ТРУДЯЩА РОДИНА ВІД БАТЬКА Й ДО СИНА

П’ять років тому цієї ж пори «ПОДОЛЯНИН» уже писав про відомий на Кам’янеччині рід ЦАПЛЮКІВ. Тоді голові трудового сімейства Анатолію Калинковичу виповнилося би 85 років від дня народження. Ім’я цього чоловіка на наших теренах відоме багатьом.

Анатолій Цаплюк зробив вагомий внесок у розвиток сільського господарства, за це йому було присвоєно почесне звання заслуженого механізатора України, нагороджено багатьма державними нагородами. Працелюбний аграрій, будучи тривалий час головою Гринчуцького колгоспу, не лише підняв це господарство до рівня найкращого на Поділлі, а й виплекав цілу плеяду молодих хліборобів, які тепло згадують про нього й дотепер. Та, мабуть, найбільшим досягненням його життя стали гідні продовжувачі славного роду – четверо дітей Олександр, Віктор, Галина і Валентина.

Власне, один із них, Віктор Цаплюк, який днями відсвяткував 60-річчя, і наштовхнув нас на постскриптум історії п’ятирічної давнини. Адже впродовж багатьох років з усіх сил намагався йти слідами батька, не опускаючи високо піднятої ним життєвої планки. Необхідні стартові ресурси – любов до землі та сільськогосподарської техніки – за його плечима росли ще з дитинства. А далі діло за малим.

– 1976 року я з відзнакою закінчив Кам’янець-Подільський сільгоспінститут, – коротко змальовує свій трудовий шлях Віктор Анатолійович. – За направленням поїхав працювати у Кіцманський район Чернівецької області. Починав з головного інженера одного з місцевих колгоспів. Потім працював у Кіцманському радгосп-технікумі позаштатним секретарем райкому комсомолу. Очолював найбільшу на той час комсомольську організацію в районі впродовж чотирьох років. А потім знову кар’єрними сходами вгору – став заступником голови досить потужного колгоспу на Буковині в селі Брусниці. А вже через два роки головував у колгоспі села Кліводина. Тут затримався аж на п’ять з половиною року. Після чого перевівся у такий близький душі Кам’янець-Подільський район на посаду заступника голови районного агропромислового об’єднання з питань механізації. На новому місці працювати було нескладно, адже тут усе своє, рідне.

Згодом в нашому районі було створено комбінат «Смотрич», де я обійняв посаду головного інженера. Після розпаду Радянського Союзу почав безпосередньо продовжувати традиції батька – відправився головувати у Гринчуцький колгосп. Там працював, доки таке поняття, як «колгосп», не зникло зі сторінок тодішньої сучасності.

Сьогодні Віктор Анатолійович працює в агрофірмі «Макс-фарм» менеджером по зв’язках із громадськістю. Наразі його основне завдання – ділитися багатющим життєвим досвідом з молодими колегами, налагоджувати місточки співпраці між односельчанами й орендарем гринчуцьких земель і виконувати роль дбайливого батька, люблячого чоловіка, хорошого дідуся. Останнє вдається, мабуть, найкраще, адже родина Цаплюків міцно вкоренилася на Кам’янеччині. Дві доньки хоч і не пішли сільськогосподарськими стежками, однак місце під сонцем собі знайшли. Старша Наталія працює директором

НВК №9, а молодша Любов торує медичну доріжку в Центральній районній лікарні.

Тішать дідуся й онуки. Названа на честь нього Вікторія закінчила III курс Вінницького медінституту, а малий Миколка ще із родинного гнізда не відлетів: навчається у шостому класі однієї з місцевих шкіл, а щовихідних приїздить до діда відпочити на березі Дністра.

Розділити з ювіляром його нажитих шістдесят приїхала вся велика родина, колеги-буковинці, господарники Кам’янеччини, які йшли пліч-о-пліч із ювіляром трудовою нивою, сусіди. І кожен з гостей знає, що все в житті Анатолія Цаплюка вдалося. I батько міг би пишатися своїм сином.