«ТІ КВІТИ – НА ЧЕСТЬ МОЇХ СИНІВ»
– Мені життєво необхідно чимось хорошим заповнити порожнечу в своєму серці, щоб хоч трохи зменшити біль тієї страшної втрати…
Екзотичні магнолії білого, фіолетового і ніжно-рожевого кольорів публічно «поселялися» минулого тижня в сквері Магдебурзького права, що в Старому місті. До висаджування дерев долучили дошкільнят, і поки вони з дитячим старанням виконували дорослу роботу, за усім цим з боку спостерігав непримітний чоловік. Він не був у центрі подій, але мало хто знав, що ці події були в самому центрі його серця. «В пам’ять про моїх хлопців», – думав тоді Петро М- Мені життєво необхідно чимось хорошим заповнити порожнечу в своєму серці, щоб хоч трохи зменшити біль тієї страшної втрЕкзотичні магнолії білого, фіолетового і ніжно-рожевого кольорів публічно «поселялися» минулого тижня в сквері Магдебурзького права, що в Старому місті.ати…АСЛОВСЬКИЙ, який започаткував для себе гарну традицію – за власні кошти прикрашати місто красивими квітами і деревами.
ОФТАЛЬМОЛОГ, КОТРИЙ ПРИКРАШАЄ МІСТО
Гладіолуси і платан на майдані Відродження, сакури й магнолії на «Лебединому озері», «Гунських криницях», території 14-ї школи, НВК із центром реабілітації слабозорих дітей, папороть «Страусине перо» і сакура біля собору Олександра Невського… Виявляється, така квіткова оздоба Кам’янця-Подільського – то благодійна справа міського лікаря-офтальмолога, який працює в жіночій консультації.
– Родом я із села Бережанка Чемеровецького району. Закінчив Кам’янець-Подільське медичне училище і Чернівецький медінститут, після того й приїхав до Кам’янця за направленням, – каже Петро Масловський. – Працював у приймальному відділенні міської лікарні, на «швидкій», дільничим терапевтом. Їздив на курси підвищення кваліфікації до Києва, Одеси, Львова, Харкова і став лікарем-окулістом.
Сьогодні Петро Юхимович консультує вагітних, оглядає немовлят і породіль. Він відкрив свій кабінет у спортивно-оздоровчому комплексі «Поділля», двічі на тиждень безкоштовно приймає пацієнтів у поліклініці на вул.Івана Франка, веде ургентні чергування, надаючи невідкладну допомогу при травмах ока. І, мабуть, саме постійна зайнятість і робота з людьми допомагають пережити трагедію, що трапилася в його житті.
– Обидва мої сини Андрій і Сашко закінчили 14-ту школу й Кам’янець-Подільське медучилище. Викладачі гарно про них відгукувалися, бо хлопці були справді старанними. Андрій на «відмінно» навчався у військово-медичній академії в Ленінграді, був військовим лікарем з гарними перспективами. Сашко закінчив Чернівецький медінститут, за програмою обміну студентами їздив до США, вступив до аспірантури Київської медакадемії, планував захистити кандидатську й одружитися. Його мали призначити завідувачем реанімаційного відділення в Хмельницькій обласній лікарні. Та… не судилося. Їм обом, на жаль, не судилося жити…
Брати Масловські загинули трагічно. Андрій задушився чадним газом 13 років тому, а через 5 років після його смерті автокатастрофа відібрала життя в Олександра. Пережити втрату синів Петру Масловському було дуже важко, втім – необхідно. Щоб жити.
ТАМУЮЧИ БІЛЬ, ЛІКУЮЧИ ДУШУ…
З паломниками вбитий горем батько подався до Ізраїлю, потім – до Києво-Печерської лаври і Банченського монастиря в Чернівецькій області. Двічі в Почаєві працював як лікар, надаючи медичну допомогу паломникам. Невід’ємною частиною його життя стало і спілкування з вихованцями дитячого будинку-інтернату в містечку Виноградів Закарпатської області. Відкрив його отець Василій МАКСИЛІШИНЕЦЬ, з яким Петро Масловський їздив до Ізраїлю.
– Торік я зібрав у селі врожай – порічки, яблука – і передав на Закарпаття. Ще раніше до Виноградова поїхали й банки з варенням і повидлом, яке я консервував для Сашка. Надзвичайною радістю стало те, що мені вдалося покращити зір маленькій вихованці дитбудинку. Ми з нею робили спеціальні вправи, я їй виписав окуляри. А коли приїхав наступного разу, вона вже бачила набагато краще. Діти часто дзвонять. Вони щасливі, і я разом з ними…
Не меншим джерелом щастя для Петра Юхимовича стало й висаджування дерев у місті. Саджанці він найчастіше привозить із Закарпатської області, купує в приватних садівників. Пишається своїм платаном біля міськвиконкому, сам його доглядає, підрізаючи так, аби той мав гарну форму, схожу на шишку.
– Дуже хочу посадити в Кам’янці рідкісну жовту магнолію, шукаю, в кого її можна було б дістати. Коштує дерево немало, а от гарантії, що після ящика з добривом приживеться в грунті, – немає. Шкода, але кожен саджанець має «шанси» бути пошкодженим чи зламаним вандалами. З декотрими, посадженими в місті, так і сталося. Для прикладу, на майдані Відродження висмикнули один з двох платанів, хтось поламав декілька сакур і магнолій біля водойми.
Втім це не зупиняє благодійника. Досаджувати дерева він планує біля медучилища, де навчалися його хлопці.
Нещодавно в лікаря-офтальмолога з’явилося ще одне хобі – вишивати.
– Натхнення є, то чому б не спробувати. Дивлюся, люди такі гарні роботи виконують. Спочатку я навчився хрестиком вишивати, тепер вмію і бісером.
МАСЛОВСЬКИЙ ПРО ІВАСЮКА. ПІД ГРИФОМ «ТАЄМНО»
Свою відпустку Петро Масловський часто проводить в Інституті очних хвороб і тканинної терапії ім.В.П.Філатова в Одесі. До речі, й тут ростуть дві посаджені ним магнолії. Колись кам’янецький офтальмолог навіть отримав від директора інституту Наталії ПАСЄЧНІКОВОЇ пропозицію залишитися на посаді завідувача приймального відділення в інституті й вести ургентну службу, але він не погодився – не хотів залишати Кам’янця, де поховані його діти.
Петро Юхимович має багато друзів-медиків з усієї України, з якими підтримує дружні стосунки. Серед них, насамперед, ті, з ким навчався в Чернівецькому медінституті. Цікаво, що медичну освіту в тому ж виші й на тому ж курсі здобував і прославлений композитор, автор «Червоної рути» і багатьох інших хітів української естради XX століття Володимир ІВАСЮК.
– Якось ми з Володимиром прийшли відпрацьовувати пропуски в професора Бориса ПАХМУРНОГО, який тоді сказав до Володі: «Ви знову не підготувалися?! Йдіть звідси, будете композитором!». Івасюк справді вчитися на медика не хотів, він мав інше покликання.
З уст університетських друзів Петро Масловський дізнався і про маловідомі факти справи під грифом «Таємно», пов’язаної із загадковою смертю 30-річного Володимира, тіло якого знайшли повішаним у Брюховицькому лісі під Львовом.
– Якось на курсах з підвищення кваліфікації в місті Лева я зустрів однокурсницю Марію СТАРШИНОВУ, яка працює завідувачем відділення Чернівецького обласного клінічного кардіологічного диспансеру. Вона розповіла, що в неї лікувався старий професор, патологоанатом, котрий робив медичну експертизу тіла Івасюка, аби встановити причину смерті. Чоловік зізнався, що насправді Володя не повісився сам, його забили до смерті в якомусь льоху, в хлопця була розірвана печінка, поламані ребра. А версію про самогубство професор підтвердив під натиском КДБ.
Мабуть, зачепивши цю тему, варто розповісти й інші приховані деталі вбивства Івасюка, про які Петро Масловський дізнався від одногрупниці й подруги композитора Марії СОКОЛОВСЬКОЇ-МАРЧУК, котра також працює лікарем у Чернівцях.
– Цю справу тоді вправно «зам’яли» через те, що в ній фігурував син старшого секретаря обкому партії у Львові, котрий був небайдужий до дівчини Івасюка. Одразу після смерті Володі вона виїхала за кордон і більше не з’являлася…
Мабуть, у кожного з нас є своє щастя і свій біль. Та кожен вирішує по-своєму, як його тамувати. Втім не зайвим було б навчитися робити це так, як робить Петро Масловський, – хорошими і красивими справами…