«ОБЛИЧЧЯ МІСТА ПОВИННО ЗМІНЮВАТИСЯ»

«Місто – це живий організм, який не може залишатися в одному й тому ж стані сторіччями. Воно повинно змінюватися», – впевнений Олег СВІНЦІЦЬКИЙ, фах якого – змінювати, реставрувати, відбудовувати і прискіпливо вимальовувати вкрите старечими зморшками обличчя Кам’янця-Подільського. Випускник архітектурного факультету Львівської політехніки, член Національної спілки архітекторів України, викладач міського коледжу будівництва, архітектури і дизайну та досвідчений реставратор уперше потрапив до нашого міста наприкінці 80-х. Працюючи у проектному інституті «Укрзахідпроектреставрація», він долучився до реставраційної групи, що відновлювала пам’ятки Старого міста. Але проектуючи старовинні фасади і древні укріплення, непомітно закохався не лише у гарне обличчя архітектури, але й у красиве серце природи нашого міста.

Понад двадцять п’ять років Олег Юрійович працює над тим, аби крихкий організм Кам’янця мав якомога менше побічних наслідків у вигляді неоковирних самобудів, строкатих фасадів і не пристосованих до життя мікрорайонів. Тож напередодні Дня архітектури у розмові з ним спробуємо намалювати досконалий архітектурний проект міста, адже останнім часом його нові штрихи дають громаді чимало приводів для роздумів і суперечок.

– Місто мені сподобалося ще зі студентських часів. Родом я із західної України, містечка Бучач Тернопільської області, й коли вперше приїхав до Кам’янця, раптом здалося, що потрапив на Батьківщину: Товтри, каньйон, старовинні будинки. Тоді мені захотілося працювати саме тут, – каже архітектор. – Iще під час навчання приєднався до команди студентської проектної організації, а згодом уподобав собі фах реставратора. Готуючи дипломний проект, разом із дружиною працював у стінах «Укрзахідпроектреставрації», де й запропонували поїхати до Кам’янця. Тут саме організувалася група реставраторів, що займалася реконструкцією пам’яток Старого міста. Але у 90-х через економічну кризу керівництво прийняло рішення розпустити проектну групу. Так я потрапив безпосередньо на будівельний майданчик, досвід перебування на котрому дозволив мені пізнати цей процес ізсередини і згодом став мені у нагоді під час роботи на підприємстві «Проектбуд», де свій трудовий стаж завершував уже головним архітектором проектів.

– Коли вперше приїхали до Кам’янця, яка будівля запам’яталася найбільше?

– Оскільки на той момент уже більше року працював у реставрації, чудово розумів цінність саме старих будинків, адже в їхнє будівництво вкладалося дуже багато майстерності, сил та енергії проектувальників. Тому спершу прискіпливо розглядав будівлі Старого міста. Першим об’єктом роботи моєї групи реставраторів був Домініканський костел і, напевне, саме тому він мені запам’ятався найбільше. Ця споруда барокової епохи дуже гарна й оригінальна, зі складною і цікавою історією будівництва. Вона й донині залишається моєю улюбленою.

– Iз чого зазвичай починаєте роботу над проектом?

– Першою, звісно ж, має бути ідея, яка згодом і вимальовує в голові образ майбутнього проекту. Хоча підходи до проектування різноманітні. Справжній архітектор завжди має бачити об’єкт комплексно: план, об’єм і функціональне використання споруди. Потрібно вміти скласти просторовий образ майбутнього будинку. Переважно люди думають, що архітектор – це той, хто лише розмальовує фасади, однак насправді архітектурна справа надзвичайно багатогранна. Для прикладу, справжній професіонал інколи повинен знати навіть те, з яким рахунком в останньому матчі зіграло «Динамо», адже має вміти знати і розуміти психологію свого замовника.

Втім не застраховані ми й від помилок. Зроблені на папері, вони згодом втілюються на будівництві. Й тоді виправити їх стає дуже важко. У Кам’янці такі огріхи проектувальників зустрічаються дуже часто. Приміром, часто при виході з магазину можна перечепитися об невеличкий поріг, який постійно заважає відвідувачам.

Усі вважають, що це недолік будівельника, але, можливо, його допустив у проекті архітектор, котрий ще й забув виправити його у процесі виконання робіт.

– Коли дивитеся на будинок, одразу помічаєте недоліки у плануванні?

– Професійна підготовка не дозволяє споглядати об’єкти, як звичайну картинку. Я навіть своїм студентам завжди кажу, що потрібно дивитися на будівлі не як звичайний громадянин, а насамперед, як професіонал. Чекаючи «маршрутку» на зупинці, обов’язково оглянути і проаналізувати: чи зручна вона для пасажира, чи добре видно з неї транспорт, що під’їжджає, чи вдало для її будівництва підібрані матеріали.

– Тобто професію архітектора легкою не назвеш.

– До архітекторів висувається дуже багато вимог. Це складна, але все ж надзвичайно цікава професія. Важка праця архітектора не лякає, найбільше його страшить відсутність можливості себе реалізувати і бути потрібним громаді.

– Які проекти Вам вдалося втілити у нашому місті?

– Коли працював із командою реставраторів, ми здійснили дуже багато замірів, попередніх ескізних розробок. Однією з них була реконструкція і пристосування комплексу Домініканського монастиря, який, на жаль, згодом згорів. Це був один із найбільших наших проектів, розробка котрого проходила під моїм керівництвом. Моя група виконала повний комплекс обстежень і робочих креслень щодо реставрації та пристосування Казематної вежі. 2009 року завершені ремонтно-реставраційні роботи на цій пам’ятці й зараз вона перебуває на балансі НІАЗ «Кам’янець». Розроблені проекти реставрації для історичних будинків на вулицях Довга і Зарванська. Коли тільки планувалося розпочати відтворення Троїцької церкви, ми допомагали українсько-американській команді археологів зробити обміри фундаментів і розкопів. Багато працював із фасадами будинків у Старому місті. Однією з найпомітніших реалізованих робіт є перепланування кам’яниці та відтворення офіцини із пристосуванням під готель «Гетьман» (цей проект Олега Свінціцького навіть було висунуто на Державну премію України в галузі архітектури. – Прим. авт.).

Ще одним нашим масштабним проектом було відтворення і пристосування казарм фортеці під архів, який ми розробили ще 1995 року. Якби наші плани тоді вдалося реалізувати, Кам’янець би не втратив свого архіву, однак тоді місто не мало ні таких коштів, ані можливостей. Загалом ми розробили дуже багато проектів для Старого міста, та, на жаль, фінансовий стан у країні так і не дозволив втілити їх у життя.

– Нині в Старому місті з’являється багато новобудов, чи вписуються вони в архітектурний ансамбль заповідника?

– Те, як потрібно будувати у заповідних зонах, чітко визначає законодавство, і якщо забудовники дотримуються його вимог, значить роблять правильно. Місто – це живий організм і його неможливо зберегти в такому ж стані, який воно мало два сторіччя тому. Воно повинно змінюватися. Час залишає власний слід на споруді. Відтворюючи старі будинки, ми тільки думаємо, що будуємо їх такими самими. Насправді ж, все одно залишаємо на них відбитки сучасності. Відреставровані будинки абсолютно не схожі на ті, що стояли тут колись, тому що їх відбудовують інші руки, інші майстри, інші технології. Навіть у законодавстві прописано, що під час реконструкції забудовники мають повторити тільки форми історичної споруди, бо такою, як колись, вона не стане ніколи. А те, що відбувається із забудовою нашого Старого міста, – питання не до проектантів, а до тих, хто здійснює будівництво і його контролює.

– Останнім часом у нашому місті активно взялися за реконструкцію скверів. Вам як фахівцю їхній вигляд подобається?

– Я брав активну участь у проекті відбудови Лебединого озера й єдине, із чим був незгодний, – оформлення берега. Адже насамперед це природний парк, і мощена доріжка з бетонної бруківки там виглядає не зовсім доречно. Проблема в тому, що наше керівництво не помічає, що в Кам’янці є архітектори, які могли б якісно працювати. І це біда не тільки нашого міста, але й держави, і суспільства в цілому. Адже професіонали коштують дорого. Однак усі проблеми можна вирішити, якщо такі проекти контролюватиме громада. I приємно, що в нас такий процес потроху налагоджується.

– Наразі громада активно слідкує за планами міської влади щодо реконструкції Центрального парку.

– Прекрасно, що за цю роботу взялися. Втім мені здається, реконструкцію і будівництво у таких важливих для кам’янчан місцях відпочинку варто проводити на підставі відкритого масштабного конкурсу, бо саме конкурентне середовище завжди спонукає до більш активної роботи і появи нових цікавих ідей. Та для того, аби участь у конкурсі брали професіонали, потрібен стимул. Якщо на тротуар є 500 тисяч гривень, то невже не знайдеться 10 тисяч для фахової розробки його проекту?!

– Ви, мабуть, чули критику цього проекту з боку громадськості, погоджуєтеся з нею?

– Частково так, хоча дуже багато питань у ній – надумані. Під час громадських слухань багато наголошували на тому, що наш Центральний парк – це пам’ятка садово-паркового мистецтва. Втім цей статус парк отримав ще у сімдесятих роках, коли там з’явилося погруддя Леніна, яке віднесли до пам’ятки мистецтва. Вважаю, що цю помилку попереднього покоління вже давно варто виправити. Нашому паркові вкрай потрібен благоустрій, і там, звісно ж, необхідно зберегти цінні породи дерев. А ще – нарешті винести межі парку в натуру і визначити його територію. Наразі у міськраді оголосили конкурс на створення найкращого проекту реконструкції парку, хоча один і навіть три місяці – дуже мало для розробки якісного плану. Для ідеї місяця буде достатньо, а от аби дочекатися професійного проекту, громаді варто набратися терпіння. Треба лише почитати, як швидко проектувалися і будувались улюблені парки чи споруди. Для таких справ має виділятися досить часу.

– Олегу Юрійовичу, в Кам’янці з’являється і чимало новобудов. Як оцінюєте їхні проекти?

– На жаль, сучасна економічна ситуація і брак житлової площі провокують те, що до сучасного будівництва залучають проектантів набагато нижчого професійного рівня. Крім того, в цій індустрії керують, в основному, будівельники. Тож поки не буде змінено законодавства й архітектори не дістануть більше прав і впливу на процес будівництва, чекати на якісні зміни марно.

Міська влада чомусь дуже любить втілювати нові ідеї у Старому місті. Але ж, як на мене, житлові мікрорайони Кам’янця потребують не менше уваги. Тут живуть набагато більше мешканців нашого міста й їм також потрібні гарні сквери, фонтани, зручні доріжки і майданчики. Новому плану дуже потрібні нові ідеї.