«ЯК ГІДНО ПРОЖИТИ ЖИТТЯ»

23 лютого своє 80-ліття відзначатиме Антон ГОРДІЙЧУК. Чимало кам’янчан знають його як сумлінного, винахідливого і допитливого керівника акредитованих лабораторій Кам’янець-Подільського електромеханічного заводу, а сьогодні – голову ветеранської організації К-ПЕМЗу.

ДИТИНСТВО ВКРАЛА ВІЙНА

У селі Кануни Новоград-Волинського району, що на Житомирщині, проживала сім’я колгоспників Василя та Онисії Гордійчуків. Бог дав їм 6 діточок. На жаль, доля була не надто привітною до родини. Як грім серед ясного неба, пролунало страшне слово – війна! Маленькому Антону було лише 6 років. У перші дні війни батько пішов на фронт, і вся чоловіча робота лягла на плечі 10-річного Андрія та 6-річного Антона.

– Пам’ятаю, як малими ховалися по підвалах. Не раз виганяв з подвір’я далеко в поле худобу, щоб таким чином заховати її від німців. Ще малим дивувався різкому контрасту: статечні німці – професійні військові, дорослі мужні чоловіки – і наші молоді хлопченята, які ледве навчилися тримати зброю в руках, – розповідає Антон Васильович.

Під час війни вони з братом займалися партизансько-розвідувальною роботою. Збирали інформацію про позиції окупантів і передавали нашим партизанам. Молодшому Антону за цю роботу дали статус учасника війни, а брат Андрій, якому на початок війни було лише 10 років, отримав аж 4 ордени, 26 медалей і статус учасника бойових дій.

ПОСТІЙНИЙ ПОШУК… АБО СУХО ПРО РОБОЧІ МОМЕНТИ

Через війну Антон пішов до школи в дев’ятирічному віці. Закінчивши Новоград-Волинську школу, з першого ж разу 1954 р. вступив до Львівського політехнічного інституту, на спеціальність «Електричні машини і апарати». З можливих 25 вступних балів набрав усі 25. За направленням 1959 р. приїхав до Кам’янця-Подільського, на підприємство, яке лише створювалось, – електромеханічний завод, де й пропрацював 47 надзвичайно цікавих років.

– Перші роки були досить скрутними. Завод спочатку функціонував на площах старого Кармелітського монастиря. Старі келії треба було переобладнати на цехи. Але найважче було в 70-х роках, коли підприємство переходило зі Старого міста на нову робочу платформу. Доводилося контролювати будівництво цехів, на ходу удосконалювати проекти, – розповідає Антон Васильович.

Антон Гордійчук знає виробництво К-ПЕМЗу від і до, адже пройшов чималий шлях, працював на посадах інженера-конструктора, начальника центральної лабораторії, головного інженера заводу, керівника служби стандартизації. У 1981-2005 рр. працював керівником акредитованих заводських лабораторій (випробувальної, електровимірювальної з електробезпеки; метрологічної, санітарно-хімічної). Він із захопленням розповідає про створення лабораторій, їхні успіхи.

– Лабораторії були створені під моїм керівництвом. Чимало разів по знання з удосконалення процесу їздив до Москви, Ленінграда, Києва, Харкова, Львова. Як наслідок, наша заводська лабораторія стала найкращою в регіоні. Ми мали право випробовувати величезний асортимент електротехнічної продукції. На сертифікаційні випробування до нас приїжджали виробники електротехніки з багатьох міст України. Згодом разом із директором підприємства Леонідом Дьяконовим організували випробування конструкцій вікон і дверей за всіма стандартами, – згадує ювіляр.

У творчому доробку Антона Васильовича є два авторські свідоцтва Комітету в справах винаходів при Раді Міністрів СРСР – за винахід «Спосіб термічної обробки виробів» і «Спосіб термічного оксидування дроту».

Крім того, Антон Васильович за сумісництвом займався педагогічною роботою. В радянські часи в освіті був пріоритет у наближенні освіти до виробництва. Саме тому спеціаліст своєї справи Антон Гордійчук викладав основи металознавства та електротехніки у підшефній К-ПЕМЗу школі №3. Крім теоретичних знань, уже безпосередньо на заводі проводив для учнів виробниче навчання. Згодом були роки роботи у вечірній школі №2. А потім – викладання основ електротехніки на фізматі педінституту.

ГОЛОВНЕ – ЗБЕРЕГТИ ІСТОРІЮ

Попри постійну заклопотаність на заводі та у навчальних закладах міста, завжди знаходився час на громадську роботу. Тривалий період Антон Васильович був секретарем комсомольської організації заводу, головою групи народного контролю, секретарем партійної організації. Посада голови групи народного контролю давала право контролювати навіть самого директора. Через це не завжди складалися відносини з вищим керівництвом заводу. Все ж принциповість і справедлива життєва позиція нашого героя допомогли не лише втриматися на посаді, але й розвиватися далі. Про відповідальність та активну позицію свідчать численні грамоти і нагороди.

Сьогодні Антон Гордійчук також не стоїть осторонь від життя рідного К-ПЕМЗу. Наразі він очолює ветеранську організацію заводу.

– Головне завдання організації – зберегти історію К-ПЕМЗу. Ми не повинні забути жодного працівника. Саме тому збираємо електронну базу заводчан. Особлива подяка за організацію та розроблення цього проекту моєму заступнику Олексію Пастушкову, – зазначає Антон Васильович.

СЕКРЕТ ЙОГО МОЛОДОСТІ В ОПТИМІЗМІ

Коли мова заходить про дружину, Антон Васильович усміхається:

– Моя Марія Петрівна – взірець. Коли в сім’ї добре та затишно – є можливість плідно творити. Працювала вона в музичній школі, училищі культури. Як же моя Марія співає! А ще пише вірші та музику.

Наступного року подружжя святкуватиме золоте весілля. Радієш, коли бачиш людей, які за стільки років не розгубили ніжних почуттів, досі вміють поважати і захоплюватись одне одним. Виховали двох синів – Андрія та Богдана. Андрій – відомий у місті лікар УЗД, а Богдан у Новограді-Волинському займається міжнародними вантажними перевезеннями. Радіє подружжя Гордійчуків і трьом онукам.

Проте, зважаючи на події в країні, Антону Васильовичу страшно навіть уявити, що, не дай Боже, доведеться переживати другу війну за життя.

– Під час Другої світової все було зрозуміло: там – вороги, тут – наші. Сьогодні ж я нічого не розумію: вчорашні брати стали запеклими противниками. Я навіть не знаю, як діяти в цій ситуації. Найголовніше, на мою думку, зберегти людські життя, робити все можливе, аби не було бойових дій. Водночас треба ще більше посилювати армію, – роздумує Антон Гордійчук.

На запитання про подарунок до дня народження Антон Васильович зі сльозами на очах заговорив про мир, а ще побажав здоров’я собі та рідним.

Антон Гордійчук є таким собі «героєм нашого часу», адже цей сивочолий чоловік у 80 вправно пересувається містом на велосипеді, успішно освоює комп’ютер, вдосконалює вміння гри на фортепіано. А головним його хобі є садівництво та городництво, адже він і досі обробляє декілька земельних ділянок.

Секрет його молодості – в оптимізмі. Він нікого не критикує.

– Люблю дружину, дітей, онуків і знаю, що вони люблять мене. Хочу, аби всі були здоровими, а більше мені нічого не треба, – ділиться іменинник.

Правду кажуть, що позитивні люди притягують до себе добро. А історія нашого героя могла б увійти до книги «Життя чудових людей» зі статтею під робочою назвою «Як гідно прожити життя» й бути посібником, який не просто дає спеціальність, а вчить жити.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА.