Є ТАКА МАНІЯ – ВИНОГРАДАРСТВО

У п’янку осінню пору, коли земля щедро віддячує своїм господарям багатим урожаєм, дозрівають благородні ягоди винограду. Вони бувають різних барв: бурштинно-жовті, блідо-зелені, ніжно-рожеві, злегка бузкові, червоні, темно-фіолетові й навіть синьо-чорні. Кожна із них має свій запах, та й на смак усі різні. Зазвичай таке буяння кольору, смаку та ще й аромату в одному «флаконі» кам’янчани можуть побачити лише на прилавках місцевих ринків і супермаркетів, котрі цього року просто ламаються під важкими гронами. Адже виноградарство в нашому краї – річ давно не популярна, а базарно-магазинну розкіш маємо завдяки привезеному з-за кордону чи півдня країни винограду. Та от «ПОДОЛЯНИНУ» цього штучного споглядання замало, хочеться наживо побачити, де народжуються ці плоди, скуштувати їх просто із запашного куща і дізнатися, який насправді присмак має не турецький, єгипетський, молдавський чи навіть завезений кримський виноград, а наш рідний – відбірний подільський.

СПОЧАТКУ БУВ «ВОСТОРГ»

Запитаєте, де такий знайти? Зовсім поруч – у Великій Слобідці. Просто над Дністром із міцних зелених обіймів виноградної лози вивільнився лише дашок невеличкого будинку. Тут на 6 сотках городу туляться понад 60 сортів винограду. Налиті, спілі грона вражають своїми розмірами, різноманіттям і кількістю. Кущі винограду всюди, де лиш є вільний клаптик землі. Хазяйнує біля них подружжя ТОМАШЕВИЧІВ. Після знайомства із цими затятими виноградоманами розуміємо: є манії, від яких не варто лікуватися, від них просто потрібно отримувати задоволення.

– У нас звичайна історія: отримали з дружиною дачну ділянку, коли ще обоє працювали: вона інженером-плановиком на «Електроприладі», а я електриком. Наш сусід Валерій подарував один саджанець винограду. Ми думали, що це буде щось на кшталт дрібної кудерки, що в усіх тут по стінах в’ється, а виросло півторакілограмове гроно, котре вже в серпні дозріло. Такого тоді ще й на ринку не було, – розповідає Олександр Кирилович про зародження нового захоплення. – Сорт цей називався «Восторг», отак із захвату все й почалося. Спочатку насаджали тут плодових дерев, але, як бачите, виноград усе витіснив.

Чимчикуючи виноградними тунелями навколо будинку, ніяк не второпаємо, як такий сортовий виноград із ягодами завбільшки з горіх можна виростити у нас. Адже культура ця доволі примхлива.

– Є тут, звичайно, свої тонкощі, але не більше ніж з будь-якою іншою культурою, – каже наш гід Олександр. – Візьмімо хоча б картоплю, її також потрібно посадити, просапати, обробити від колорадського жука, підгорнути, викопати, десь зберігати. В принципі, роботи теж доволі багато. Але те, чим займаємося ми, крім користі, приносить і величезне задоволення.

ДЕ – ТРУДИ, ТАМ – ПЛОДИ

Аби хтось раптом не подумав, що виноград потрібно лише втицьнути в землю, а потім щоосені збирати урожай, нагадаємо: біля цієї рослини потрібно працювати цілий рік, не покладаючи рук. Підтверджує це й господиня виноградника Майя Михайлівна.

– У виноградного кореня немає стану спокою, тобто він постійно росте, а тому не маємо спокою й ми, – сміється жінка. – Всі крупноплодові сорти – покривні. Вони витримують не більше як 25 градусів морозу. А в нас зима може бути значно суворішою, тому й доводиться в холодну пору року ховати його під землю. Так, пізньою осінню, коли вже зібрано врожай, починається обрізання зайвих пагонів. Потім почищений кущ за допомогою спеціального дроту згортається в компактну форму, пригинається до землі, викопується рів – і лоза засипається землею. В такому сховку вона перебуває до весни, потім це все знову розкопується, розставляються шпалери (рами, до яких прив’язуються дерева або кущі, щоб надати їм потрібної форми), кущ підв’язується, і починають розпускатися бруньки. Коли пагін підростає, його потрібно обов’язково підв’язати, бо у нашій місцевості часто бувають дуже сильні вітри, дощі, град, а молодий пагінець ще такий тендітний і може зламатися. А коли виноград зацвітає, кущ потрібно обламати від зайвих суцвіть, аби він не був перевантажений. Звичайно, цвіте він густо, і завжди здається, що всі ті грона наллються, і може так воно й станеться, але все одно ягоди тоді не наберуть потрібної кількості цукру, почнуть в’янути. Тому тут потрібно діяти за єдиним принципом: краще менше, та краще. Хоча навіть у нас це не завжди виходить, бо так шкода ту красу ламати, але жалощі – в бік, потрібно безпощадно рвати і не шкодувати. Результат очевидний.

Взимку займаємося саджанцями. З новіших сортів, які ми ще не розвели, нарізаємо лози і ставимо на укорінення у воду туди, де є якомога більше сонця. Три-чотири тижні вони пускають корінці, потім висаджуємо в пляшки чи горщечки, а десь наприкінці квітня їх можна висаджувати на вулиці. Ціле літо вони в нас ростуть, а восени вже виходить повноцінний однорічний саджанець.

Росте «молодняк» Томашевичів у школці над Дністром. Так називається невеличкий шматочок землі поблизу річки, котрий трударі розкопали вручну, де вирощують саджанці із живців.

– Викопувати їх, мабуть, найважче, адже саджанці вже пустили коріння, яке потрібно витягнути з грунту. От зараз у нас так усе гарно рядочками висаджено, але коли закінчується викопування, тут ніби танкове побоїще з величезними ровами. Ці всі кубометри землі чоловік перевертає вручну, жодної техніки не маємо, крім лопати. А потім це все ще потрібно розрівняти, аби наступної весни нашу школку знову засадити. Словом, це дуже важка праця.

БЕЗ ФАНАТИЗМУ НІЧОГО НЕ ВИЙДЕ

– Олександре Кириловичу, а зі збутом товару проблем немає?

– Не подумайте, що ми якісь серйозні бізнесмени, все це – аматорство. По-перше, ми не маємо власного транспорту. Добираємося сюди о четвертій ранку вранішнім потягом, йдемо 2 км пішки до дачі, обриваємо виноград, складаємо в рюкзаки, відра, ящички і з цим вантажем чимчикуємо ще 4 км до автобуса, щоб доставити товар на ринок. Останнім часом конкуренція там серйозна. Крім завезеного винограду, якого в нас більшість, є чимало й місцевого.

– На Вашу думку, який краще купувати?

– Це вибір кожного покупця. За свій товар скажу, що впевнений у його якості. Виноград хімікатами обробляю двічі на рік: до і після цвітіння. Без цього, на жаль, не обійтися, інакше він би просто загинув від хвороб. А є крупніші фермери, котрі роблять такі процедури 15-16 разів за сезон. Наскільки це корисно для людини, навіть не знаю…

– Де виноград, там і вино. Домашній сонячний напій виготовляєте?

– Колись ми такі спроби робили, але щоб займатися виноробством, потрібно бути фахівцем у цій справі, адже то дуже тонкий процес. Спочатку має випасти осад, осісти винний камінь. Вино щонайменше два-три рази потрібно перелити, зняти осад, відстояти. Все це робиться під водяним запором, щоб всередину не потрапив кисень, бо тоді вино окислиться і зіпсується. До того ж, коли роблять натуральне вино, не додають цукру, бо у винограді є достатньо власної глюкози. Нюансів багато, і тим потрібно серйозно займатися. А оту рідину, вистояну на підвіконні в бутлі, я вважаю не вином, а самогоном.

Наразі наше основне завдан-ня – товарне гроно і саджанці. Повірте, тут роботи маємо також з головою. А сили з кожним роком вже не ті. Стараємося потроху зменшувати обсяги, але то ж як колекціонування, позбутися його не так легко. От з’явиться новий сорт, і ти вже ніч не спиш, все думаєш, що викорчувати, аби звільнити місце під нього. Як на мене, щоб цим займатися – треба бути справжнім фанатом. Мабуть, саме такими ми і є, бо в іншому разі вже б давно закинули цю справу.