ЯК ЖИВУТЬ НАШІ «ЛУЖНИКИ»?
Півстоліття минуло відтоді, як Центральний стадіон ім.Г.Тонкочеєва ввели в експлуатацію. І хоча ювілей стадіону припав на серпень, однак відсвяткувати його влада вирішила під час проведення декади фізкультури і спорту.
А ЯКІ Ж БУЛИ МРІЇ!
Зводити стадіон розпочали ще 1959 р., і за чотири роки будівництво завершилося. Керував цим процесом секретар міськкому КПУ Григорій Тонкочеєв, який ініціював будівництво. А коли вийшов на пенсію, очолив своє «дитя», якому 1994 р. присвоїли ім’я засновника.
Стадіон, споруджений за методом народної будови, в цьому плані є унікальним в Україні. Під час будівництва в газеті «Прапор Жовтня» від 6 вересня 1959 р. вийшла стаття під назвою «Кам’янецькі «Лужники» будуть!», яка розпочиналася так:
«Мине небагато часу – і кам’янчани не впізнають порослої бур’янами південно-східної околиці свого міста. Там, на величезній площі, розташується прекрасний стадіон, де тренуватимуться і змагатимуться футболісти та баскетболісти, легкоатлети та велосипедисти, любителі стрілецького й парашутного спорту. І взимку на стадіоні не припинятимуться тренування, матчі, зустрічі. Спеціальний зимовий манеж гостинно прийматиме спортсменів. А влітку з трибун стадіону
7 тисяч вболівальників зможуть слідкувати за
поєдинками команд на футбольному полі. Чимало глядачів збиратиметься також біля баскетбольних і волейбольних майданчиків, парашутної вишки, тиру, на велотреці.
Цей чудовий подарунок місту зробить молодь. Юні кинули клич: «Збудуймо Кам’янець-Подільські Лужники! Нас 25 тисяч молодих, завзятих, сильних. Кожний відпрацює за рік по 60 годин на комсомольсько-молодіжній будові – і в степу з’являться контури спортивного містечка…».
На жаль, не всі плани забудовників вдалося реалізувати…
ЩО МИ МАЄМО ТЕПЕР?
Директору стадіону Віктору Хавруняку, який очолив це комунальне підприємство 2009 р., дісталися далеко не вершки. Стадіон потребував ремонту, чимало території «розбазарила» попередня влада в 2000-х роках, та й гуртовий ринок – не найкращий сусід. Однак тепер робочий колектив намагається не лише зберегти, а й покращити те, що залишилося.
– Коли мені запропонували посаду директора, я розумів, що це непростий об’єкт з багатьма проблемами, – каже Віктор Михайлович. – Глядацькі трибуни були в поганому стані, а деякі сектори – взагалі непридатними.
Завдяки міській владі та меценатству керівників будівельних організацій і приватних підприємців, знову ж таки толокою, було зроблено ремонт трибун, асфальтового покриття, пішохідних доріжок і арки біля входу.
– Що ще вдалося зробити?
– В адмінприміщенні не працювала система опалення (електричне було неефективним), що призводило до руйнування будівлі. Влада виділила 120 тисяч гривень на автономне опалення. Відтак можна подбати і про комфортні умови для спортсменів. Одну душову нам уже вдалося запустити, треба працювати ще над другою, але це обійдеться у 8-10 тисяч гривень. Самотужки нам таке не потягнути.
Існує ще одна проблема. Навколо стадіону є забудова, і стічні води збігають у найнижче місце – на бігові доріжки. Потрібно зробити водовідведення, а такий проект серйозний. Простіше обладнати декілька септиків, але вони частково вирішать проблему.
– А як щодо фінансування стадіону, і чи є можливість заробляти самотужки?
– Ми маємо кошти від платних послуг з паркування транспортних засобів, невеличкого ринку автозапчастин, вбиральні й комерційних змагань, яких мало. За ці кошти утримуємо стадіон, а на проекти не залишається. Міська влада з розумінням ставиться до проблем стадіону, надає допомогу, зокрема пільги зі сплати земельного податку.
Колектив з 9 працівників згуртований, роботи вистачає.
– Вікторе Михайловичу, якими видами спорту нині живе стадіон?
– Насамперед королевою спорту – легкою атлетикою. У нас проводять тренування та чемпіонати міста й області. Зазвичай усі обласні легкоатлетичні змагання проводяться тут, а деякі види – на стадіоні національного університету.
Грають у футбол. Шкода, що місто не має футбольної команди, але є підростаюче покоління. Тут відбуваються матчі юнацької футбольної ліги, студентського чемпіонату України. На запасному
тренувальному полі займаються учні з ДЮСШ №2. В цьому сезоні у нас базується команда «Атланта» Кам’янець-Подільського району.
В теплу пору року на тенісних кортах тренуються вихованці ДЮСШ №№1 та 5.
Нещодавно грали і в регбі. А вже 22 вересня, з 11.00, заплановано провести Кубок
України з регбі-7.
Аншлаги на стадіоні збирає щорічне святкування 9 Травня.
– Мрії засновників стадіону про велотрек, парашутну вишку й інші види спорту нездійсненні?
– На території стадіону вже немає місця, де можна було б це відродити. Все, що в нас є, – це газон футбольного поля, бігові доріжки із секцією для стрибків, навчально-тренувальне поле і чотири тенісні корти. Мотобольний стадіон підпорядкований управлінню освіти, частину території віддали ринку «Династія», частину – під забудову. Залишилося лише центральне ядро.
Є задум – встановити на стадіоні спортобладнання, аби можна було прийти й покачати прес, підняти штангу тощо. Однак без підтримки меценатів втілити це нереально.
Влітку, коли стадіон мало задіяний, можна було б подумати про дитячий ігровий майданчик, електромобілі, роликові ковзани. Спільно з департаментом гуманітарної політики вже розроблено «Програму здорового способу відпочинку та фізкультурно-оздоровчих занять», її вартість – 60 тисяч гривень, потрібно шукати кошти. Для нас головне – залучити на стадіон дітей.
P.S. Вчора на стадіоні відбулися урочистості, присвячені його 50-річчю та Дню фізичної культури і спорту.