Олена Кващук: ВІДЧАЙДУШНА, ВПЕРТА, ВПЕВНЕНА В СОБІ

Розмова з цією жінкою була недовгою. Але й півгодинного знайомства достатньо, щоб зрозуміти – переді мною сильна, наполеглива, незламна людина, котра вміє від життя брати лише те, що їй потрібно, все решта не має значення. Ім’я Олени КВАЩУК відоме багатьом студентам, викладачам, науковцям, господарникам не лише на Кам’янеччині, а й по всій Україні. Адже кандидат сільськогосподарських наук, професор кафедри рослинництва і кормовиробництва Подільського державного аграрно-технічного університету Олена Володимирівна не просто гарний викладач, а ще й успішний науковець, яка безперервно підтримує зв’язки з виробництвом, бере активну участь у семінарах, нарадах, виставках і конференціях. Активна жінка є членом-кореспондентом МАНЕБ, автором більше як 130 наукових і методичних праць, у тому числі й 6 навчальних посібників, співавтором сорту гречки «Єлена», має 3 деклараційні патенти на винаходи, «Відмінник аграрної науки та освіти ІІІ ступеня», ветеран праці.

СУВОРІСТЬ ЯК ЗАПОРУКА УСПІХУ

Народилася Олена Володимирівна 3 жовтня 1953 року в с.Говори Віньковецького району Хмельницької області.

– Росла я в сім’ї звичайних колгоспників. Батьки з раннього дитинства намагалися прищепити любов до праці. Чесно кажучи, нині виховання зовсім інше, м’якше. Тоді, якби я принесла в табелі хоч одну четвірку за чверть, отримала б на горіхи так, що більше не захотілося би. Але я дуже вдячна батькам саме за такий суворий підхід. У житті він мені дуже допоміг.

Незважаючи на те, що дитячі мрії були про кар’єру педагога, доросле життя Олена Кващук розпочала з Кам’янець-Подільського сільськогосподарського технікуму. Після його закінчення 1974 р. старанну студентку було прийнято на посаду лаборанта в наукову лабораторію з рекультивації земель Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту, в якому паралельно навчалась на заочному відділенні агрономічного факультету.

І, мабуть, саме завдяки тому, що Олена Володимирівна ніколи не шкодувала себе й повністю віддавалася тій справі, якою займалася, вона успішно захистила кандидатську дисертацію з рекультивації земель під керівництвом завідувача кафедри землеробства професора Володимира Ступакова.

В ГРЕЧКУ – З ГОЛОВОЮ

– Олено Володимирівно, незважаючи на те, що вивчали Ви питання відновлення родючості землі, наукову діяльність пов’язали з гречкою. Чому?

– Так склалося, що захистилася я саме того року, коли помер мій науковий керівник Володимир Петрович. І його дружина Олена Алексєєва, дуже потужний і знаний науковець в Україні, запропонувала співпрацю. Для мене це була велика честь, адже з’явилась можливість працювати пліч-о-пліч з доктором сільськогосподарських наук, професором, членом АН вищої школи України, заслуженим діячем науки і техніки України – цей список можна продовжувати ще довго. Олена Семенівна керувала проблемною науково-дослідною лабораторією гречки. Разом з нею ми вивели власний сорт гречки, який так і назвали – «Єлена». Насправді цим людям я дуже завдячую своїми досягненнями та здобутками у житті. Вони багато чому мене навчили, від них я стільки перейняла. Це справді були науковці з великої букви.

– У Кам’янець-Подільському районі натрапити на гречане поле щороку все важче. У чому причина?

– Насамперед так сталося тому, що нині настав жорсткий період для поля – сіють те, що вигідно, а не те, що потрібно. Тому й площі під гречку скорочені не тільки в нашому районі, але й в області, і в самій державі. Середня врожайність гречки в Україні складає 7 ц/га. Це дуже низький показник. І річ у тому, що виробники не звертають уваги на цю культуру: сіють її по різнопопередниках, не дають їй такого догляду, як вона потребує. Але я маю надію, що гречка таки поверне собі ті землі, які займала раніше.

– Виведені земляками сорти сьогодні використовуються?

– Звичайно, сорти, створені Оленою Семенівною, висіваються не лише на українських полях, а й далеко за кордоном.

– То чим цінна на сьогодні гречка?

– Я б сказала, що вона не просто цінна, вона – безцінна. Адже це культура, яка має безвідходне виробництво. Тобто її можна використовувати, починаючи від кореневої системи і закінчуючи лузгою. Так, ми звикли асоціювати гречку тільки з крупою, тобто самим зерном, бо воно має великий вміст білка, в ньому є всі незамінні амінокислоти для організму, і воно є ледь не в кожного в кухонному буфеті. Але це лише незначна частина цієї рослини, яку можна використовувати. Адже з цвіту гречки заварюють дуже корисний чай. Окрім того, квіти гречки своїм ароматом приваблюють бджіл, у результаті чого виходить дуже смачний і поживний мед. Листя використовується в фармацевтичній промисловості для виготовлення рутину. Стебло пригодиться тим, хто вирощує гриби, зокрема шампіньйони. Після того, як гречану солому пронизує міцелій, її віддають для годівлі тварин. Та й навіть лузга, від якої очищують саме зерно гречки, використовується як компонент при виготовленні меблів або як заміна добрива поташ. А якщо зробити плиту із цієї лузги завтовшки 3 см, то можна захистити людину від різних опромінень. Тобто недооцінювати цю культуру не варто.

ГОЛОВНЕ НЕ ОПУСКАТИ РУК

– До Вас по життю висували доволі суворі вимоги. Із студентами Ви така ж сувора?

– Безумовно. В цупких лещатах мене тримали не лише батьки, а й вимогливий науковий керівник. І, знаєте, не думаю, що це мені нашкодило, швидше навпаки. Тому, як викладач, я, певно, сувора.

– Але ж у сім’ї, мабуть, Олена Кващук таки трохи інша?

– Думаю, що кожна жінка в сімейному колі м’якне. І я не виняток, адже там мені потрібно бути і ніжною дружиною, і турботливою мамою, і люблячою бабусею. Маю прекрасну дружню родину. Разом з чоловіком виховали нашу радість і гордість – доньку Юлію, яка вже віддячила нам маленьким подаруночком долі – онукою Монікою.

– Ще якихось знакових подарунків долі чекаєте?

– Знаєте, у 16 років мені поставили страшний діагноз – цукровий діабет. Тоді думала, що в житті можна ставити крапку, адже з такою хворобою довго не живуть. Але якщо Бог дав мені сил прожити до 60 років, то це, мабуть, – найкращий подарунок. До того ж я переконалася, що ніколи в житті не можна впадати у відчай. Головне – мати перед собою мету і йти до неї. І нехай які загрозливі перешкоди стоять на вашому шляху, не варто опускати рук. Тільки тоді ви житимете довго і щасливо.