліза – це яскраве шоу, захоплива подорож у музичну історію і не менш цікаву й суперечливу сучасність.

Відомим чи не на всю Україну ім’я Миколи Тихоліза стало 1998-го, коли оркестр під його орудою став дипломантом міжнародного конкурсу-фестивалю в Рівному. 2002 р. колектив стає лауреатом Міжнародного конкурсу «Трускавець представляє», де наших духовиків визнають найкращими в Україні.

Знаковим для муніципального духового оркестру став і 2004-й, коли колектив отримав запрошення на ХІІІ Міжнародний конкурс духових оркестрів у Польщі. Саме тут колектив духовиків виборов звання лауреата і став володарем Кубка «Золота ліра» в номінації «Популяризація національної музики». А вже 2005-го в польському місті Руда-Шльонська кам’янецький оркестр під орудою Миколи Тихоліза виборов чергове звання лауреата міжнародного фестивалю духової музики.

Звітний концерт «Дзвони весни», що пройшов з нагоди 10-річчя створення духового оркестру, засвідчив, що колектив заслужено називають візитівкою району. Однак сьогодні легендарний оркестр обходиться вже без диригентської палички Миколи Тихоліза. Тепер маестро працює викладачем кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах К-ПНУ ім.І.Огієнка і невтомно готує нові партії талановитих музик.

– Микола Васильович, – каже завідувач кафедри професор Віктор Лабунець, – досвідчений викладач. За його плечима велика робота в училищі культури, районній дитячій музичній школі. Він по-справжньому вміє працювати зі студентами, про що й свідчать високі результати та нові нагороди його вихованців.

Проте, як зізнається тепер Микола Васильович, навряд чи все у його житті було б таким яскравим, якби не кохана дружина Аліса Борисівна.

– Дружина – головний натхненник усіх моїх перемог, – усміхається Микола Тихоліз. – Довгий час Аліса на громадських засадах працювала менеджером мого духового оркестру. Їздила на всі мої гастролі та закордонні концерти, займалась візами, переїздами та купою паперів. Словом, вона й досі залишається моєю надійною опорою та стимулом.

«Наш маестро», – кажуть сьогодні про Миколу Тихоліза друзі, колеги і шанувальники. Та не відомо, яким шляхом вирушив би хлопчик із невеличкого села на Тернопільщині, якби не зустрів свого диригента Любарцева, паличка якого, здається, і досі вправно та норовливо керує життям невгамовного музиканта.