ПОЧАТИ НІКОЛИ НЕ ПІЗНО

Ваш потяг ще нікуди не пішов, а життя обов’язково дасть шанс «випорпати» всі заховані таланти. Не вірите? Тоді радимо ближче познайомитися із Нелею Лещинською. У цієї енергійної кам’янецької композиторки та поетеси, пісні якої нині часто лунають на різноманітних міських заходах, творчий шлях не схожий на нічий інший. 1 січня вона зустрічає не лише Новий рік, а й свій черговий день народження, наразі ювілейний – 75 років.

Неля Миколаївна не любить хвалитися і багато про себе розповідати, тому наведемо її короткий життєпис. Народилася і виросла вона в Кам’янці-Подільському, здобула професію бухгалтера-економіста. Але, вийшовши заміж за військового, впродовж 40 років «кочувала» із ним по різних містах і навіть країнах. За цей час Лещинська, звісно, брала участь у художній самодіяльності, музичних вечорах, але рутинна робота та домашні клопоти не дозволяли поринути у творчість. Нелі Миколаївні доводилося працювати і на різних керівних посадах, тож у неї сформувався доволі владний характер і хороші організаторські здібності. На одному з творчих вечорів доньки Лещинської пожартували, що називають її удома Наполеоном. До слова, Неля Лещинська з чоловіком Альбертом чудово виховали своїх дітей: старша донька Олена – доктор психологічних наук та професор ПНУ ім.Василя Стефаника, а молодша Наталія – директор ПП «ТОР», також пише вірші та прозу.

До Кам’янця-Подільського вдалося повернутися вже 2002 р. Через два роки Неля Лещинська активно долучилася до діяльності творчого клубу «Ліра». 2010-го очолила цей клуб, вдихнувши у нього нове життя. Відтоді «лірівці» стали значно помітнішими у культурному просторі міста.

А ще Неля Миколаївна є чудовим прикладом того, що втілити свою мрію ніколи не пізно. У 65 років вона почала брати приватні уроки з музики та гри на фортепіано, щоб навчитися відтворювати мелодію, яка народжувалася в її душі. А нині вона – одна із найвідоміших кам’янецьких композиторів. Неля Лещинська вже написала близько 120 пісень, чимало ще готує до презентації. Друкувалася у восьми збірках кам’янецьких поетів і випустила три власні збірки віршів та пісень: «Мелодія душі», «Пісенний світ мого життя» і «Летять пісні від краю і до краю». Заспівом останньої стали слова:

«Летять пісні від краю і до краю

В яскравих веселкових кольорах.

Хай щиросердна радість оживає

По всій планеті в музиці й словах.

І постає, неначе на долонях,

Наше життя, чарівний світ,

Перше кохання, сивина на скронях

Й калиновий весняний цвіт».

– Нелю Миколаївно, нині Ваше ім’я найбільше асоціюєтеся із клубом «Ліра». Чим він наразі живе?

– Цей творчий клуб при міському Будинку культури дав мені багато позитиву, як і я йому. «Ліра» розвивається, 2013 року її визнали найкращим в області аматорським колективом.

Учасники виступають у багатьох міських літературно-мистецьких заходах, зокрема, у бібліотеках і соціальних закладах. Друкуємо літературні збірки. З 2010 року ми власними силами надрукували їх уже чотири: «Поезія на струнах слова», «Мелодика слова», «15 творчих років «Ліри» і «Лірика життя». Крім того, в нас є поети, які видають власні збірки. Звісно, не всім учасникам матеріальні можливості дозволяють надрукувати книжку. Тоді пропонуємо проводити авторські творчі вечори. Головне, щоб колектив мав ідею, над якою хочеться працювати. У «Лірі» збираються люди з різним світоглядом, різного віросповідання, але всіх об’єднує любов до творчості.

За цей час розвивалася і я разом із «Лірою». Слухаючи інших поетів, часто виникає бажання написати щось своє. А ще для творчої людини дуже важливо, аби її почули. Тому добре, що на спільних зустрічах ми можемо ділитися своїми творіннями.

Утім за наші успіхи треба подякувати міському управлінню культури та туризму і бібліотекам, які нас постійно підтримують.

– А як у Ваше життя прийшла музика?

– Музику я любила із самого дитинства. Згодом, коли стала учасником вокальних ансамблів, хорів, мені часто здавалося, що той чи інший номер я б поставила по-іншому. Коли людині Бог дає талант, то рано чи пізно він мусить прорватися. Але, мабуть, для того потрібен певний стрес. Розкажу, як це вийшло в мене.

Я народилася, виросла і працювала в Радянському Союзі. Тож, коли він розпадався, думала: як же далі має бути? І на цьому переживанні заспівала першу свою пісню «Ах, эта молодость шальная!». Там була не ностальгія за Союзом, і не страх змін, а туга за молодістю.

Творити мелодії – це дар. Адже яка б у тебе не була музична освіта, спочатку музика має з’явитися у голові, а вже потім її переносять на музичний інструмент. Я почала писати пісні, але не вміла записати їх нотами. Коли повернулася до Кам’янця-Подільського і прийшла в «Ліру», спробувала писати пісні на замовлення. Тоді зрозуміла, що над цим треба багато працювати. У 65 років вперше сіла за музичний інструмент – брала приватні уроки гри на фортепіано. Не покидаю самотужки вчитися і досі.

Не вважаю себе композитором, хіба пісняркою. Чим більше вникаєш у справу, яку хочеш робити, тим більше розумієш, скільки багато ще треба пізнати. Не можна, почувши комплімент за хорошу роботу, задирати носа. Від успіхів не повинна крутитися голова. Важливо знати, де ти недопрацьовуєш.

– З ким найбільше співпрацюєте?

– Я дуже люблю працювати з молоддю, до якої ставлюся з трепетом і повагою. Часто співпрацюю з викладачами коледжу культури і мистецтв, школи мистецтв та міськими і районними посадовцями у сфері культури. Втім мої пісні співає і хор ветеранів «Квітка на камені», з яким я починала тут свою творчу діяльність. Завжди на моїх концертах виступає танцювальний ансамбль «Кам’янчанка».

– На які теми найчастіше пишете пісенні тексти?

– Про любов до своєї країни, батьків, сім’ї, про кохання. Раніше більшість пісень писала російською мовою, але тепер переважають україномовні.

– Підготуєте в новому році свій ювілейний творчий вечір?

– Я б хотіла його організувати, тільки не знаю, коли це вийде зробити. Головне, аби було здоров’я.

Ще хочу зазначити, що можна постаріти і у 18 років, а можна бути молодим навіть у моєму віці. В тому сенсі, що треба любити життя, постійно чомусь вчитися, намагатися гарно виглядати і радіти всьому, що тобі дав Господь. За таким принципом я і живу. Психологічно не відчуваю себе людиною похилого віку, яка вже нічого не може зробити. Ні, в мене є плани! Найкраща моя пісня – та, яка ще не написана.