ЛЕВ ПЕРШИЙ

Давно відомо, що «як корабель назвеш, так він і попливе». Напевно, має право на життя ще одне цікаве спостереження: «в який день народишся, так і проживеш». Принаймні, для професора Льва Баженова, який 1 січня 2016 року святкує 70-ліття, справедливими виявилися обидва судження: з іменем Лев він став лідером, народжений на самісінькому початку року, він започаткував потужну династію істориків. Недарма Баженових жартома називають «малою сімейною академією наук».

Узагалі-то, Лев Васильович за сімейною традицією мав стати священиком, адже ними в Тверській губернії були його прадід і дід. Але нова влада, яка діяла за зухвалим принципом «І потече вода Кубань-ріки туди, куди звелять більшовики», зуміла змінити течію життя й сімейну традицію Баженових: батько Льва Васильовича став не священиком, а письменником. Але, зважаючи, що прадід Василь написав нарис парафії, в якій служив, то ні Василь Миколайович Баженов, який став письменником, ні Лев Васильович Баженов, який став істориком і краєзнавцем, не зрадили сімейній традиції служити людям словом і ділом.

Сьогодні важко уявити юнака Льва Баженова, який продає цвяхи та шифер в одній із крамниць господарчих товарів на центральному ринку Хмельницького. Але був і такий практичний, хоч і недовгий – усього рік – досвід у житті майбутнього професора. 1964 року 18-річний Лев Баженов робить рішучий крок до майбутнього фаху історика: стає студентом Кам’янець-Подільського педінституту. Конкурс був шалений, однак глибокі знання абітурієнта Баженова відзначив сам ректор Іван Зеленюк, виступаючи на обласному радіо.

Чотири роки навчання Лев Баженов не згаяв. Із другого курсу й до закінчення вишу він був головою студентського наукового товариства інституту. В газетах з’являються публікації Баженова-студента з історії рідного краю.

Завдяки професорові Леоніду Коваленку, вперше в педінститутах України на історико-філологічному факультеті запровадили написання студентами дипломних робіт. «З яким ентузіазмом тоді відгукнулися ми, студенти, які першими в нашому інституті стали виконувати такі роботи і 1968 року успішно їх захистили, – згадує Лев Васильович. – Ми, дипломники, буквально «пропадали» в місцевому архіві, а під час літніх канікул – в бібліотеках і архівах Києва, Москви. Дипломні роботи за своїм обсягом мали понад 200 друкованих сторінок і перевищували «габарити» сучасних кандидатських. За якістю виконання вони були досить серйозними і для багатьох згодом стали підгрунтям для кандидатських».

Темою дипломної роботи Льва Баженова стало польське повстання 1830-1831 років на Поділлі. На цю тему йому навіть вдалося виголосити доповідь на міжнародній науковій конференції істориків-славістів у Мінську в лютому 1968 року. Про унікальний випадок участі студента в міжнародній конференції писала московська «Учительская газета».

За направленням Лев Васильович поїхав у село Грушка на Житомирщині працювати вчителем історії середньої школи. А тим часом у рідному виші Микола Александра, який читав курс історії стародавнього світу, з 1969 року перейшов на роботу до Київського педінституту. Ким же його замінити? І тут із подачі професора Леоніда Коваленка згадали про талановитого випускника в житомирській глибинці. Але ж і житомиряни мали неабиякі плани на здібного й беручкого юнака. Від пропозицій очі розбігалися: можна було стати директором школи, першим секретарем райкому комсомолу, завідувачем відділу пропаганди та агітації в райкомі партії. Звісно, Льва Васильовича мали повне право не відпустити, але, на щастя, в райкомі не стали ламати долю юнака й вчинили дипломатично: надали вибір йому самому.

Отже, з вересня 1969 року Лев Васильович працює в рідному виші на кафедрі всесвітньої історії: спочатку асистентом, з 1972 року – старшим викладачем, з 1977 року – доцентом, з 1996 року – професором. 18 років – у 1975-1993 роках – Лев Васильович був деканом історичного факультету.

Надзвичайно важливу роль у розвитку історичної регіоналістики відіграє створений 20 років тому, в червні 1995 року, Центр дослідження історії Поділля, незмінно очолюваний Баженовим.

А тепер про «малу сімейну академію наук». 1996 року доктором історичних наук став Лев Васильович, 2010 року – його дружина Стефанія Едуардівна. 2004 року кандидатом історичних наук став їхній син Олександр, а через три роки – й донька Валентина. До речі, Олександр Львович закінчив докторантуру, тож немає сумнівів, що в сімействі Баженових невдовзі з’явиться третій доктор історичних наук. У Валентини Львівни сьогодні головне – турбота про малих дітей, а там чому би і на докторську не замахнутися. Нарешті, 2007 року кандидатом історичних наук став і зять Льва Баженова – Андрій Борисович Задорожнюк.

У Льва Васильовича п’ять внуків. Найстарший – 21-річний Олександр – завершує навчання на економічному факультеті Кам’янець-Подільського національного університету. Про вибір молодших внуків говорити ще зарано, адже Максиму – 10 років, Андрієві та Софії – по 5, а Алісі – всього 3 роки.

Лев Васильович від 2008 року очолює Хмельницьку обласну організацію Національної спілки краєзнавців України. Сьогодні перед нею стоїть важливе завдання – до 2020 року видати щонайменше в трьох томах енциклопедію Хмельницької області. Зокрема, про це йшла мова на розширеному засіданні правління організації, яке відбулося два тижні тому – 16 грудня. Недарма на це зібрання завітав гість із Києва – в.о. директора Інституту енциклопедичних досліджень Національної академії наук України Микола Железняк. Він ознайомив присутніх із провідними тенденціями розвитку української енциклопедистики, проаналізував різні підходи до укладання енциклопедичних видань і дав рекомендації щодо роботи над майбутньою енциклопедією області. Присутні обговорили концепцію її створення, методику відбору матеріалів, проект статей, які необхідно внести до видання, та створення робочої групи з підготовки енциклопедії. Тож у Льва Васильовича та очолюваних ним обласної організації краєзнавців і Центру дослідження Поділля попереду роки плідної та напруженої праці, щоб до 1 січня 2021 року томи енциклопедії стали гарним подарунком до майбутнього 75-річчя професора Баженова – безперечного лідера в дослідженні рідного краю.