ЇЇ ДОРОГА ВСТЕЛЕНА ДОБРОМ

Останнім часом поняття і вживання термінів «еліта» та «інтелігенція» дещо видозмінились та нівелювались. Про їхнє істинне значення задумуєшся лише тоді, коли зустрічаєш справжніх представників цього класу – талановитих, щирих, відкритих і високоосвічених, які живуть по совісті, бо інакше просто не вміють. Саме такою і є наша героїня: успішний лікар, любляча мати, кохана дружина і просто приємна інтелігентна жінка.

18 лютого Людмила Турлай відзначатиме своє 60-ліття.

На життєвій стежині було чимало перипетій, але більше було добра, бо до життя вона ставиться лише з позитивом.

Людмила Іванівна ось уже 35 років працює лікарем-невропатологом: спочатку в Кам’янець-Подільській міській лікарні, тепер – у міській поліклініці. Як ніхто інший, вона знає, що таке біль: у голові, спині, суглобах тощо. Шукає його причини і лікує наслідки. За це пацієнти вдячні своєму лікареві. Людмилу Іванівну поважають і цінують колеги. Але про все по черзі.

Батьки Іван і Валентина Теплюки ще у 60-х рр. переїхали із с.Пудлівці до Кам’янця-Подільського. Тут і народилися їхні донечки Галина та Людмила. Дівчатка обрали медицину головним орієнтиром життя, хоча в родині ніхто не мав стосунку до лікарської справи. Батько працював механіком в автоколоні, а мама – на кабельному заводі. Маленька Людмилка, навчаючись у Кам’янець-Подільській школі №3, завжди була першою в компанії однокласниць-санітарочок, які слідкували за гігієною дітей.

Після закінчення школи у випускниці Людмили був вступ до медичного інституту – невдалий. Потім рік важкої роботи у автоколоні, де працював батько. З другої спроби таки вступила на спеціальність «Лікарська справа» Чернівецького медичного інституту.

– У нас не було поняття випросити оцінку. Соромно було не знати, не здати, не виправдати сподівань викладача, – розповідає Людмила Іванівна. – Викладацький склад був дуже сильний, і тодішня система навчання якнайкраще підходила для підготовки лікарів. Питали з нас не на оцінку, а на знання. У навчальному процесі було цікаво все: фізика, хімія, вища математика. У професійній діяльності ці знання не знадобились, але людина з вищою освітою повинна бути обізнаною в усьому. Головним показником її освіченості є мова.

Після закінчення інституту була інтернатура у Хмельницькому. З 1981 р. Людмила Іванівна викладала в Кам’янець-Подільському медичному училищі. Писала там більше, ніж в інституті, бо викладала аж чотири предмети: анатомію, внутрішні хвороби, патанатомію і нервові хвороби.

За рік звільнилося місце невропатолога у міській лікарні. І Людмила Турлай зрозуміла, що це її шанс. З непідробною щирістю і теплотою вона розповідає про наставників:

– Вони прийняли мене у свій колектив наче рідну. Ми спілкувалися, радилися, ділилися досвідом. Моїми вчителями були Людмила Ляхова, Микола Рибак, Наталія Богдан – на жаль, уже покійні. Ціную хвилини спілкування із Лідією Мироненко, яка живе у Львові. З роками колектив почав омолоджуватись, прийшли Людмила Клімова, Лідія Маланчук, Юрій Скринчук, а традиції взаємодопомоги, поваги передалися далі. Незважаючи на те, що стаціонар відділений від поліклініки, ми продовжуємо спілкуватися, обговорюємо робочі питання, проводимо конференції, присвячені неврології.

– Які випадки з практики найчастіше зачіпають за живе?

– Завжди бентежать запущені хвороби. Кажу таким пацієнтам: «Де ви були 10 років тому, коли можна було допомогти мінімальним лікуванням?». Водночас завжди радію, коли люди приходять просто на консультацію, на профогляди. Позитивною динамікою є те, що люди нарешті почали піклуватися про здоров’я: задля профілактики здають аналізи, проходять флюорографію та огляди лікарів-спеціалістів.

Не перестаю захоплюватися сучасними методами дослідження та лікування. Часто буває, що за симптоматикою ставиться один діагноз, а МРТ показує іншу причину – справжню. Радію, що можу призначити відповідне лікування. А отже, і значно пришвидшити одужання.

– Яке Ваше ставлення до народної медицини?

– Трави є в основі багатьох лікарських засобів. Вони досить дієві та перевірені часом. Питання в тому, що в кожного організму свої особливості, ступінь запущеності хвороби. Проблема, що сьогодні будь-хто може прочитати загальні фрази і поставити діагноз. При цьому горе-пацієнт бачить лише головну дію на стан, але ж є цілий організм і є чинники, які можуть не сприйняти лікування. Наприклад, ліки, які прописують при радикулітах, найчастіше протипоказані людям із виразкою чи гастритом. На всі види медикаментів є покази і протипокази. Це стосується і всіляких лікувальних процедур, навіть масажу.

– Ваше ставлення до страхової медицини?

– Дуже позитивне. Перш за все страхова медицина дисциплінує як лікарів, так і пацієнтів. По-друге, люди будуть впевненими у завтрашньому дні, знатимуть, що треба йти і лікуватися, а не збирати кошти на дороге обстеження. А отже, лікування починатиметься раніше і буде дієвішим.

– Людмило Іванівно, Ви давно в медицині. Чи змінились види захворювань у невропатології?

– Кількість пацієнтів не змінилась. А ось хвороби видозмінились, і це досить яскраво прослідковується. Час наче поділився на «до» і «після» трагедії на ЧАЕС. Якщо до Чорнобиля стояли черги із радикулітами, то після нього побільшало скарг на головні болі. І наразі причин болю в голові безліч: від банальної зміни погоди до пухлин різної етимології.

– Розкажіть про свою сім’ю. Що для Вас найцінніше у житті?

– Сім’я і є моєю найбільшою цінністю. Наші щирі, довірливі стосунки – це найголовніше багатство у житті. Мене батьки навчили, що на першому плані завжди повинна бути людина, і її треба поважати. За цим принципом і живемо ми з чоловіком Володимиром Васильовичем. Так виховали і сина Максима. Нещодавно з радістю прийняли до нашої сім’ї синову дружину, а нашу доньку – Вікторію. Радію з того, що нам усім є про що поговорити. А щира сімейна розмова – це запорука вирішення більшості проблем.

У житті, як на довгій ниві, всяке траплялося. У чоловіка відповідальна робота: тривалий час він очолював відділення Пенсійного фонду в районі, сьогодні працює в приватній поліграфії. Я також постійно в роздумах про пацієнтів та їхні проблеми, але вдома ми намагаємось відволікатися, приносимо сюди лише позитивні емоції.

– А є у Вас хобі?

– Найбільше моє захоплення – плавання. Люблю відпочинок на морі, надаю перевагу українським курортам. Ще люблю покататися на санях, навіть тепер! Син обожнює катання на сноуборді, займається іншими видами спорту. А чоловік дуже гарно співає. Його пісня вміє і заспокоїти, і розвеселити. Від пісні «Два кольори» в його виконанні аж мурашки бігають по шкірі.

– У чому, на Вашу думку, полягає запорука здоров’я?

– Найголовніше – вести здоровий спосіб життя: правильно харчуватися, виконувати мінімальний комплекс фізичних вправ і, звичайно ж, забути про шкідливі звички. Щодо оздоровчих видів спорту, то я б порадила біг і плавання.

– Знаємо, що незабаром Ви святкуватимете ювілей. Який найбажаніший подарунок?

– Найбільше хочу миру, здоров’я, благополуччя. Обов’язково попрошу здоров’я для своєї мами. Поки живі батьки, ми залишаємось дітьми. Лише мама може любити дитину за те, що вона просто така є. І попрошу того, про кого давно мрію, – онука.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА.