«ВАМ ТАК ЖИТИ ПОДОБАЄТЬСЯ? МЕНІ – НІ»
Вона – ровесниця незалежної України, а якщо бути точним, то навіть трішки старша. Газета «Український футбол» – перше футбольне видання нашої країни українською мовою. «УФ» і досі є флагманом цієї галузі. На жаль, решта всеукраїнських футбольних друкованих ЗМІ – російськомовні. Та бравий козак із м’ячем на емблемі «Українського футболу» свідчить про патріотизм. Газета не женеться за популізмом і широко висвітлює на своїх шпальтах навіть змагання регіонального рівня.
З 2011 р. редколектив «Українського футболу» очолює 48-річний Сергій БОНДАРЕНКО – один із «мастодонтів» спортивної журналістики. П’ятнадцять років він працював на Першому національному телеканалі, був головним редактором творчого об’єднання «Спорт» і телепередачі «Наш футбол», а також коментував матчі. Тепер намагається втримати на плаву газету в непрості для неї часи. Ми поспілкувалися із Сергієм Володимировичем про проблеми футбольного та газетного господарства. Та, відверто кажучи, ті думки, які висловив Бондаренко, можна легко перенести і на зовсім інші сфери нашого життя.
КАМ’ЯНИЙ ВІК НА ХМЕЛЬНИЧЧИНІ
– Сергію Володимировичу, Вам доводилося колись приїжджати до нашого міста в якості журналіста?
– У Кам’янці-Подільському бував декілька разів, але ці відвідини не мали з футболом жодного зв’язку. Хоча десь 1995 року приїжджав як журналіст на мотобольний поєдинок. «Поділля», яке того року стало чемпіоном України, приймало кіровський «Антрацит». Точний рахунок матчу вже не згадаю, але це була розгромна перемога господарів. Після гри спочатку підійшов до пригнічених гравців із Донеччини, намагався їх втішити. Слова були банальними на кшталт: «…ви – молодці, дали гідний бій іменитому супернику», «…ви тільки створили команду, тому головне – навчитися грати» і так далі. Однак навіть ці штамповані фрази допомогли хлопцям (до речі, звичайним шахтарям, водіям, слюсарям, які й насправді тільки рік-два займалися таким складним видом спорту, як мотобол) віднайти душевну рівновагу і не думати про результат. Ну, а потім пішов у розташування чемпіонів. Познайомився з керівником команди Станіславом Кшемінським, мотоболістами. Так я потоваришував із тодішнім кіпером «Поділля» Сергієм Шварчуком і одним з найкращих українських мотобольних голеадорів Володимиром Даниляком. Душевна була поїздка.
– Як би Ви охарактеризували розвиток футболу у Хмельницькій області, порівняно з іншими областями?
– Мені складно давати оцінку, бо я лише одним оком стежу за обласними чемпіонатами. Тим паче, наскільки пам’ятаю, навіть немає офіційного сайту Хмельницької обласної федерації футболу, відтак інформацію «добуваю» в соцмережах. Прем’єр-ліга Хмельниччини складається з 8 команд. Дві з них – з обласного центру. Про що це свідчить? Про те, що всі 20 районів області спромоглися делегувати до найкращої обласної футбольної ліги аж шість команд! Навіть п’ять, бо Нетішин – місто обласного підпорядкування. Що можна після цього казати? Як коментувати? Де ж поділися Красилів, Шепетівка, Кам’янець-Подільський? Я назвав лише ті міста, де колись базувалися професійні клуби. Хоча своїм футбольним минулим можуть похвалитися Деражня, Теофіполь, Ярмолинці, Летичів, Стара Ушиця… Я розумію, як нині важко, однак у таких же умовах перебувають й інші регіони країни. Але на Львівщині є три повноцінні ліги в обласному чемпіонаті, на Черкащині, в Полтавській, Івано-Франківській, Харківській, Дніпропетровській та інших областях теж по кілька ліг, а в елітних дивізіонах грають від 12 до 18 команд. Зрештою я бачив у соцмережах інформацію лише про хмельницьку Прем’єр-лігу, а про інші ліги у вашій області навіть не чув. Є, правда, відомості, що першість області проводить товариство «Колос», але… М’яко кажучи, це просто архаїзм. Практично в усіх регіонах України футболом опікуються обласні федерації, а у вас – ніби кам’яний вік…
«МИ ЗЛОДЮГУ БОЇМОСЯ ОБРАЗИТИ…»
– Нині в українському футболі криза (як і в країні загалом). І все ж, можете відзначити футбольні проблеми, де присутній лише людський фактор? Футбольні федерації обласних і районних рівнів могли б розраховувати на виділення коштів згори?
– А в нас усі проблеми – це один великий і суцільний людський фактор. Ви ж не вважаєте, що нам корупцію завезли із космосу? Звичайно, ні. І крадії – дрібні та круп-ні – в нашій країні теж не впали разом із тунгуським метеоритом. І арбітри теж земні, українські. І договірні матчі в Україні грають не гуманоїди, а наші рідні українці. Ті, які мешкають із нами по сусідству, ті, з ким ми інколи вітаємося, смакуємо каву… І ми знаємо, що вони займаються всілякою дурнею, але сказати їм у вічі про це не можемо. У нас ментальність така – ми негідника і злодюгу боїмося образити. Та це ще не все – ми потім цього ж негідника і на якусь виборну посаду всім миром делегуємо. От такі ми сердобольні та класні! Ви думаєте, що у ФФУ не знають про те, що коїться у професійному футболі? Не будьте наївними, знають. Навіть більше, ніж про це пишуть.
Мають помінятися люди! На сто відсотків. І це очищення має відбуватися з «низів», з міських і районних федерацій. Обирати не «безхребетних» і тих, що за «мідяка» від обласної федерації готові на все, а тих, у кого є честь, совість і бажання працювати на благо футболу. Фаховість і професійні навички з’являться згодом. Саме такі люди і сформують наступну сходинку футбольної піраміди – обласну, а та в свою чергу – загальнодержавну. Якщо цього не зробити, то колода «тузів» тасуватиметься ще 3-4 каденції. А може, й довше.
Ви запитали, чи можуть футбольні федерації обласних і районних рівнів розраховувати на більше? Я відповім: можуть. Однак для цього треба грати у вічну гру наших футбольних чиновників під назвою «Одобрямс-шоу». Плазувати, підлещуватися. Бути покірним і слухняним. Голосувати, як потрібно. Звітувати, як потрібно. Вам так жити подобається? Мені особис-то – ні.
СКЛАДНО, АЛЕ РЯТУЮТЬ «КОПНЯКИ»
– Яким чином газета «Український футбол» намагається зацікавити читачів у часи, коли більшість футбольних новин можна прочитати в Інтернеті?
– Газета існує. Видається щовівторка і щоп’ятниці в паперовому та електронному вигляді. Але для мене пріоритетним є паперовий варіант, який, по суті, підтримує існування видання, адже платимо податки, зарплату, оренду, за друк і всі інші дрібніші накладні видатки. У паперовому варіанті знову ж таки пріоритетним є передплата, з неї 95% вартості потрапляє в ТО «Видавничий дім «Український футбол», а решта йде державному підприємству «Укрпошта». Роздрібна торгівля теж існує, але її ми дуже відчутно «порізали». Сьогодні працюємо лише з крупними мережами в регіонах і гуртовими торговцями, котрі вчасно розраховуються. На жаль, у цьому бізнесі наразі є дуже багато негативних тенденцій: несвоєчасний розрахунок, або взагалі його відсутність, завищене списання… Ми щомісяця стикаємося з тим, як десятки людей звертаються і нарікають на те, що газету неможливо купити. Але розповсюджувачі продовжують відверто нас дурити і звітують про 40-50% тиражу, який нереалізований (утилізований). Перевірити це, на жаль, практично неможливо через наші статки (повернення тиражу, який не реалізований, коштує майже стільки, як його реалізація). Власне, через це в районних центрах здебільшого газети немає, а там, де є, на неї існує черга, запис. Оскільки нас нахабно дурять, то я завжди кажу, що для «Українського футболу» оптимальний варіант отримати зароблене – це передплата. Єдина її вада – відверто слабка організація роботи «Укрпошти». Державна неповоротка структура зі старими комсомольськими кадрами і методами роботи. Через це газета в окремих регіонах приходить на день, а то й на два пізніше. Зрештою, і це невелика проблема, бо ми вже давно змінили пріоритети – з оперативного видання перетворилися на аналітичне, багатогранне (спектр футболу – від профі до чемпіонату «бані») і по-справжньому всеукраїнське.
Як намагаємося зацікавити читачів? Насамперед ексклюзивними матеріалами. А вже потім усілякими розвагами: конкурсами, акціями, розіграшами…
З приводу новин в Інтернеті. Зверніть увагу на авторство. Зазвичай в Україні футбольні новини надходять із чотирьох джерел: газети, офіційні сайти клубів і федерацій, Інтернет-портали (лише ті, де є штат творчих працівників) і телебачення. Інших джерел немає. Так от, якщо взяти у відсотковому відношенні, то в цьому футбольному «інформаційному пиріжку» третина інформації припадає на газети. Біда не в тому, що в Інтернеті така інформація є, і це підриває економічний стан паперових видань. Біда в тому, що ця інформація передруковується без відома самих видань, а іноді навіть без посилань на першоджерело, що є грубим порушенням законів про авторські права. Але в Україні наразі всі (в тому числі й соцмережі) начхали на ті закони. Тому й маємо те, що маємо. Не буду про це багато говорити – просто чекаю тієї миті, коли в Україні «почнеться Європа», і ми житимемо за законами цивілізованого світу. Повірте, якщо так буде, ринок новоспечених «футбольних ЗМІ» скоротиться щонайменше разів у п’ять.
– У Вашій газеті часто виходять ексклюзивні інтерв’ю із зірковими футболістами чи тренерами. Хоча, як правило, до них не так просто додзвонитися, сконтактувати. Можете навести приклади, хто із зірок легко йде на контакт, а хто, навпаки, його уникає?
– Я спокійно ставлюся до відомих людей. Ніколи не називаю їх зірками, бо подумайте самі: де зірки (наскільки вони високо і наскільки вони вічні), а де ті люди, яких із ними порівнюють? Невиправдане порівняння, чи не так? Та й не треба забувати, що саме ми, журналісти, ліпимо зі звичайних людей отих «зірок». Одні залишаються звичайними людьми, інші починають… Ну, то їхні проблеми.
З ким завжди було легко спілкуватися? Із В’ячеславом Грозним, Віталієм Кварцяним, Анатолієм Заяєвим, Мироном Маркевичем, Юрієм Калітвінцевим, Сергієм Ковальцем… З багатьма. Навіть Валерій Лобановський, коли був у хорошому настрої, видавався надзвичайно говірким. Взагалі, настрій, утома, здоров’я та психологічний стан – це дуже важливо і суттєво впливає на спілкування.
Доводилося стикатися і з такими футбольними особистостями, котрі в будь-якому стані уникали мікрофона. Про них не буду говорити: одних уже немає, інші й досі уникають спілкування з журналістами. Можливо, мають відповідну «фобію».
– Наскільки ЗМІ можуть впливати на стан справ у футболі?
– На жаль, нині ЗМІ мало на що впливають. Вони радше стали інструментом у руках тих, хто займається всілякими розбірками, закулісними іграми, зводить із кимось старі рахунки. І не обов’язково ці рахунки мають стосунок до футболу. Брудно стало в етері, на шпальтах, у мережі. І від того огидно. Тому навіть не хочу про це говорити.
– Що Вас надихає, незважаючи на всі проблеми, й надалі працювати над розвитком газети «Український футбол»?
– Наші читачі. Вони так майстерно дають «копняків», що навіть не встигаєш думати про якісь негаразди. Тільки вперед і тільки з високо піднятою головою!