П'ятница, 20 Травня 2022 р.

ВІД ПОЕЗІЇ НЕ ВТЕЧЕШ

Віктор ЄРМЕНЧУК23 роки тому, в грудні 1992 року, коли народжувався «Подолянин», своє надійне плече підставив йому, як один із засновників і журналіст, недавній випускник філологічного факультету педінституту, депутат міськради, уродженець надзбручанського села Шустівці Віктор ЄРМЕНЧУК. Непомітно спливли роки – і 13 січня 2014 року Віктор Петрович зустрічатиме свій полудень віку. Зустрічатиме як директор (уже 14-й рік) комунального підприємства «Кам’янець-Подільська міська друкарня» та депутат районної ради. За плечима в нього плідна робота в газетах «Кам’янець-Подільський вісник» і «Подолянин». Кожну з них Віктор із різних причин покидав, але потім ще раз повертався і працював там уже як заступник головного редактора. Одне з таких покидань було спрямоване, з ініціативи головного редактора «Подолянина» Віталія БАБЛЯКА (першого Вікторового навчителя на журналістській ниві), на те, щоб допомогти кам’янецькому мотоболові. І Єрменчук, очолюючи спортивно-технічний клуб «Поділля», успішно впорався з цим завданням – тодішні кам’янецькі мотоболісти із «золотом» чемпіонів України не розминулися.

А ще Віктор Єрменчук – поет. Він може на десяток років забути про вірші, але потім вони знову вириваються з душі і лягають на папір. Як ось ці два вірші, написані 21 та 24 квітня 2014 року.



* * *

Копійка падає на касу й дзеленчить

Протяжним плачем за кусок хлібини.

Тебе охоплює досади й злоби мить

І почуття образи та провини:

За вбогість крайню добрих і простих людей,

Які не можуть мати необхідне,

За злидні їх незабезпечених дітей,

Котрих годують злидні й няньчить бідність.

Бо той, хто їх нахабно обікрав,

Сьогодні вчить народ, як треба жити.

Він думає, що вже навічно паном став

Із ексклюзивним правом всіх дурити.

Не треба в бідності на спині гопака

Стрибати й кулаками в брови бити –

Суспільство – то глибока і швидка ріка,

Якщо прорве – не можна зупинити.

* * *

Вогнем вогню ніяк не загасиш.

Шукати правди бучею не треба.

Коти гризуться – бенкетує миш

Й пшениці в полі підгризає стебла.

Слова залазять глибше, ніж стріла,

Від них поранення не заживають.

Ще лайка до добра не довела –

Дурних обходять і не зачіпають.

Чому ж ми за десятків кілька літ

Мовчати там, де треба, не навчились,

І нахватали повну торбу зла і бід,

Та між собою всі пересварились?

Тому, що мудрість не в різких словах,

А фразою людину можна вбити.

В усьому світі цінять по ділах…

У нас – за вміння гарно говорити.