ВІД ОБОРОННОГО ЗАВОДУ – ДО ЯПОНСЬКОЇ КАПІТУЛЯЦІЇ

Підтягнутий, гарний офіцер, на кітелі котрого щедрим розсипом виблискують бойові ордени і медалі… Він завжди з’являється у сквері Танкістів на День Перемоги чи визволення нашого міста від нацистських загарбників. Приходить сюди, щоби покласти квіти і вшанувати світлу пам’ять своїх побратимів, які віддали життя за мир, свободу і незалежність нашої Батьківщини.

У рік 70-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні ми продовжуємо розповідати про кам’янецьких ветеранів. Цього разу герой статті – військовий льотчик, полковник морської авіації, наш земляк Петро ДРУЖБІЦЬКИЙ, котрий належить до когорти людей, з якими сміливо можна йти у розвідку.

Коли почалася війна, він пішов у військкомат із проханням направити його на фронт. Та не судилося відразу потрапити на передову: років було замало. Тоді юнак знайшов гідне місце для боротьби з ворогом – став до токарного верстата на оборонному заводі у місті Барнаул. Працював майже цілодобово із такими ж хлопчаками, як сам.

Часом у них, іще дітей, аж ребра світилися від недоїдання, однак кожен мужньо і героїчно працював, вважаючи за зраду покинути робоче місце у цей відповідальний для країни час. Це про них розповідали, як, підклавши під ноги дерев’яного ящика (щоби дістати до рукоятки токарного верстата), вони, не шкодуючи сил і здоров’я, виготовляли зброю для армії, виконували і перевиконували взяті на себе зобов’язання.

Петро Миколайович згадує, що ночами, розганяючи темінь у заводських цехах, боязливо блимали вогниками здебільшого кіптявих світильників з-під снарядних гільз. Багато із них мали палке бажання стати до лав Червоної Армії, але й тут вони робили дуже важливу державну справу.

1943-го збулася мрія Петра Миколайовича. Він як один із найкращих робітників заводу був направлений на Далекий Схід для навчання у льотному військовому училищі.

– Радянський Союз для запобігання можливій агресії з боку Японії був вимушений під час війни тримати на Далекому Сході велику кількість військ, – розповідає Петро Миколайович. – У той час військово-морські та повітряні сили Японії панували в екваторії Тихого океану.

Для розгрому Квантунської армії потрібно було більше військ, тому в травні-липні 1945 року бойовий склад радянських військ на Далекому Сході збільшився майже вдвічі.

Тоді Петро Миколайович, уже успішно закінчивши училище, став військовим льотчиком морської авіації. Воював він також героїчно і безстрашно. Про це свідчать багато його бойових нагород – орденів і медалей. Не один ворожий літак зник у безодні Тихого океану, збитий влучними кулеметними і гарматними чергами тоді ще молодого капітана Петра Дружбіцького.

Ветеран згадує, що їм, радянським льотчикам, у повітрі протистояв сильний ворог. Японці літали на швидкісних винищувачах «Зорро», що вважалися одними з найкращих бойових літаків у світі, й воювали ефектно: часто, розстрілявши боєкомплект, направляли свої залізні машини на кораблі чи інші об’єкти противника.

Військову службу Петро Миколайович закінчив на Далекому Сході після повного розгрому мілітаристської Японії, союзниці ницистської Німеччини у Другій світовій війні. 2 вересня 1945 р. представники Уряду Японії підписали Акт про капітуляцію.

У післявоєнний період Петро Дружбіцький працював у Кам’янці-Подільському на електронному заводі інженером з технічного забезпечення. Трудився сумлінно, був ініціатором і новатором передових технологій, підтримує і не втрачає до цих пір гарних відносин із дружнім колективом.

У свята Великої Перемоги, визволення нашого міста й України від німецько-фашистських загарбників полковник морської авіації Петро Дружбіцький завжди одягає свій парадний мундир із кортиком. Він – активний член ветеранської організації, часто зустрічається із жителями міста, ділиться своїми спогадами про героїчне минуле нашого народу, дає мудрі поради підростаючому поколінню. Ветеран – великий скромник, тому про себе не дуже полюбляє говорити, більше розказує про побратимів, про наш народ, який вистояв у важкому двобої із ненависним ворогом.

А буквально днями – 14 липня – шановному Петру Миколайовичу виповниться 90 років!

Анатолій БЕРНАДІН, керівник прес-центру ради ветеранів.