Валентин ЩЕРБАЧОВ ПРО СПОРТ І ДЕРЖАВНІ ЗРАДИ

Український спортивний журналіст Валентин ЩЕРБАЧОВ – ціла епоха спортивної журналістики, і вже сьогодні його називають легендарним. Більшість людей знають Щербачова як спортивного коментатора, але він ще телеведучий, журналіст (друкувався в багатьох газетах, із 1970 р. почав працювати на державному телебаченні), автор п’яти книг про спорт та сорока двох фільмів про екстремальні пригоди, засновник «Національного реєстру рекордів України», майстер спорту з веслування, альпініст і невгамовний мандрівник. Тому й не дивно, що в свої майже 70 років Валентин Васильович виглядає значно молодшим і продовжує завзято сходити на найвищі вершини світу.

Недавно знімальна група телестудії Валентина Щербачова приїжджала до Кам’янця знімати сюжет про мотобольну команду «Поділля», який вийшов на телеканалі «Тоніс». Пізніше, на запрошення почесного голови Федерації мотоболу міста та президента Благодійного фонду «МіСт» ім.Михайла Савенка Сергія Ісаєнка, приїхав і сам Валентин Васильович, аби провести журналістський майстер-класи для дітей зі школи-інтернату для слабозорих, «Славутинки» та учнів військового ліцею. Тож ми не упустили нагоди поспілкуватися з легендарним колегою.

МАЛОВІДОМІ ФАКТИ ТА ДИВОВИЖНІ ВЧИНКИ

– Валентине Васильовичу, раді бачити Вас у нашому місті! Чи доводилося раніше перетинатися з Кам’янцем під час журналістської діяльності?

– Журналістом я об’їздив усю Україну, тож знаю навіть багато сіл, не кажучи вже про міста. Кам’янець часто відвідував у 80-х роках, коли тут мотобол був на підйомі. Особисто познайомився з тодішніми вашими мотоболістами та начальником команди Валерієм Дідуком. У той час я писав для газет «Советский спорт» і «Рабочая газета». Пам’ятаю свій матеріал «Великий м’яч під стінами фортеці». При «совку» в нас була мілітаризована держава, тож усі військово-технічні види спорту цінувалися не менше ніж олімпійські. Тому ДТСААФи давали мотоболу все: і пальне, і техніку. Згодом ситуація змінилася. Декілька років тому з жалем почув, що з мотоболом у Кам’янці закінчено. Але коли дізнався, що цю гру у вас знову відроджено, з радістю підготував програму.

Тоді ж, наприкінці 80-х, приїжджав до вашого міста разом із футбольним тренером Олегом Базилевичем. Ми намагалися підтримати кам’янецького тренера Олексія Гришина в прагненні створити футбольний клуб.

Бувало, приїжджав до Кам’янця-Подільського із дітьми. А близько семи років тому знімав у Старій фортеці програму «Зарядочка» (зйомки передачі відбувалися у визначних місцях різних міст).

– Над чим працюєте сьогодні?

– Працюю на «Центральному каналі» (це державний локальний канал у Києві, де готую багато програм, зокрема цикли: «Спортивна Україна» та «Гра м’язів»). Також до нас звертаються різні телеканали, для яких ми знімаємо сюжети. Хоча нині на комерційних каналах спортивні події майже не висвітлюють, крім футболу. Я всім президентам України писав листи із пропозицією створити національний спортивний канал. Розробив документацію, проте влада на це не звертала уваги. Але відкрию таємницю: один мій товариш, який колись працював в Америці, взяв кредит і планує створити телеканал про спорт і здоровий спосіб життя.

Працюю і над проектом «Гонки на виживання», де сім’ї змагаються в кросах, плаванні, веслуванні, гірських походах у таких країнах, як Індонезія, Індія, Шрі-Ланка, Малайзія. Екстремальні гонки в джунглях, горах і саванах проводимо тому, що в нас ніхто з телемагнатів не цікавиться здоров’ям нації. А я мрію проводити такі загальнодоступні командно-сімейні змагання саме в Україні, де для цього є всі умови.

А ще столична «Школа телебачення» залучає до проведення уроків журналістики. У мене є клас із 28 учнів. До речі, з моїх вихованців дванадцятеро вже стали журналістами.

– На державному рівні є стільки різноманітних спортивних змагань, що охопити їх усіх просто нереально. На чому акцентуєте увагу?

– Акцент робимо на тому, що найбільше цікавить людей. Звісно, на першому місці – футбол. Але не треба ігнорувати й інші види, особливо олімпійські, адже до Олімпіади в Ріо-де-Жанейро залишається менше як рік. Треба частіше висвітлювати всі види боротьби, плавання, легку та важку атлетику, ігрові види спорту. Наприклад, українські велогонщики тренуються за кордоном (бо в нас немає відповідних велодоріг), але коли хтось із них приїжджає – обов’язково знімаю ефір, аби люди почули про цих спортсменів. Я намагаюся вишукувати цікаві факти, про які мало хто знає. Скажімо, в гонках «Формули-Ауді» (трохи менші боліди, ніж у «Формулі-1», але ті ж траси) змагається українець Костянтин Жирнов, а екіпаж Юрія Протасова та Павла Черепіна піднявся на І місце світового рейтингу з авторалі.

Також висвітлюю новини екстремальних видів спорту, адже вони захоплюють усіх. Важливо заохочувати сюжетами і масові спортивні заходи, які пропагують здоровий спосіб життя.

Ще збираю різноманітні українські рекорди, про які інформуємо на сайті «Національний реєстр рекордів». Це мобілізує людей на дивовижні вчинки. Скажімо, в Запоріжжі є батько із сином, які можуть цілодобово танцювати гопак. А один каскадер із Кривого Рогу, стоячи на сидінні мотоцикла, проїхав від Києва аж до Лондона. До речі, найближчим часом про ці рекорди планую видати чергову книгу.

«НА МЕНЕ ПИСАЛИ СКАРГИ ПРЕЗИДЕНТУ…»

Народну повагу Валентин Щербачов заслужив не лише відданістю спорту. Він ніколи не боявся казати правду, навіть якщо вона не подобалася владі. Так, 1986 р., коментуючи у Франції футбольний матч фіналу Кубка Кубків за участю київського «Динамо», він сповістив глядачам новину про Чорнобильську трагедію (в Союзі цей факт замовчували). А ще він у ті часи знайшов у собі сміливість розвінчати міф про «матч смерті» між «динамівцями» і німецькими загарбниками. За незалежної України розкривав футбольні махінації. Звісно, через це відчував тиск від владних осіб.

– Валентине Васильовичу, нині теж доводиться писати «колючу» правду?

– Наразі ми випускаємо програму політичного формату «Майдан ТБ», яку я започаткував (наша студія розташовується біля самого майдану Незалежності в Києві). Сюжети викладаємо і в мережі «Фейсбук». Їздимо на фронт, часто знімаємо матеріали на передовій. Розповідаємо про те, як живеться військовим, і про державну зраду (інакше я не можу сказати). Люди гинули через те, що командування кидало їх у населені пункти, навіть не знаючи добре географії. Ми вже давно могли б задавити бойовиків диверсійними групами, але Генштаб використовує спецназ, аби він охороняв генералів, які їдуть на передній край. Такі речі ми пускаємо в ефір, через що я отримую багато дзвінків від анонімів. Скандальні ситуації виникають майже щодня.

Трапляються конфлікти і через наші спортивні новини, бо ми в програмах завжди зачіпаємо актуальні проблеми. Якщо у нас розвивається такий вид спорту, як боротьба, але при цьому немає необхідних залів, килимів, інвентаря – причиною можуть бути корупційні схеми. Трапляється, що спортивна федерація безкоштовно отримує форму, продає її «наліво», а учасникам національної команди пропонує купувати форму самотужки.

Якось була ситуація, коли українські фехтувальники виступали на змаганнях у Москві, і в кожного була інакша форма. Але ж на нагородження не можна виходити в чому попало. Російський бізнесмен і меценат Алішер Усманов придбав для них форму за власні гроші.

Про такі речі не можна мовчати, хоча це не подобається міністрам, Адміністрації Президента. Якщо не говорити, влада думатиме, що весь народ дурний. Директор телеканалу іноді каже: «Ну, не можна так, нас же розженуть!..». Я відповідаю: «Треба, щоб вони нас боялися, а не ми боялися, що нас розженуть». І нас таки бояться.

Бувало, що на мене писали скарги Президенту, звільняли з роботи, відстороняли від ефіру. Правда, згодом брали назад на роботу. Траплялися моменти, коли треба було постояти і за себе, і за ідею.

НА ПОЛЮСИ, В ДЖУНГЛІ, В ГОРИ – ІЗ М’ЯЧЕМ!

Інтерв’ю з Щербачовим буде неповним, якщо не згадати про його мандри. Журналіст близько 40 разів сходив на вершини найвищих у світі гір – Гімалаїв, де 19 разів організовував оригінальні футбольні матчі із тамтешніми провідниками на висоті понад 5000 метрів. Як правило, його постійною супутницею на гірських стежках є дружина Ірина, котра теж зі спортом на «ти». У Непалі, до речі, є доволі багато безіменних вершин, тож Валентин Васильович подав документи і офіційно присвоїв двом вершинам, які відвідав, назви «Футбол України» та «Герої України». Звісно, такі мандрівки завжди небезпечні, щороку в Гімалаях гинуть чимало сміливців. А навесні цього року перебування Щербачова в Непалі співпало із масштабним трагічним землетрусом у країні. На щастя, наш журналіст народився «у сорочці». Взагалі, він не любить словосполучення «підкорювати гори», адже вважає, що їх підкорити неможливо. Хіба що гори самі тебе впустять до себе.

А ще Валентин Щербачов стрибав із парашутом з висоти 3000 метрів на самісіньку точку Північного полюса, опускаючись на льодову кригу, яка дрейфувала. А узбережжям Антарктиди пройшов близько 600 кілометрів. Причому в обох кінцях світу він також неодмінно організовував футбольні матчі.

Доводилося йому долати і майже непрохідні джунглі в Гайяні (Південна Америка) та на острові Шрі-Ланка, зустрічаючись він-на-віч із ягуаром. Усіх пригод і не перелічити!

До речі, під час більшості екстремальних мандрівок Валентин Васильович знімав захопливі відеосюжети.

– У скількох країнах вдалося побувати? – запитуємо у Валентина Щербачова.

– Я не рахував, але їх дуже багато. Давно не їжджу європейськими містами, вони всі одноманітні. Мене страшенно приваблюють місця, куди рідко ступає нога людини.